Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Антиклерикалізм

АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ — громадський рух, спрямований на звільнення політичному та духовному житті, науки, культури та освіти від влади релігії і церкви. Окремі антиклерикальні ідеї були висловлені ще філософами давнини. У середньовічній Європі антиклерикалізм був формою боротьби проти запровадження церквою ідеї про примат духовної влади над світською.

В ідеології антифеодальних буржуазних революцій антиклерикалізм виступив в якості обов'язкового елемента. Це знаходило своє відображення у критиці ідеологами молодої буржуазії політики церкви, у прийнятті буржуазними урядами законів, які передбачали секуляризацію церковної власності та відділення церкви від держави. Сучасний антиклерикалізм у цілому — це масовий прогресивний, але неоднорідний рух.

У антиклерикальній боротьбі беруть участь люди різних філософських, політичних, релігійних переконань. Антиклерикалізм прогресивно налаштованих християнських демократів за кордоном істотно відрізняється від антиклерикалізму трудящих, які виступають під прапором комунізму. Багато віруючих-антиклерикалів розглядають клерикалізм всього лише як результат зловживання релігією з боку реакціонерів, проводять розмежування між клерикалізмом і релігією, відносячи всю реакційність на рахунок войовничого клерикалізму, залишаючи поза критикою релігію.

Антиклерикалізм віруючих обмежений у першу чергу тому, що він не спрямований проти основ експлуататорського суспільства, що породжує клерикалізм. До кінця послідовним антиклерикалізм став лише з виникненням марксизму. Саме на основі марксизму-ленінізму комуністичні і робітничі партії розробляють наукову програму боротьби з клерикалізмом.

Комуністи, які не ототожнюючи клерикалізм з самою релігією, у той же час пов'язують питання про подолання релігії і клерикалізму з класовою боротьбою трудящих, покликаної ліквідувати експлуататорську суспільство, що породжує різні форми соціального гноблення мас, в тому числі і клерикалізм.

У більшості цей рух помітно прогресує у католицьких країнах, бо духовенство через намагання католицької церкви перебрати державні функції, створюючи задля цього політичні католицькі (чи «клерикальні») партії для опанування державної влади.

Зокрема, у Середньовіччі поміж римськими папами й імператорами довгий час точилися криваві війни за вищу владу. І досі деякі представники католицького духовенства вважають Ватикан, де всі державні пости зайняті особами з вищого духовенства, відповідним ідеалові державної організації.

Претензії католицького духовенства до якнайбільшого впливу на політичні й державні справи спричинилися до виникнення антиклерикалізму, що у своїй гострішій формі, — особливо у соціалістичних партіях і пресі, — набирає іноді й форм боротьби взагалі проти будь-якого впливу духовенства.

Саме тому, що антиклерикалізм із боротьби проти духовенства у політиці, перетворюється часто у боротьбу й проти церкви, чимало побожних католиків вбачають у політичних амбіціях свого духовенства велику небезпеку для самої церкви і тому теж стають на поміркованіші, але все ж антиклерикальні позиції. Так, наприклад, доктор Леопольд Коплер, один із католицьких авторитетів, писав у 1932 р. у своїй праці «Релігія і політика»:

«Було б нещастям для релігії і для Церкви, коли б духовенство все і всюди, силою свого становища й уряду, виступало як провідник у чисто політичних справах. Через те у народі виникло б переконання, що Церква і католицька політична партія — це одне й те саме, і таке переконання могло б мати для Церкви згубні наслідки. Політичне життя все було й буде ковзким льодом. Тут трапляються найбільш непередбачені й несподівані події. Партія, що через перемогу на виборах зробилася майже всемогутньою, на других виборах, може бути ділком розторошена... Було б нещастям, коли б долю Церкви хтось хотів довірити політичній партії, або взагалі тісно злучити з її розвитком, чи занепадом. За всі помилки (тої клерикальної партії) у політичному житті мала б покутувати Церква».

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник. Нвчальний посібник для вищих навчальних закладів. — К,: Генеза,2997. — 400 с.; Політологічний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів // Зав. редакцією М.Ф. Головатого і О.В.Антонюка. — К.: МАУП, 2005. — 792 с.