Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Маленков Георгій Максиміліанович

Радянський державний і партійний діяч, соратник І. В. Сталіна, Голова Ради міністрів СРСР (1953 - 1955 рр. Учасник антипартійної групи.

Член ЦК КПРС (1939 - 1957 рр.), Кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП (б) (1941 - 1946 рр.), Член Політбюро (Президії) ЦК (1946 - 1957 рр.), Член Оргбюро ЦК ВКП (б) ( 1939 - 1952 рр.), Секретар ЦК КПРС (1939 - 1946 рр. і 1948 - 1953 рр.), депутат Верховної Ради СРСР (1938 - 1958 рр.). Курирував ряд найважливіших галузей оборонної промисловості, у тому числі створення водневої бомби і першої АЕС у світі. Фактичний керівник Радянської держави у березні-вересні 1953 р.

Народився у сім'ї дрібного службовця на залізниці, нащадка вихідців з Македонії дворянина Максиміліана Маленкова (нащадка відомого роду Охридського священиків Маленкова) і міщанки, дочки коваля Анастасії Шемякіної. По батькові дід був полковником, брат діда — контр-адміралом.

У 1919 р. закінчив класичну гімназію і був призваний у Червону Армію, після вступу у квітні 1920 р. у РКП (б) був політпрацівником ескадрону, полку, бригади, Політуправління на Східному і Туркестанському фронтах.

Під час перебування на Туркестанському фронті Маленков одружується на Валерії Голубцовой, яка працювала бібліотекарем в агітпоїзд. Старші сестри матері Голубцовой (Ольги) були відомими «сестрами Невзорова» (Зінаїда, Софія і Августина) — соратниками Леніна по марксистським гурткам ще у 1890-і рр. Зінаїда Невзорова у 1899 р. вийшла заміж за Г. М. Кржижановського, який у 1920 рр. очолив Комісію ГОЕЛРО. Це спорідненість, мабуть, і визначило прагнення Маленкова і Валерії Голубцовой до отримання освіти у галузі енергетики.

Переїхавши до Москви у 1921 р., Маленков вступає у МВТУ на електротехнічний факультет. Валерія Голубцова влаштовується на роботу в оргвідділу ЦК і отримує окрему кімнату у колишньої клаптиковій готелі на Тверській — центрі проживання московською комуністичною богеми.

Займаючи посаду секретаря загальновузівської парторганізації МВТУ, керував чистками, спрямованими проти троцькістської опозиції. Серед соратників по студентській партійної діяльності Маленкова були М. З. Сабуров, М. Г. Первухін, В. А. Малишев. Особливо близький до нього був Малишев, який став його наступником на посту секретаря після відходу Маленкова на роботу у секретаріат ЦК.

Закінчив чи Маленков освіту, достовірно невідомо. Б. Г. Бажанов стверджує, що Маленков середньої освіти не мав, надходив через робітфак і у МВТУ провів лише років зо три. Син Маленкова пише, що гімназію його батько закінчив із золотою медаллю, і що після закінчення МВТУ його запрошували до аспірантури, але він не міг кинути партійну роботу і ще два роки вів у вільний час наукові дослідження під керівництвом академіка К. А. Круга.

У 1920 - 1930 рр. — Співробітник Організаційного відділу ЦК ВКП (б), з 1927 р. технічний секретар Політбюро ЦК КПРС.

У 1930 - 1934 рр. — завідувач відділом (за одними джерелами — агітаційно-масовим, за іншими — організаційним) Московського обласного комітету ВКП (б), очолюваного Л. М. Кагановичем.

Після ХVІІ-го з'їзду Каганович стає головою Комісії партійного контролю. Маленков у 1934 -1936 рр. — заступник завідувача відділом керівних партійних органів ЦК ВКП (б), з березня 1935 р. очолюваного Н. І. Єжовим. У лютому 1935 р. Єжова змінив Кагановича на посаді голови КПК. У лютому 1936 р. Маленков змінив Єжова на посаді заввідділом керівних парторганів. Ігор Абросимов називає Маленкова висуванцем Кагановича.

У 1935 - 1936 рр., після висунення Сталіним гасла «Кадри вирішують все», Маленков проводить кампанію перевірки і обміну партійних документів, у ході якої були складені облікові картки-досьє на всіх членів і кандидатів ВКП (б) — близько 2,5 мільйона. На базі зібраної картотеки, до якої також увійшли дані на безпартійних керівників і фахівців, була побудована грандіозна централізована номенклатурна кадрова система, що стала головною партійної спеціальністю Маленкова.

Влітку 1937 р. по дорученням Сталіна разом з Н. І. Єжовим, М. П. Фріновський, А. І. Мікояном і Л. М. Кагановичем виїжджав до Білорусі, Вірменії, Грузії, Таджикистан, Татарську АРСР, Новосибірську область, Свердловську область і в інші райони для «перевірки діяльності місцевих парторганізацій, НКВС, УНКВС та інших державних органів», де був розгорнутий масовий терор. На січневому пленумі виступив з доповіддю «Про недоліки роботи парторганізацій при винятки комуністів з ВКП (б)», а в серпні 1938 р. — з доповіддю «Про перегини». Георгій Маленков зіграв велику роль у скиненні Н. І. Єжова, звинувативши його і підпорядковане йому відомство у знищенні відданих партії комуністів. Разом з Берією брав участь в арешті Єжова, якого заарештували у кабінеті Маленкова.

З 1939 р. член ЦК ВКП (б). З 22 березня 1939 - весни 1946 рр. — начальник Управління кадрів ЦК і секретар ЦК. З березня 1939 - жовтень 1952 рр. — член Оргбюро ЦК.

Перед війною займався широким колом військових питань: керував секретним апаратом Комінтерну, військовими кадрами, курирував авіацію і реактивну тематику. З липня 1940 р. — член Головного Військового Ради РСЧА. Підпис Маленкова (разом з підписами Жукова і Тимошенко) стоїть під «директивами» номер 2 і 3, розісланими у війська 22 червня 1941 р. З 21 лютого 1941 р. — кандидат в члени Політбюро ЦК ВКП (б).

У роки Великої Вітчизняної війни — член Державного комітету оборони. У серпні 1941 р. перебував на Ленінградському фронті; восени і взимку 1941 р. брав активну участь в організації операцій по розгрому німецьких військ під Москвою. У березні 1942 р. виїжджав на Волховський фронт, у липні, а потім у серпні - вересні 1942 р. — на Сталінградський і Донський фронти, у березні 1943 р. — на Центральний фронт. Очолював так звану, Маленковську комісію ДКО — експертні групи, що складаються з вищих генералів і які виїжджали на критичні ділянки фронту. Розсекречені матеріали тільки за останні такі комісії. В якості куратора народного комісаріату авіаційної промисловості за особливі заслуги в області посилення виробництва літаків і моторів 30 вересня 1943 р. Маленков отримав звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна.

З липня 1943 р. — Голова Ради з радіолокації при ДКО (згодом відомого як «спецкомітет № 3»), з червня 1947 р. на цій посаді його змінив М. З. Сабуров.

У 1943 р. Маленков очолив Комітет з відновлення звільнених районів, в 1944 р. — Комітет з демонтажу німецької промисловості, який займався отриманням від Німеччини репарацій на користь СРСР.

З 18 березня 1946 р. — член Політбюро ЦК ВКП (б). «На Маленкова фактично було покладено обов'язки заступника Сталіна по партії», — вказує д.-р іст. наук О. В. Хлівнюк.

У березні 1946 р. його призначають головою комісії з будівництва бомбардувальника Ту-4, яка вчинила перший політ у травні 1947 р.

Через звинувачення керівництва авіапромисловості в систематичних поставках бракованих літаків на фронт ( «Авіаційне справа») у квітні - травні 1946 р. Маленков втрачає вищі політичні посади секретаря ЦК і начальника управління кадрів ЦК. 4 травня 1946 р. на засіданні Політбюро ЦК по доповіді І. В. Сталіна Маленков був виведений зі складу Секретаріату ЦК ВКП (б), його замінив Патоличев Н. С .: «т. Маленков, як шеф над авіаційною промисловістю і з приймання літаків — над військово-повітряними силами, морально відповідає за ті безчинства, які розкриті у роботі цих відомств (випуск недоброякісних літаків), що він, знаючи про ці неподобства, які не сигналізував про них в ЦК ВКП (б)». Відомості про послідувала опалі і засланні суперечливі. У журналі відвідувань кабінету Сталіна записи про Маленкова перериваються. На початку червня Маленков бере участь у похоронах Калініна. Однак по протоколам засідань Оргбюро і Секретаріату видно, що Маленков в них не приймав участі з 18 травня - 17 липня 1946 р. За радянської версії, участь Маленкова в керівництві Спецкомітету було цілком офіційно засекречено, період біографії з 1946 - 1948 рр. пропускався, або повідомлялося про відрядження до Середньої Азії.

Голова «спецкомітету № 2» з розвитку ракетної техніки з моменту утворення (13 травня 1946 - травень 1947 рр.).

Маленков також входив і до складу спецкомітету з використання атомної енергії, контролював інформацію по роботі комітету, але його конкретна роль у радянській ядерній програмі досі неясна.

З осені 1947 р. бере участь у роботі Комінформу під керівництвом А. Жданова. Після розколу з Югославією і безуспішною блокадою Берліна у липні 1948 р. зміщує Жданова з посади секретаря ЦК, що відає зовнішньою політикою. Продовжуючи блокаду, на думку деяких істориків — лише про людське око, Маленков переносить основні зусилля на допомогу китайським комуністам у громадянській війні, що закінчилася їх тріумфальною перемогою у 1949 р.

Маленков зіграв одну з головних ролей у «Ленінградській справі» (виступив проти героїв блокади, особисто влаштував погром у Музеї історії блокади Ленінграда і ін.) І розгромі ЄАК у 1949 - 1952 рр.

21 лютого 1949 р. секретар ЦК ВКП (б) Маленков за допомогою погроз домагався від секретарів обкому і міськкому визнання у тому, що у Ленінграді існувала ворожа антипартійна угруповання. Було дано вказівку про арешти, які почалися з липня 1949 р. Інформація про зняття з роботи, притягнення до партійної і кримінальної відповідальності, про судові процеси у пресі не публікувалася. Саме заради «ленінградців», вже у ході слідства по ленінградському справі, 12 січня 1950 р., у СРСР знову вводиться смертна кара «по відношенню до зрадників Батьківщини, шпигунам і підривників-диверсантам» (до цього, у 1947 р., Указом Президії Верховної Ради СРСР смертна кара була скасована). Незважаючи на те, що у даному випадку не діє правило «закон зворотної сили не має», введення смертної кари відбувається за три дні до постанови політбюро ЦК ВКП (б) «Про антипартійних діях ...», і тому зв'язок між двома фактами проглядається. У результаті «Ленінградського справи» були засуджені до розстрілу: голова Держплану СРСР Н. А. Вознесенський, голова Ради міністрів РРФСР М. І. Родіонов, секретар ЦК ВКП (б) А. А. Кузнецов, перший секретар Ленінградського обкому і міськкому П. С. Попков, другий секретар Ленінградського міськкому ВКП (б) Я. Ф. Капустін, голова Ленгорисполкома П. Г. Лазутін. 1 жовтня 1950 р. о 2:00, через годину після оголошення, вирок був приведений у виконання. Прах їх таємно поховали на Левашовській пустки під Ленінградом. І. М. Турко, Т. В. Закржевський і Ф. Е. Міхєєв засуджені на тривале тюремне ув'язнення.

Згідно Комісії Політбюро ЦК КПРС 1988 р., у ході розслідування так званої справи Єврейського антифашистського комітету було встановлено, що пряму відповідальність за незаконні репресії осіб, залучених у цій справі, несе Маленков, який мав безпосереднє відношення до слідства і судового розгляду.

Маленков став одним з найбільш довірених осіб І. В. Сталіна і сказав замість нього звітну доповідь на XIX з'їзді ВКП (б) - КПРС (жовтень 1952 р.).

До смерті Сталіна Маленков твердо займав позиції другої людини у партії і державі. За постановою Бюро Президії ЦК КПРС про роботу Бюро Президії ЦК КПРС і Бюро Президії Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1952 р. Маленков відходив від роботи у Радміні і зосереджувався на роботі у ЦК. Постановою Бюро Президії ЦК КПРС про роботу Секретаріату ЦК КПРС від 17 листопада 1952 р. Маленкова, Пегова і Суслова покладалося почергове головування на засіданнях Секретаріату ЦК КПРС в разі відсутності І. В. Сталіна.

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 р. Маленков став головою Ради міністрів СРСР. Уже у березні 1953 р. на першому ж закритому засіданні Президії ЦК він заявив про необхідність «припинити політику культу особи і перейти до колективного керівництва країною», нагадуючи членам ЦК, як Сталін сам сильно критикував їх за насаджуваний навколо нього культ . Однак будь-якої суттєвої реакції на пропозицію Маленкова не було.

У травні 1953 р. з ініціативи Маленкова було прийнято постанову уряду, вдвічі зменшує винагороди партійним чиновникам і ліквідувати так звані «Конверти» — додаткові винагороди, що не підлягають обліку. Це дозволило Н. С. Хрущову через чотири місяці здійснити «палацовий переворот»: скасувати колективне керівництво ЦК партії, відновити колишні привілеї (повернути «конверти») і компенсувати втрати зарплати партійному керівництву, заснувати і зайняти посаду Першого секретаря ЦК. 15 травня 1953 р., через два місяці після смерті Сталіна, приймається найбільше рішення про надання допомоги в індустріалізації Китаю, що фактично стало початком періоду «великої дружби» (зазвичай датується 1953 - 1957 рр.).

Політика реформ, розпочата Маленковим, тривала, але стала втрачати шанси на успіх. Торішнього серпня 1953 р. на сесії Верховної Ради Маленков виступив з пропозицією у два рази знизити сільгоспподаток, списати недоїмки минулих років, а також змінити принцип оподаткування жителів села. Маленков першим висунув тезу мирного співіснування двох систем, виступав за розвиток легкої і харчової промисловості, за боротьбу з привілеями і бюрократизмом партійного і державного апарату, відзначаючи «повне нехтування потребами народу», «хабарництво і розкладання морального обличчя комуніста».

У 1955 р. був підданий критиці і зміщений з посади голови Ради Міністрів, призначений міністром електростанцій, проте зберіг за собою посаду члена Президії ЦК КПРС.

У 1957 р. разом з В. М. Молотовим і Л. М. Кагановичем («Молотов, Маленков, Каганович і примкнув до них Шепілов») зробив спробу змістити Н. С. Хрущова з посади 1-го секретаря ЦК КПРС. На Пленумі ЦК у червні 1957 р., який розглядав справу про «антипартійної групи», був виведений зі складу ЦК, переведений на посаду директора електростанції в Усть-Каменогорську, потім — теплоелектростанції в Екібастузі, яку очолював протягом десяти років, а у листопаді 1961 р. виключений з КПРС (на відміну від Молотова, чи не був відновлений) і в тому ж році відправлений на пенсію.

Короткий час правління Маленкова відрізнялося зняттям безлічі заборон: на іноземну пресу, перетин кордонів, митні перевезення. Однак нова політика подавалася Маленковим як логічне продовження минулого курсу, тому міське населення країни мало звернуло уваги на зміни, погано зрозуміло і не запам'ятав їх.

Зустрічати батька піднявся весь місто на демонстрацію — з прапорами, з його портретами. І щоб не сталося зустрічі з цією демонстрацією, через це нас зупинили у степу, посадили в автомобіль і по бездоріжжю потайки привезли ...

Він жив зі своєю дружиною Валерією на Фрунзе, отоварювався у спецмагазині для функціонерів і їздив електричкою на свою дачу у Кратово. Там його бачили у сільській церкві. Він звернувся до православної віри — їм опанувало каяття.

Помер 14 січня 1988 р. Похований на Новокунцевском кладовищі Москви.

Дружина Маленкова (з 1920 р.), Валерія Олексіївна Голубцова, була ректором Московського енергетичного інституту у 1942 - 1952 рр.

Воля Георгіївна Маленкова (у заміжжі — Шамберг Народилася 9 вересня 1924 р., архітектор. Померла у 2010.

Андрій Георгійович Маленков. Народився 29 травня 1937 р. Учений, фахівець у галузі біофізики; доктор біологічних наук, професор, почесний віце-президент РАПН. Автор книги спогадів «Про мого батька Георгія Маленкова».

Георгій Георгійович Маленков. Народився 20 жовтня 1938 р. Професор, доктор хімічних наук.

Дочка Маленкова, Воля Георгіївна, і його онук, художник Петро Олександрович Степанов, працювали над будівництвом храму Георгія Побідоносця в підмосковному селі Семенівське.

Організував «Ленінградську справу», виступив проти героїв блокади, особисто влаштував погром у Музеї історії блокади Ленінграда і ін.

Виконав одну з головних ролей у розгромі ЄАК у 1948 - 1952 рр.

Джерела:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000