Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Клеомен ІІІ (262 - 219 рр. до н. е.)

Спартанський цар, син царя Леоніда, противника Агіса ІV (245 - 241 рр. до н. е.), який висунув програму глибоких соціальних перетворень, що складалася з 3-х пунктів:

- касація боргів;

- переділ землі;

- відродження спартанського способу життя.

«Агіс, — писав Плутарх, — своїм розумом і високими чеснотами перевершував не лише свого співправителя Леоніда, але й усіх царів після Агесилая Великого. Ставши царем, Агіс поставив собі за мету відродити стародавню Спарту». «Я хочу вигнати зі Спарти сріблолюбство і гордовитість. Я боюся, що різниця у способі життя і зіпсованість моралі внесуть ворожнечу і розлад у нашу державу». Він запропонував забрати землю у 100 найбагатших спартіатів і розділити її на 4500 ділянок у Лаконіці для бідних, а за її межами провести перерозподіл у періекських общинах, що повинно було дати 15 тисяч ділянок і стільки воїнів. Першими від багатства на користь народу, відмовилася його мати Агесистрата, бабка Архідамія і всі родичі. Однак герусія не дала згоди. Агіс розганяє ефорат, відкриває боргові в'язниці, скасовує борги. Противник реформ цар Леонід був вигнаний за межі Спарти.

Але коли Агіс пішов воювати з етолянами, у Спарті стався переворот, було повернуто царя Леоніда, а Агіса відправлено на шибеницю.

Смерть Агіса не послабила соціального руху і не зменшила енергії партії реформ. Продовжувачем справи Агіса став новий спартанський цар Клеомен ІІІ, син царя Леоніда. Цар Леонід силою одружив вдову Агіатіду (жінку Агіса) на своєму синові, щоб заволодіти її власністю. Агіатіда відрізнялася серед усіх своєю вродою і була однією із самих багатих жінок Спарти. Вона ненавиділа Леоніда, але полюбила його сина і стала йому вірною дружиною. Досить часто вона розповідала Клеомену про свого першого мужа, про його сміливі плани відродження Спарти. Новий цар поважав світлу пам'ять Агіса.

Маючи гарну освіту (його наставником був відомий вчений Сфер Борисфенський), Клеомен сприймає демократичні ідеї перебудови Спарти і вичікує момент для їх зреалізації. Він твердо вирішив продовжити справу Агіса, навіть насильницькими методами. Не знайшовши підтримки у друзів, він вирішив один здійснити переворот у Спарті опираючись на військо. Клеомен розумів, що успіх може бути лише тоді, коли буде знищена головна опора багатих людей Спарти — рада старійшин (герусія) і ефорат. Для цього потрібно було створити військо не з найманців, а з жителів спартанського полісу, які були кровно зацікавлені в перерозподілу землі і власності багатіїв. Саме тут були корені відродження військової могутності Спарти.

Таку можливість Коеомен отримав після війни з Ахейським союзом і Спартою у 228 р. до н. е. Здобувши перемогу, він раптово повертаєть з армією в Спарту і знищує ефорів. Ті, що чинили опір, були вбиті: з 5 врятувався лише один. Здійснивши державний переворот, Клеомен відмінив герусію, вигнав з міста 80 олігархів і оголосив у народних зборах про початок реформ. Знову була перерозподілена земля, повернена схема касації боргів.

Економічні заходи Клеомена складали лише початок його соціально-політичних реформ. Він призначає другим царем брата Агіса, Архимада, що зробити його другим царем. Відновлюється традиційна система спартанського виховання молоді і давній спосіб життя. Цар особисто керує процесом виховання, показує зразок простоти, скромності і поміркованості. Зовнішній успіх реформ був повний. Плутарх писав: «Ті, хто раніше насміхався над ним, коли він говорив, що, проголошуючи касацію боргів і переділ земель, він бере приклад з Солона і Лікурга, тепер цілком повірили, що винуватцем усіх змін, які пройшли у спартанців, був саме він, а не хтось інший».

Проведені реформи посилили військову могутність Спарти, підняли престиж царської влади і привели до нових успіхів у війні з Ахейським союзом, Міста Пелопоннесу, які проходив Клеомен, переходили на його бік: народ вимагав касації боргів і переділу землі. Аркадія, Аргос, Коринф і частина Ахай стали на бік царя-реформатора, сам він став претендувати на роль лідера в Ахейському союзі. Посли, які зустрічалися з Клеоменом з інших країн грецького полісу, дивувалися простому спілкуванню царя, відсутності розкоші і скромності побуту, в якому він мешкав.

Зате багатії всієї Греції боялися подальших соціальних потрясінь і ненавиділи Клеомена. Вони усвідомлювали, що, на випадок піднесення Спарти, Клеомен відійме у них владу, а землю віддасть бідним.

Першими покликали до себе Клеомена на допомогу жителі міста Мантинеї. Він вступив до міста вночі і допоміг прогнати з міста ахейський гарнізон. Потім він вирушив на північ Пелопоннеса в саму Ахейську область і розгромив у вирішальній битві ахейську армію, що поклало край могутності союзу.

Наступним кроком царя була вимога передати йому владу в Ахейському союзі. Його не влаштовувала місія втручання у справи окремих держав. Цар намагався створити сильну армію і об’єднати Пелопоннес. Ахейці згодилися і запросили Клеомена зявитися у місто Лерну (в Аргоській області), де повинен був відбутися союзний з'їзд. Однак, по хворобі, Клеомен не зміг вчасно прибути на почесне зібрання. У цих умовах керівник Ахейського союзу і фактичний його диктатор Арат, укладає угоду про надання військової допомоги македонським царем Антигоном Досоном, недавнім своїм ворогом. Взамін було обіцяно повернення, захопленого у 243 р. до н. е. ахейцями Акрокоринфа. Македонський цар з 40-тисячною армією вирушив назустріч спартанцям. Всі вороги Клеомена підтримали завойовників, особливо партія багатих громадян. Вона спровокувала повстання в Аргосі, а коли спартанський цар готувався до штурму міста, з тилу на нього напали македонці. У цій скрутній ситуації Клеомену прийшлося відступити до Спарти, щоб не бути відрізаним від Батьківщини. Всі наслідки його перемог були втрачені. Союзники залишали спартанців.

Останній бій спартанського царя Клеомена.

Клеомен вирішив заручитися підтримкою у царя Єгипету Птолемея, але допомога була настільки мізерна, що у битві при Селассії (221 р. до н. е.) у північній частині Лаконіки майже вся армія спартанського царя загинула: 16 тисяч спартанців були порубані, але ні на крок не відступили з поля бою. Клеомен з охороною (200 спартанців) та 4000 найманцями утікає до Єгипту, не втрачаючи надії, що Птоломей ІІІ допоможе встановити авторитет Спарти на грецькому полісі.

Однак Птоломей ІІІ скоро помер, а його наступник — Птоломей ІV не спішив з допомогою Спарті. Спроба підняти повстання в Олександрії не вдалася, і Клеомен з прихильниками покінчили життя самогубством.

Звістка про смерть Клеомена (смертельний удар мечем наніс його улюбленець Пантей, який теж покінчив життя самогубством) швидко поширилася по місту. Мати Клеомена, Крастесиклея, обнявши онуків, гірко плакала. Раптово старший хлопчик вирвався з її рук і кинувся з даху вниз головою, однак не розбився до смерті. Птоломей ІV наказав розіп'яти на хресті труп Клеомена, а дітей і матір спартанського царя було страчено. Після смерті Клеомена рух бідноти ще довго продовжувався у Спарті.

ДЖЕРЕЛА:

Хафнер Г. Выдающиеся портреты античности: 337 портретов в слове и образе. — М.: Прогресс, 1984. Лісовий І. А. Античний світ. У термінах, іменах і назвах. — Львів. : Вид-во при ЛДУ, 1988. Утченко С.Л. Политические учения Древнего Рима. — М., 1977. Кун Н.А., Нейхардт А.А. Легенды и мифы Древній Греции и Древнего Рима. — СПб., 1998.