Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Андерсон Бенедикт Річард О'Горман (нар. 26 серпня 1936 р.)

Американський політолог і синолог, професор міжнародних відносин, уряду та вивчення Азії Корнельського університету, найбільш відомий за своєю монографією «Уявлені спільноти» (1983 р.).

Андерсон народився в англійсько-ірландській родині Куньміні (Китай), де його батько — Джеймс О'Горман, як британський військово-морський офіцер проходив службу на митниці. Мати — Вероніка Беатріче Марі Андерсон. Сім'я Андерсон була активною в ірландському національному русі. У 1941 р. родина переїхала до Каліфорнії. У 1957 р. Андерсон отримав звання бакалавра мистецтв з античної культури в університеті Кембріджу (Англія), а пізніше — ступінь доктора філософії по програмі вивчення Індонезії у Корнельському університеті (США).

Згідно з політологічними поглядами Андерсона, будь-яка нація, що тільки-но з'явилась в етнополітичному світі, вважає себе стародавньою. У цьому він дещо перегукується із Ентоні Смітом, який розглядає націєтворчу міфологію та національні міфи про «походження» національної спільноти у функціоналістичному розрізі і вважає їх швидше вигаданими історіями, ніж реальною історією. Андерсон припускає, що подібна «стародавність» націй у певних історичних умовах є необхідною умовою «новизни».

Для теорії Андерсона особливо важливим є акцент на ролі друкованої літератури та її поширенні. За думкою Андерсона, підйом націоналізму тісно пов'язаний із розповсюдженням друкованих книг та технічним розвитком друку загалом.

Андерсон, більш за будь-яких інших теоретиків, звертає увагу на офіційний націоналізм у мультиетнічних імперіях. Він вводить для розгляду важливу концепцію «натуралізації» європейських королівських династій, які мали владу над величезними та різноманітними багатомовними територіями.

Деякі з них, наприклад, імперія Романових, вказує Андерсон, досить успішно трансформувалися у «національні» імперії. Згідно з Андерсоном, у ХІХ ст. філологічно-лексикографічна революція і розвиток націоналістичних рухів, які самі були продуктом не тільки капіталізму, але й гіпертрофії династичних держав, створили все більш зростаючі культурні та політичні труднощі для багатьох династій. До того часу легітимність цих династій не мала нічого спільного із національністю. Крім того, ще до вибуху націоналістичних рухів, ці династії, виключно з адміністративних потреб, спробували спертися на окремі діалекти, якими вже проходило книгодрукування. Одночасно із зростанням націоналізму в Європі, деякі з балканських, центрально та східноєвропейських монархій спробували перевизначити та перелегітимізувати себе на національному ґрунті. Така реідентифікація призвела, зокрема, до добре знаної кризи легітимності мультиетнічних імперій. Династії та монархії, що визнавали себе членами звичайних етнолінгвістичних спільнот, втрачали свою легітимність від Бога та ставали просто першими серед рівних.

Історично матеріалістичному підходу Андерсона у дослідженні націоналізму можна протиставити методологічний індивідуалізм Лія Грінфілда та веберіанський підхід, що викладено у книзі «Націоналізм: П'ять шляхів до сучасності».

ДЖЕРЕЛА:

Політичні портрети Новітньої доби. Книга І — Північна Америка. — Навчальний посібник / Укладачі: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.Г. Лисенко., В.В.Сокирська, — Умань.: ПП Жовтий О.О., 2012. — 798 с.; Політологічний словник. — К.: МАУП, 2005. — 792 с.; «Всемирная история». Книгу видрукувано в Китаї. — 2008. — 576 с.