Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Карпатська Україна

КАРПАТСЬКА УКРАЇНА (до 26 жовтня 1938 р. Підкарпатська Русь) — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини у 1938 - 1939 рр., Українська незалежна держава — в основному на гірській частині території Закарпаття з 14 - 15 березня 1939 р.

Назва неофіційно вживалася і до 1938 р. для означення більшості теперішнього Закарпаття.

Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 р. на Народних Зборах («Соборі Русинів») у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.

На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 р. і Тріанонського мирного договору 1920 р. Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехословацької республіки на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920 - 1930 рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі. Для цього регулярно проводилися народовецькі з'їзди.

Після Мюнхенського договору чотирьох держав (30 вересня 1938 р.) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Підкарпатській Русі статус автономної республіки. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з Андрієм Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і підкарпатських русинів.

26 жовтня 1938 р. А.Бродія, який намагався проводити проугорську політику, було усунуто з посади голови уряду автономії і прем'єр-міністром Карпатської України обрано Августина Волошина.

Новий автономний уряд перейменував Підкарпатську Русь у «Карпатську Україну». Нова назва протирічила Конституції ЧСР і не була затверджена Національними зборами (22.11.1938). Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина автономії Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачево і Берегово були передані Королівству Угорщина. За цих умов столицю автономії Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хуста.

Для захисту автономної незалежності і боротьби з угорськими та польськими військовими формуваннями було створено збройні сили Карпатської України — Організацію Оборони «Карпатська Січ», велику допомогу у створенні якої надала Організація Українських Націоналістів. Проблема тероризму, як з боку українців, поляків так і угорців, стала дуже важливою проблемою, навіть перекривалися кордони з Королівством Угорщина та Польською республікою. Влада автономії неоднаразово посилала ноти протесту, але офіційні Варшава та Будапешт їх відверто ігнорували. Уряд автономії А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.

Незважаючи на важкі тогочасні умови у Карпатській Україні працювали школи, були відкриті нові освітні заклади. Виходив щоденник «Нова свобода» (редактор В. Ґренджа-Донський), національно свідома молодь видавала провокаційну газету «Наступ» (редактор С. Росоха), селяни мали свій друкований орган — «Карпатську Україну» (редагував Ю. Таркович). До Хуста приїхали відомі українські письменники Олександр Олесь, Улас Самчук, які створили літературно-мистецьке товариство «Говерля», і почали видавати однойменний місячник під редакцією Олега Ольжича-Кандиби. Своє товариство створили російськомовні письменники. До Хуста перебрався державний театр «Нова сцена» (режисер Ю. Шерегій), який наприкінці листопада 1938 р. показав виставу «Запорожець за Дунаєм». Каленик і Петро Лисюки з української діаспори, створивши першу в Закарпатті кіностудію, розпочали зйомки фільму, котрий пізніше назвали «Трагедія Карпатської України».

12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 92,4 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання.

15 березня 1939 р. Сойм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч. 1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка),державну мову (українська мова).

Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла України…». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.

Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая.

Головою Сойму обрано Августина Штефана, заступниками Степана Росоху та Федіра Ревая.

Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Третього Рейху та недопущення її захоплення Королівством Угорщина.

Августин Волошин: «Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст».

Але вранці німецький консул у Хусті порадив українцям «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат».

Міжнародне становище Карпатської України з кожним днем ускладнювалось. Королівство Угорщина, територіальні претензії котрої рішенням Віденського арбітражу були задоволені не повністю, безперервно здійснювала антиукраїнські дипломатичні демарші, направляла у Карпатську Україну провокаційні терористичні групи. Уряд Польської республіки також неодноразово порушував перед Берліном питання про передачу, крім анексованої поляками Тєшинської області ЧСР, ще й північних районів Закарпаття. Польську республіку влаштовувало навіть повне підпорядкування його Королівству Угорщина. Тодішній режим Польської республіки ніяк не міг змиритися з існуванням поряд з Східною Галичиною осередку української суверенності й також засилав сюди свої диверсійні групи для саботажу та здійснення терористичних актів.

Гітлер намагався використати ситуацію у своїх цілях. Схиляючись до думки віддати все Закарпаття Королівству Угорщина,

він робив це поступово, щоб іще більше прив'язати її до німецьких інтересів. І домігся свого, диктатор Угорщини М. Горті 24 лютого 1939 р. оголосив про приєднання до антикомінтернівського пакту.

У цих умовах Москва кваліфікувала наслідки Віденського арбітражу як порушення міжнародних норм. А поширювані пресою й дипломатами західних держав чутки про можливе використання закарпатської державності у цілях анексування інших українських земель розглядала як пропагандистські вигадки.

Нарком іноземних справ СРСР М. Литвинов ще 19 грудня 1938 р. заявив: «Ми навіть не впевнені, що... Гітлер серйозно ставиться до української акції. Можливо, що маємо справу з дипломатичною диверсією». Гітлер, як засвідчили наступні події, не збирався відновлювати українську державність у будь-якій формі чи сприяти цьому. У січні 1939 р. Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з Королівством Угорщина як з державою, що не має самостійної зовнішньої політики, рухається у фарватері Третього Рейху, зазіхає на українські землі.

10 березня 1939 р. на повідомлення західної преси і дипломатів, що нібито існують плани приєднання до Карпатської України Радянської України, відреагував Й. Сталін. Він назвав такі вигадки «підозрілим шумом», мета якого спровокувати конфлікт СРСР з Третім Рейхом без наявних на те підстав, не втримавшись від недолугих епітетів щодо Закарпаття.

На жаль, не всі українські діячі повністю усвідомлювали реальну ситуацію. Лідери Карпатської України сподівалися, що Третій Рейх погодиться на створення невеликої української держави в Карпатах.

Але то було великою ілюзією, бо Берлін дбав лише про власні інтереси на Сході. Вирішення «українського питання». аж ніяк не вписувалося в його загарбницькі плани.

6 березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословацьку республіку, окупувавши Богемію і Моравію та давши дозвіл на окупацію Королівством Угорщина Карпатської України.

У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. (гортіське) хортистське Королівство Угорщина, за підтримкою Третього Рейху розпочала війну проти Карпатської України.

Прем'єр А. Волошин віддав наказ видати резервну зброю Карпатській Січі. Після зіткнень із чеськими військами під командуванням генерала Прхали, що намагалися роззброїти карпатоукраїнські війська, Карпатська Січ взяла під контроль територію країни, хоча в цей час угорські війська вже захопили перші українські села: Підгіряни, Кольчино і Коропець.

З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачеве-Берегово-Севлюш. Зрозуміло, що шансів виграти у цьому зіткненні не було, але як сказав Михайло Колодзінський, один з трьох членів Генерального штабу Карпатської Січі: «коли вже немає розумного виходу з тяжкого становища, то треба вміти вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь».

Михайло Колодзінський зробив як сказав — геройськи загинув разом з бійцями Карпатської Січі, яких він, як і інші члени ОУН набирали і готували саме до таких зіткнень. Інший член Генерального штабу Роман Шухевич разом з Р. Яри, А. Мельником, В. Курмановичем покидають Карпатську Україну.

Найбільший бій відбувся на Красному полі. 16 березня 1939 р., зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами. До 7 липня 1939 р. вона була анексована.

17 березня 1939 р. на третій день окупації Карпатської України мадярські жандарми гнали на перевал через села Нижні Ворота, Верб'яж, Завадка колони полонених, переважно галичан — вояків Карпатської Січі і передали їх польській прикордонній службі, яка розмістила полонених у підвалах своїх казарм.

Наступного дня, 18 березня 1939 р., до сходу сонця полонені біли розділені на колони, відконвойовані вліво і вправо від перевалу по лінії кордону приблизно на півтора-два кілометри і розстріляні на закарпатській стороні над селами Нова Розтока і Верб'яж та між селами Петрусовицею, Жупанами і Лазами.

Число розстріляних, за оцінками свідків, становило 500 - 600 полонених.

У гірських районах Карпатської України загони «Карпатської Січі» продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р.

У кінці березня 1939 р. президент республіки Августин Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Королівство Румунія в еміграцію.

Повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяці після початку прямої агресії Королівства Угорщина. До 30 квітня 1939 р. у Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком.

При захисті Карпатської України, за різними даними, загинуло від 2 до 6,5 тис. осіб. Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.

Упродовж 1939 - 1944 рр. у краї було паралізоване національне, духовне, освітнє життя часів Чехословаччини та Карпатської України, всі українські організації, що проповідували українські ідеї, об'єднання земель в єдину українську державу, розпускалися.

Товариство «Просвіта», що діяло у краї ще з 1918 р., від 3 лютого 1940 р. заборонялося, бо проповідувало ідеї українськості русинів Закарпаття.

Угорцями було взято курс на докорінну зміну суспільно-політичного життя у краї: формування лише товариств і організацій, що сповідували віковічну єдність русинів та угорців в єдиній Святоштефанській державі.

Так, замість «Просвіти» весною 1941 р. утворилося Наукове Товариство Закарпаття на чолі з Іваном Куртяком, органом якого став проугорський журнал «Зоря». Головним завданням Товариства було сформувати граматику та словник русинської мови таким чином, щоб вони не були схожими ні з українською, ні з російською літературними мовами, довести й започаткувати окремішність історичного шляху розвитку русинської мови, що сформувалася ізольовано від української культури й мови.

Мадярони — зневажлива назва зденаціоналізованої частини закарпатської інтелігенції, яка у 1920 - 1940-х рр. відстоювала свою ідею приєднання Карпатської України до Королівства Угорщина. Під час Другої світової війни мадярони тісно співпрацювали з угорським урядом.

До мадяронів належали Олександр Бонкало, Антон Годинка, Андрій Бродій, О. Ільницький та інші.

ДЖЕРЕЛА:

Уряди України у ХХ ст. — К.: Наукова думка, 2001. — 608 с.; Вегеш Микола. Августин Волошин і Карпатська Україна. — Львів: ЗУКЦ, 2004. — 414 с.; Вегеш М. Карпатська Україна. Документи і факти. — Ужгород: Карпати, 2004. — 432 с.; Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб. 3-тє вид., доп. — К.: Академвидав, 2007. — 683 с.; В. Кубійович. Закарпаття // Енциклопедія українознавства — II. — Т. 2. — С. 715 - 727.] Ігор Мельник. Перший уряд Карпатської України // Збруч. — 2013. — 11 жовт.