Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Конфуцій (551 - 479 рр. до н. е.)

Давньокитайський філософ дрібношляхетського роду, засновник конфуціанства. У його вченні значна увага приділяється питанням світобудови і справедливого суспільного устрою у Піднебесній, тобто сучасними словами, у глобальному суспільстві.

За переказами, Кун Цзи народився у печері району Чанпін, на сході Китаю у царстві Лу, 21 серпня 551 р. до н. е. і жив до 479 р. до н. е. Його батько Шулян Хе, із старовинного аристократичного роду, мужній воїн, правив в Лу районом Цзоу, коли Кофуцій народився йому було 70 років. Він мав 9 дочок від першої дружини і сина-каліку від другої. Оскільки ніхто з них не міг складати жертвоприношення предкам, вже у похилому віці Шулян Хе пішов від своєї дружини і попросив дозволу одружитися з однією з трьох дочок сім'ї Ян, молодша з яких стала матір'ю Кун-цю. Пізніше, його прихильники домоглися заміни прізвища, що було дано при народженні, на більш достойне Кун Фу-цзи, що означає Почесний Учитель Кун. Через багато століть, аж у ХVІІ ст., місіонери-єзуїти, які приїхали до Китаю і ознайомившись з вченням великого учителя, зробили його здобутком і європейської культури. Латинський варіант його імені став звучати як Конфуцій. Коли дитині виповнилось три роки, його батько помер. У 17 років він залишився круглим сиротою. З раннього дитинства Кун-цзи виявив схильність до ритуалів і церемоній.

Його сім'я була шляхетного походження, але через бідність у віці сімнадцяти років він змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації — хранителя складів і наглядача пасовищ сімейства Ци — однієї з найвпливовіших аристократичних родин царства Лу. У той самий час Кун-цзи став учителем у традиційних школах, де діти знаті навчались письму й арифметиці, стрільбі з лука, управлінню колісницями, музиці й ритуалам. Так почалась його вчительська кар'єра.

Вшановуючи Лао-цзи як вчителя, він відвідав його в Лої, духовній столиці Китаю того періоду, і поставив питання про сутність ритуалу. Розвітавшись з Лао-цзи, Конфуцій сказав своїм учням: «Я знаю, що птах літає, звір бігає, риба плаває. Того, хто бігає, можна упіймати в тенети, того, що плаває, у невід, того, хто літає — збити стрілою. Що ж до дракона, то я ще не знаю, як його можна впіймати! Сьогодні я зустрівся з Лао-цзи, і він нагадав мені дракона».

У своєму житті Конфуцій завжди притримувався обов'язкових чотирьох речей:

1) Він ніколи не розпочинав безпредметних розмов;

2) Він завжди мислив категорично;

3) Він ніколи в дискусіях не проявляв впертості;

4) Він ніколи не думав лише про себе особисто.

Мудрий старець Лао-цзи виразив особливу повагу Конфуцію тим, що не нагородив його особливими, матеріальними, дарами, як прийнято у багатих, а провів китайського мудреця з добрими порадами, як прийнято було, у людей благородних і людинолюблячих.

Конфуцій мав 3000 своїх учнів, 72 з них були особливо наближеними да вчителя, а 12 — були з ним безвідлучно. До 66 років він подорожує по країні, проповідуючи своє вчення.

Кун-цзи з Лої (царство Чжоу), повернувся у Лу, і кількість його учнів значно зросла. Розмірковуючи у похилому віці про пройдений шлях, Учитель сказав: «В п'ятнадцять років я зосередив свої помисли на навчанні. У тридцять я здобув самостійність. У сорок я звільнився від сумнівів. У п'ятдесят років я пізнав Волю Неба. У шістдесят я навчився відрізняти правду від неправди. У сімдесят років я став слідувати бажанням свого серця й не порушував ритуалу».

На службі у правителя царства Лу Конфуцій залишався всього чотири роки (501—497 рр. до н. е.), послідовно піднімаючись службовими східцями. З'явився реальний шанс втілити хоча б частину вчення на практиці. Діяльність Конфуція-чиновника розглядається як невід'ємна частина самого вчення, адже особистий приклад відіграє у його вченні вирішальну роль. Судження мають підкріплятися справами, тим більше коли мова йде про самого Вчителя. Дані про діяльність Конфуція на посаді управителя повітом Чжунду вкрай лаконічні: Минув рік, відколи Дин-гун призначив Кун-цзи управителем Чжунду, і з чотирьох сторін усі стали йому наслідувати.

Пізніше він отримує наступну посаду — помічника начальника управління громадських робіт, потім призначається на посаду міністра юстиції. У віці 52 років він обійняв одну з вищих урядових посад царства Лу. Його методи були настільки ефективними, що через три місяці він реорганізував адміністрацію. В статусі цієї високої урядової номінації Конфуцій перебував протягом трьох років. Через інтриги правителів сусіднього царства Ци, які боялися посилення могутності царства Лу, було порушено ритуал жертвоприношення у храмі Землі й Неба. Протестуючи Конфуцій був змушений покинути свою посаду й царство Лу.

Разом з Конфуцієм і Лу пішли кілька десятків його учнів. Почалися роки мандрів, сповнені лиха і випробувань. На дев'ятому році доля, ніби зглянувшись над ним, послала Конфуцію втілення довгоочікуваної мрії — вищу урядову посаду, на якій, навчений досвідом, мислитель міг би реалізувати свої знання. Проте, опинившись перед моральним вибором, він як «шляхетний муж» відмовився від посади, щоб не порушувати своїх принципів. Демонстративно відмовившись від служби у царстві Вей, він присвятив себе викладацькій діяльності й вивченню класичної літератури.

Ще через п'ять років (484 р. до н. е.) він раптово отримав запрошення на батьківщину у царство Лу, де про нього клопоталися його учні. Повернувся Конфуцій один, за рік до цього у царстві Вей померла його дружина. Він знову набирає учнів, намагаючись передати їм свій ідеал «шляхетного мужа»: яка людина, таке й правління у даній державі. У 479 р. до н. е. він перервав свої заняття, відчуваючи наближення кінця.

Учителя поховали на березі ріки Сишуй, в тому місці, яке він сам обрав незадовго до смерті — на березі невеликої ріки, в затінку благородних кипарисів. Могила Конфуція стала місцем паломництва. Наступні покоління спорудили храм Учителя, де був зібраний його одяг, головні убори, музичні інструменти, бричка, книги Кун-цзи. На постаменті памятника Конфуція — у головному будинку храма і пантеону Конфуція, який займає площу майже 20 гектарів, викарбований надпис наступного змісту: «Самий святий, обдарований дарами передбачення мудрець Конфуцій — місце покою його духу».

У 555 році до н. е. був прийнятий імператорський указ про будівництво в кожному місті Китаю храму у честь Конфуція і про регулярні жертвоприношення у цих храмах. Спочатку на головному алтарі збудованих храмів стояли поминальні таблички з іменем великого вчителя. Згодом таблички замінили на скульптури.

Добре освічений самоук, він намагався удосконалити людину і людське суспільство на основі традиційних цінностей. Проте його вплив на людей був незначним, і він подався у мандри з метою просвітництва. Своє вчення він виклав у творах, яке досі є каноном конфуціанства. Відповідно до нього, праведне життя і особливо справедливе правління базуються на п'яти «відносинах» — між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братами, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років по його смерті.

«Літературний збірник Конфуція», компіляція його вчення, був опублікований після його смерті. За 300 років після смерті філософа його систему поглядів прийнято як доктрину Китайської держави. Основні погляди викладені в книзі «Лунь юй» («Бесіди і судження»).

Протягом багатьох століть ця книга справляла значний вплив на світогляд і спосіб життя китайців. її заучували напам'ять діти, до її авторитету апелювали дорослі в справах сімейних і політичних.

Спираючись на традиційні погляди, Конфуцій розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави. Держава трактується філософом як велика сім'я. Влада імператора («Сина неба») прирівнюється до влади батька, а відносини правлячих і підданих — до сімейних стосунків, де молодші завжди знаходилися в залежності від старших. Зображувана Конфуцієм соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності людей: «темні люди», «прості люди», «низькі», «молодші» повинні підкорятися «благородним мужам», «кращим», «вищим», «старшим». Тим самим, Конфуцій виступав за аристократичну концепцію правління, оскільки простий народ повністю усувається від участі в управлінні державою.

Основними категоріями конфуціанства є поняття благородного чоловіка, людинолюбства і правил ритуалу.

Керувати державою, згідно з переконаннями Конфуція, покликані благородні мужі на чолі з государем — «Сином неба». Конфуцій виділяв шляхетних не за ознаками походження, а за моральними якостями і знаннями. Благородний чоловік у вченні Конфуція — це зразок моральної досконалості, людина, яка всією своєю поведінкою підтверджує норми моралі. Саме за цими критеріями Конфуцій пропонував висувати на державну службу. «Якщо висувати справедливих і усувати несправедливих, народ буде підкорятися» .

Головне завдання благородних мужів — виховати у собі і поширити повсюдно людинолюбство. У це поняття Конфуцій вкладав особливий, що не співпадає з сучасними трактовками, зміст. Під людинолюбством розумілася така поведінка особистості, яка відповідала моральним цінностям сімейно-кланових колективів і патріархальних громад. Людинолюбство включало у себе: піклування батьків про дітей, синівську шанобливість до старших у сім'ї, а також справедливі відносини між тими, хто не пов'язаний родинними зв'язками. «Шанобливість до батьків і поважність до старших братів — це основа людинолюбства». Загальним принципом взаємовідносин між людьми був принцип «не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Перенесені у сферу політики, ці принципи повинні були послужити фундаментом всієї системи управління. її перебудову Конфуцій пропонував почати з так званого виправлення імен, тобто з відновлення істинного, початкового сенсу існуючих у суспільстві титулів і витікаючих з них обов'язків. «Государ повинен, бути государем, старшина — сановником, батько — батьком, син — сином». Государю ставилося в обов'язок ставитися до підданих, як до своїх дітей. Він повинен дбати про достаток продовольчих товарів у країні, захищати її зброєю і виховувати свій народ. Виховання підданих — найважливіша державна справа, і здійснювати його треба силою особистого прикладу. «Керувати — значить поступати правильно». У свою чергу, народ зобов'язаний проявляти синівську шанобливість до правителів, беззаперечно їм підкорятися. Прообразом організації державної влади для Конфуція служило управління в сімейних кланах і родових громадах (патроніміях). Концепція мислителя являла собою одну з самих ранніх спроб обгрунтувати ідеал патерналістської держави.

Будучи прихильником ненасильницьких методів правління, Конфуцій закликав правителів, чиновників і підданих будувати свої взаємовідносини на засадах доброчесності. Цей заклик насамперед звернений до правлячих, оскільки дотримання ними вимог доброчесності відіграє вирішальну роль і визначає панування норм моральності у поведінці підданих. Відкидаючи насильство, Конфуцій говорив: «Навіщо, управляючи державою, вбивати людей? Якщо ви будете прагнути до добра, то й народ буде добрим». Слідом за прихильниками правління знатних Конфуцій стверджував, що поділ людей на «вищих» і «нижчих» не може бути усунуто. У цілому доброчесність у трактуванні Конфуція — це великий комплекс етико-правових норм і принципів, до якого входять правила ритуалу («Лі»), людинолюбства («Жень»), турботи про людей («Шу»), шанобливого ставлення до батьків («Сяо»), відданості правителю («Чжун»), боргу («І») і т. д. Вся ця нормативна цілісність, що включає у себе всі основні форми соціально-політичного регулювання того часу, за винятком норм позитивного закону («Фа»), являє собою єдність моральних і правових явищ.

Опис ідеального суспільства Конфуцій конкретизував у вченні про правила ритуалу, яким відводилася роль нормативної системи держави. Конфуцій був рішучим противником управління на основі законів. Негативне ставлення Конфуція до позитивних законів («Фа») обумовлено їх традиційно наказовим значенням, їх зв'язком (на практиці і у теоретичних уявленнях, у правосвідомості) з жорстокими

покараннями. «Якщо ж керувати народом за допомогою чесноти і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ буде знати сором і він виправиться». Перелік конфуціанських правил поведінки охоплював приписи щодо виконання ритуальних і культових обрядів (шанування духів, культу предків), моральні повчання і норми звичаєвого права. Підкреслюючи своє схиляння перед старовиною, Конфуцій закликав відновити правила, що існували за часів кращих правителів династії Чжоу.

У вченні Конфуція відверто висловлюється класова точка зору китайських рабовласників, яка виходить з основного для них положення про необхідність придушення трудящих мас. «Темні люди повинні коритися аристократам і мудрецям». «Якщо темні люди перестають коритися вищим і освіченим, то в країні не буде миру». З особливим акцентом названа думка проводиться у відомій праці Конфуція «Середина і постійність»: «Непідкорення простої людини вищій є начало безпорядку». У названій праці мудрець протистоїть натовпу. Під терміном «мудрець» Конфуцій має на увазі «аристократа». Давньокитайський філософ вчить, що «мудрець завжди дотримується у своїх поступках середини і постійності. Мудрець, що дотримується принципу середини і постійності, робить тільки моральне або добре, а прості смертні, які не дотримуються цього принципу, роблять все без розбору».

Таким чином, у цій «середині і постійності» приховується ідея класової «рівноваги», «гармонії» класових сил, яку марно намагається встановити аристократично мислячий старокитайський філософ. Ця система «класової гармонії» була докладно розроблена в конфуціанських книгах.

Конфуціанська соціально-політична теорія проповідувала встановлення особливих взаємовідносин між господарем і слугою, між батьками і дітьми, між подружжям, між старшим і молодшим, між друзями, тобто тих взаємовідносин, які, за переказом, існували в період далекої патріархальної давнини. З точки зору конфуціанства, класове суспільство і рабовласницька держава могли спокійно існувати лише на основі постійного збереження цих патріархальних взаємовідносин, які мали своєю метою зберегти ідеальну «рівновагу» в суспільстві і в державі.

Разом з цим у конфуціанській релігійній філософії висувається найдавніша рабовласницька теорія, зв'язана із східним деспотизмом, теорія божественного походження і божественного значення царської влади. Цар зображається в теорії Конфуція як Бог. У де-яких місцях конфуціанських книг іноді у поетичній, іноді у риторичній формі ілюструється наступна думка: «Якщо цар буде величний, як небо і море, то народ буде шанувати його, буде слухатись його і буде співчувати справам його». У коментарях до конфуціанського літопису «Весна і осінь» цар прямо зветься «богом».

На сторінках книги «Лунь юй» висловлена думка про те, що необхідність у державному управлінні відпаде взагалі, якщо правила ритуалу будуть всіма дотримуватися. Разом з тим, Конфуцій не відкидав повністю значення законодавства, хоча, судячи з усього, останньому він приділяв лише допоміжну роль.

Суттєву соціально-політичну та регулятивну функцію навантаження у вченні Конфуція несе принцип «виправлення імен». Мета «виправлення імен» — привести «імена» (тобто позначення соціальних, політичних і правових статусів різних осіб і груп населення) в ієрархічну систему суспільства і держави, у відповідність з реальністю, визначити місце й ранг кожного у соціальній системі, дати кожному відповідне йому ім'я, щоб государ був государем, старшина — сановником, батько — батьком, син — сином, простолюдин — простолюдином, підданий — підданим.

Політична програма раннього конфуціанства у цілому була консервативною, хоча у ній містилися і прогресивні ідеї. Проведена на практиці, вона сприяла закріпленню патріархальних відносин, утвердженню панування спадкової аристократії.

Разом з тим окремі положення доктрини, як було сказано, мали прогресивне значення. До них слід віднести, перш за все, ідеї поширення моральних знань та навчання людей незалежно від їх станової приналежності. Просвітницька діяльність Конфуція та його учнів зіграла величезну роль у розвитку китайської культури.

Основним принципом конфуціанства прийнято вважати традицію. Сам Конфуцій не одноразово вказував на те, що у своїй системі він не прагне до нововведень. «Я передаю, а не вигадую» — часто говорив філософ, чим виказував основні принцири свого традиціоналізму. Конфуцій був переконаний і про це свідчать його послідовники, що слід постійно тлумачити стародавні тексти, що допоможе на основі подібного досвіду вибудувати особливу релігійно-філософську, соціально-політичну і моральну систему.

Система Конфуція оригінальна ще й тим, що великий учитель надавав особливого значення елементам виховання. Рабовласницька аристократія намагалася з допомогою релігійно-філософської системи сформувати у характері людини постійну рабську покору, постійну готовність коритися старшим і начальникам. Конфуцій вважав, що виховання буде відігравати величезну силу у житті людини. Тому конфуціанська філософія висуває тезу необхідності і повної можливості зміни вдачі людини. Але самим головним було те, що відбулася спроба Конфуція обгрунтувати ідею неминучості і необхідності вдосконалення з класової точки зору кожної людини. Конфуцій писав у зв'язку з цим: «За своїми природженими якостями всі люди близькі один до одного», або «Тільки найбільший учений і найгірший ідіот ніколи не змінюються». Конфуціанство прагнуло виховати людину у повному внутрішньому духовному поневоленні. Кожна людина повинна бути задоволена своїм соціальним становищем і ніколи не намагатися досягнути кращого стану. Згідно концепції китайського мудреця: «Завжди зважаючи на своє становище, мудрець не прагне до зовнішньої величі. Коли він має багатство і становище у суспільстві, то він буде жити, як багатий і як людина з певним становищем. Коли він перебуває у бідності, то він буде жити, як бідний. Коли він перебуває у приниженому становищі, він не ображає властей. Хоч він суровий до себе, але від інших він нічого не вимагає. Тому, бувши знедоленим, він кориться долі». Вже незабаром після свого виникнення конфуціанство було визнано у Китаї офіційною ідеологією і стало відігравати роль державної релігії.

ДЖЕРЕЛА:

Кравцова М. Е., Баргачева В. Н. Культ Конфуция // Духовная культура Китая. — М., 2006. — T. 2.; Буранок С. О. Проблема интерпретации и перевода первого суждения в «Лунь юй» // Научная конференция «Интеллектуальная культура исторической эпохи» УрО РОИИ, Екатеринбург, 26 - 27 апреля 2007.; Конфуций. // Маслов А. А. Китай: колокольца в пыли. Странствия мага и интеллектуала. — М.: Алетейя, 2003. — С. 100 - 115.; Васильев В. А. Конфуций о добродетели // Социально-гуманитарные знания. 2006. № 6. С.132 - 146.; Головачева Л. И. Конфуций о преодолении отклонений при просветлении (тезисы) // XXXII науч. конф. «Общество и государство в Китае»/ РАН. Ин-т востоковедения. — М., 2002. — С.155 - 160.