Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Концептуалізм

КОНЦЕПТУАЛІЗМ — один із напрямів філософської думки (поряд з реалізмом і номіналізмом), пов'язане з вирішенням проблеми універсалій. Прихильники цього напрямку вважали, що загальне існує у речах та виявляється у мовних актах. Цей напрямок визначає середньовічний характер мислення, тісно пов'язаного з ідеєю втілення Слова і тим самим забезпечує розуміння речей і їх зв'язків.

Напрямок отримало назву від терміну «концепт». Його теоретичне обгрунтування дано у «Діалектиці» Абеляра і мало подальшу розробку у ряді філософських шкіл і навчань ХІІ ст., хоча ідеї концептуалізму розвивалися з моменту появи християнства і особливо у пору виникнення спору про Універсал, перш за все у Ансельма Кентерберійського. Концептуалізм був осмислення взаімоінтенціональних актів діалогічного мовлення, спрямованої на схоплення множинних смислів речей. Передбачалося, що в мові є невизначені елементи, які будуть схоплені або інтуїтивно, або збагнені у результаті обговорювання. Акцент робився не на поняття, що має об'єктивний, загально- і однозначний характер, а на виявлення смислів, що дозволяло вважати концепт промовою самої речі. Це виявлення смислів є не одноактним, а багатоактні процесом, що перевершує межі його готівкового вираження у словах природної мови. Визначення при цьому набували характеру статусу, оскільки у силу того, що в основі речі лежать невизначені ознаки, вони ставали еквівокатівно вираженими. Це і зробило проблему універсалій настільки значущою в епоху Середньовіччя. Мовне обговорення смислів веші отримало у прихильників Абеляра (наприклад, у Іоанна з Солсбері) назва діктізма.

Починаючи з ХІУ ст. концептуалізм зникає як магістрального руху думки, і йому на зміну приходить ідея однозначності буття, номіналізму.

З появою науки починають розмиватися кордону між концептуалізму і номіналізм, оскільки ідея мови, що включає вольові установки мовця і індивідуальні інтонаційно-звукові комбінації вона одиначка, обрана Абеляром від ідеї мови, існуючого поза волею говорять і виражає загальні значення, починає підминати останньої. Коливання між цими ідеями ще помітні у ХУІІ ст. Так, Г. В. Лейбніц вважав, що семантичні невизначеності можуть бути виявлені шляхом систематичних спроб витлумачити як можна більшу кількість слів, щоб методом проб і помилок можна було емпірично виявити фундаментальні концепти. Згідно Дж.Локк, «значення слів абсолютно довільно», «слова позначають тільки власні ідеї окремих людей, до того ж у силу абсолютно довільного приєднання [слів до ідей]», «загальне і всезагальне — це створення розуму», вони «не належать до дійсного існуванню речей, а винайдені і створені розумом для його власного вживання і стосуються тільки знаків — слів або ідей «(Локк Дж Досвід про людське розуміння соч в 3-х т, т І. М., 1985, с 465, 471).

Ці чисто номіналістіческіе ідеї базуються, проте, на виставі «залежності наших слів від звичайних чуттєвих речей», до яких назви речей ставляться як до свого першооснові (там же, с. 460). Концепт тут є підставою поняття. Надалі, однак, концепт і поняття ототожнюються, що знайшло відображення у багатьох словниках та енциклопедіях. Представлений І.Кантом троякий синтез «схоплювання уявлень як модифікацій душі у спогляданні, відтворення їх в уяві і впізнавання їх у понятті», «що веде до трьом суб'єктивним джерел знання, що робить можливим самий розум і через нього весь досвід як емпіричний продукт розуму» (Кант І. з першого видання «Критики чистого розуму» — соч в 6 т, т 3. М., 1964, с 700), виявився незрозумілим ні сучасниками, ні наступними поколіннями філософів (аж до М. Хайдеггера).

Ідеї концептуалізму і концепту повертаються у ХХ ст. як реакція на науковий номіналізм у російській релігійно-містичної філософії у зв'язку з проблемами філософії Всеєдності (концептуалістом вважав себе Н.А.Бердяев), діалогічного філософії, пов'язаної з ідеєю твору (М. Бахтін, В. С. Біблер) і у французькому постмодернізмі (Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі). Сучасна логіка все більше і більше втягується контекст риторики і теорії аргументації, відповідно однозначність результатів логічних актів позбавляється свого абсолютного характеру, вкоренилася у багатозначних мовних актах. У зв'язку з відкриттями Ф.Соссюра у мовознавстві, у результаті чого знову було перевідкриття опозиції мови / мова, ідеї концептуалізму стають вельми значущими у структуралістських і лінгвістичних теоріях.

Предметом аналізу А.Вежбіцької, яка будує на цьому фундаменті модель універсальної Природної Семантичної Метамови, є ті самі невизначені елементи, або концепти, які вона називає «універсальними семантичними примітивами» (Вежбицкая Мова. Культура. Пізнання. М, 1996, с. 326 ).

Концептуалізм — напрям у мистецтві та літературі у 2-й половині ХХ ст. (І.Кабаков, художники Е.Булатов, В.Півоваров, М. Шемякіна, Поети Л.Рубінштейн, Т.Кибиров, прозаїк В.Сорокін і ін.); у його основі — вираз семантики можливих світів, смислова множинність речей, що повертає знак у звук. Це естетична реакція на соціалістичний реалізм.

ДЖЕРЕЛА:

Попов П.С., Стяжкин Н.И. Развитие логических идей от Античности до эпохи Возрождения. М., 1974; Неретина С.С. Слово и текст в средневековой культуре. Концептуализм Петра Абеляра. М., 1994; Она же. Верующий разум. К истории средневековой философии. Архангельск, 1995; Руднев В.П. Словарь культуры 20 в. М., 1997; Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М., 1999;