Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Клісфен (біля 600 - 565 рр. до н. е.)

На чолі народного руху проти тиранії Пісистрата і його сімейства стояв рід Алкмеонідів в особі Клісфена, сина вождя партії перелів Мегакла, внук Клісфена, тирана із Сикіона, який реформував систему розподілу громадян на філи і знищив всі переваги родової знаті у своєму полісі. Таким чином, влада знову опинилася у руках міських промисловців і торговельних верхів, які уже були на політичному олімпі, коли підтримали Конституцію Солона. Клісфен був продовжувачем справи свого знаменитого куміра, хоча пройшло з того часу майже 80 років. Він мав більше шансів за Солона перебудувати всю державну будівлю на новій соціальній базі. Його Конституція остаточно розгромила залишки родового ладу і завершила утворення рабовласницького поліса в тій його демократичній різновидності, яка була специфічно характерна для Афін.

Але, перш ніж провести в життя нову Конституцію, яка б назавжди похоронила родові стосунки, Клісфену довелося витримати політичний діалог з представниками родової знаті, яка ще завзято і вперто трималася за свої «вчорашні» привілеї і не хотіла добровільно залишати політичну арену. На чолі залишків тиранії, що огризалася, стояв Ісагор, якого було обрано архонтом на 508 - 507 р. до н. е. Проти демократів об'єдналися всі консервативні сили — стара аристократія і прихильники Пісистрата. Спартанці, які допомагали Клісфену прогнати із Афін Гіппія побачили, що їх розрахунки, посилити політичний вплив на Афіни, не оправдалися. Вони швидко поміняли політичні орієнтири і перейшли на сторону Ісагора. Клісфен тікає з Афін, разом з ним примусово залишають країну 700 афінських сімейств, в яких були демократичні переконання перебудови держави. Як засвідчує Аристотель, афінські олігархи і спартанський цар Клеомен зробили спробу відмінити солонівське законодавство і запровадити в Афінах олігархічну владу. Але проти цієї політичної авантюри повстав афінський демос. Народ проганяє із Афін Ісагора і його прихильників разом із спартанським гарнізоном і Клеоменом, який уже встиг «обжити» Акрополь.

Тут потрібно внести деякі уточнення щодо часу, коли проходили названі події, тому що хронологія їх не зовсім ясна і, навіть, в якійсь мірі, не тільки не зрозуміла, але констатується різними дослідниками по-різному. Наприклад, Геродот говорить, що Клісфен спочатку здійснив переворот, а потім вів боротьбу з Ісагором. Аристотель, у своїй «Афінській політії» пише, що боротьба з Ісагором і його вигнання з Афін, навпаки, передують зміні Конституції, хоч тут же говориться про те, що новий устрій було запроваджено у рік архонства Ісагора. Очевидно, саме невдача у партійній боротьбі проти Ісагора, спонукала Клісфена виступити з своїм проектом демократизації державного ладу і, можливо, частково здійснити його, що у свою чергу і спричинилося до звернення Ісагора по допомогу до Спарти. Приводом для втручання Спарти була вимога вигнати всіх Алкмеонідів і Клісфена із Афін. На їх руках, вважали спартанці, ще не висохла кров за вбивство прибічників Кілона. Тому Клеомен, який прийшов з військом найманців, до репресивних заходів першочергово включив вигнання за межі країни всіх, хто співчував Алкмеонідам. Але його спроба розпустити афінську раду і встановити олігархічне правління «трьохсот» прибічників Ісагора привела до повстання. Можливо, послідовність такої версії, більш правдоподібна.

Клісфен повертається до Афін і звертається з прямою апеляцією до демосу, пропонує йому нову програму реформ. Він добивається обрання новим архонтом свого родича Алкмеона, оскільки обнімати названу посаду, згідно законодавства, сам не міг двічі підряд.

За 80 років, які минули з часів Солона, співвідношення суспільних сил в Аттиці значно змінилось. Розвиток промисловості і торгівлі Афін, яким сприяла політика Солона і особливо тиранія Пісистрата, досягнули небаченого злету. Афіни виросли у великий центр рабовласницької промисловості. На відміну від Солона, який у своїх реформах спирався на населення села, Клісфен центром своїх політичних проектів зробив місто. Його менше цікавили аграрні проблеми, він зайнявся виключно політичною перебудовою держави.

Першорядним завданням його Конституції було остаточне усунення зі всіх державних постів родової знаті і пернесення центра політичного життя поліса з сільських районів до міста. Солон зберігав поділ населення на філи, тритії (по три у Філі) і навкратії. Метою Клісфена, як засвідчує Аристотель, було «перемішати» населення. Замість чотирьох філ він пропонує новий поділ на десять філ. І хоча він лишив поряд з новим поділом і старий (навіть давав право старому складу обирати своїх філобасилевсів), проте вони втрачали право участі у політичному житті суспільства, за виключенням деяких сакральних функцій.

Право громадянства визначалося не належністю до роду, а до дему на чолі з демархами. Дем був одночасно господарською, адміністративною, культовою, військовою і політичною одиницею. Всіх, хто жив в одному демі, Клісфен об'єднав в одну общину демотів з метою, щоб вони називали один одного по батькові, не виявляли тим самим нових громадян, але називалися по демах. При досягненні 18-річного віку кожен громадянин Аттики заносився виборним демархом у громадянські і військові списки, оголошувався повнолітнім і вважався здатним носити зброю. А з 20 років він отримував всі громадянські права. Ту ж мету — дати в політичному житті перевагу міським елементам, переслідувало і включення до складу нових десяти філ тритії з різних частин країни. Розрахунок Клісфена був на те, щоб у кожній філі на одну сільську припадала одна міська і одна приморська тритії. Такий розклад давав можливість при виборах службових осіб забезпечити перевагу саме міській і приморській частині населення.

Клісфен вніс значні корективи і в організацію органів управління. Число членів Ради (буле) було збільшено на 100 осіб і тепер становило 500 ( по 50 від кожної філи). Кожен громадянин міг бути обраним за жеребом у члени буле. Змінена була і внутрішня організація Ради. Тепер члени Ради згідно новому кількісному складу філ, були поділені на 10 пританій по 50 чоловік, які протягом року чергували у визначені періоди, керували справами демосу і скликали, при необхідності, загальні збори Ради чи Народні збори. Існує версія, що з часів Клісфена існувала колегія 10 фінансових чиновників (аподектів), по одному від філи, які проводили грошову політику у країні.

Уже у 501 - 500 р. до н. е. обирається колегія з 10 стратегів (воєначальників) при архонті-полемархові (цей архонт керував афінським ополченням і відав відносинами з іншими державами). Пройде час і колегія стратегів відсуне з політичної арени не лише полемарха, але й взагалі всю колегію архонтів.

Для успішної боротьби з політичними противниками демократичних перетворень, Клісфен запровадив остракізм (суд черепків).

Суть його зводилася до наступного: щорічно, переважно весною, спеціальні зібрання віщували, чи є прояви людської діяльності, яка небезпечна для існування держави. Якщо такі знаходилися, то скликалися народні збори, як мінімум 6000 громадян, кожен записував на черепку свою думку і ім'я того, хто небезпечний для держави. Засуджений більшістю виганявся з Аттики на 10 років.

Остракізм, як засіб боротьби з тиранією, використовувався пізніше як засіб політичної боротьби. Першим, кого піддали остракізму, був родич вигнаного тирана Гіппія, Гіппарх, син Харма з роду Холарга.

Достатньою причиною для дійства вигнання була заява персів, що вони допоможуть поверненню Гіппія до Аттики.

Змінюючи соціальну базу державного ладу, Клісфен водночас залишив у силі солонівський поділ соціальної структури Афінської держави на майнові класи.

Був залишений без зміни і сам принцип обрання на різні державні посади за майновим цензом. Хоча сам зміст цензу був іншим. Так як центр політичного життя перемістився до міста земельний ценз було замінено на грошовий.

Реформи Клісфена не могли не впливати на інші грецькі общини. Демократичний рух отримав прописку і в інших грецьких полісах. Тому проти Афін почала створюватися сильна зовнішня опозиція. Ініціатором походу на Афіни був спартанський цар Клеомен, який об'єднався з беотійцями, Халкідою і островом Егіною.

Однак афінян врятували суперечності у таборі об'єднаних сил союзників. Бачачи розбрат у таборі суперників, афіняни почергово розгромили коаліцію, конфіскували ряд територій, на яких поселили афінських колоністів. Цей захід поклав початок колонізаційній політиці Афін.

Таким чином, Конституція Клісфена відіграла значну роль у політичній перебудові Афінської держави і розглядається дослідниками грецького полісу як завершальний етап революції розпочатої Солоном. Греки вважають його родоначальником грецької демократії.

Досить високу оцінку перебудовчій програмі Клісфена дали, як представники Античної Греції, так і пізніших часів. Так, Геродот говорив, що Клісфен установив демократію в Афінах (Історія. — ч. І). Аристотель відзначив, що після Клісфена афінський державний лад став набагато демократичніший, ніж за Солона (Афінська політія, ХХІІ).

Цікаві висновки запропонував у сімдесяті роки ХІХ століття Фрідріх Енгельс: «Виникнення держави у афінян було вищою мірою типовим прикладом утворення держави взагалі, тому що воно, з одного боку проходило в чистому вигляді, без будь-якого втручання зовнішнього чи внутрішнього насильства, — захоплення влади Пісистратом не залишило жодних слідів свого короткого існування, — з іншого боку, тому, що у даному випадку дуже розвинута форма держави, демократична республіка, виникає безпосередньо з родового суспільства» (Ф.Енгельс. «Походження сім'ї, приватної власності і держави»).

Хоча, до перемоги реформ Солона і Клісфена, оціненої античними авторами як поміркована форма демократії, належало цивілізації пройти ще чималий часовий простір, щоб принцип громадянського рівноправства набув статусу політичної цінності.

ДЖЕРЕЛА:

Афинский аэропаг в первой половине V в. до н. э. // ВДИ. — 1995. — №1.; Суриков И.Е. Новая концепция афинской истории VI в. до н. э. // ВДИ. — 1996. — №4.; Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д.П. Каллистова. — М.: Мысль, 1964.; Карпюк С.Г. Клисфеновские реформы // Весник древней истории. — 1986. — №1.