Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Антагонізм

АНТАГОНІЗМ (від дав. — гр. ανταγωνισμός — «суперечка, боротьба») — одна з форм конфлікту, суперництво, що характеризується гострою боротьбою ворожих сил, тенденцій. Термін вживається у різних контекстах, як то: «ідеологічним антагоністом консерватизму є комунізм і лібералізм». Це тип суперечності, де погляди і діяльність сторін, що стикаються, мають діаметрально протилежний характер, який поглиблюється у міру свого розвитку і часто переростає у конфлікт. Боротьба між антагоністичними протилежностями відбувається у гострих формах і переважно завершується знищенням однієї з них. Повне розв'язання антагонізму досягається лише у результаті ліквідації тієї основи, що його породила.

Поширеним є зокрема явище етнічного антагонізму — суперечливого стану у міжетнічних відносинах, який характеризується напругою у стосунках як між домінуючою більшістю і окремими меншинами, так і між етнічними меншинами. Виникає на основі конфлікту ідеологічних, політичних, соціальних, економічних, релігійних інтересів. Виявляється на рівні відносин між домінуючою й підпорядкованою групами населення та на рівні підпорядкованих груп.

У свою чергу, антагоніст — персонаж, який є ворогом головного героя чи героїв, і поборювання якого відіграє помітну, або й провідну роль у сюжеті художнього твору. Здебільш, антагоністи є негативними персонажами й уособлюють собою ті чи інші вади. У класичній літературі ними є чільні лиходії, що активно протистоять протагоністам. Однак, модерні автори подекуди змішують їхні функції й почасто міняють їх місцями, творячи заплутані сюжети.

Не варто плутати антагоністів із героями, які змагаються між собою — у цьому разі їхні лінії більш-менш рівноправні, так само відносно рівномірно розподілені й авторські симпатії. У випадку ж з антагоністом чітко видно, хто саме є головним героєм, чия сюжетна лінія є основною, а чия — допоміжною. Антагоніст у композиції, як правило, має допоміжну роль, втілюючи проблему, яку повинні розв'язати головні герої, його сюжетна лінія не є самостійною і слугує для поступу ліній головних героїв.

Оскільки антагоністам зазвичай приділяється далеко менше уваги, ніж протагоністам, їх нерідко увиразнюють якісь особливі, прикметні, гіпертрофовані риси вдачі й зовнішності. Колоритна подоба замінює антагоністам глибину характеру, на показ та розвиток якого часто-густо елементарно бракує часу, позаяк більшу частину зображуваного простору обіймає протагоніст. Часом ці образи дуже вдалі, деколи навіть затьмарюють не надто яскравих головних героїв.

ДЖЕРЕЛА:

М.Ф.Головатий, О.В.Антонюк Політологічний словник К.: МАУП, 2005—791 с.;Ґіденс Е. Соціологія. — К., Основи. — 1999 р.; Антагонизм // энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890 - 1907.