Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Істон Девід (народився 24 червня 1917 р.)

Один із ведучих американських політологів. Освіту отримав у Торонтському університеті. У 1947 р. отримав ступінь PhD у Гарвардському університеті. У цьому ж році розпочав свою кар’єру у Чікагському університеті на кафедрі політичних наук.

З 1981 р. — професор Каліфорнійського університету. У 19681969 рр. президент Американскої асоціації політичних наук.

У 1984 р. його було обрано на посаду віце-президента Американської академії наук і мистецтва.

Основной внесок Д.Істона в політичну науку, насамперед, пов'язаний з адаптацією і застосуванням принципів і методів системного аналізу до вивчення закономірностей утворення і функціонування політичних систем, а також з дослідженням проблем і набутого уже світового досвіду їх політичної соціалізації.

Акцентом його особливої уваги — дослідити причини постійних змін і динамічність політичних систем. При цьому слід звернути особливу увагу на ту роль, яку відіграють різноманітні соціальні структури в підтримці функціонування політичної системи. Істон визначає політичну систему як специфічну взаємодію між державами, наслідком якої в суспільстві відбувається розподіл цінностей і на цьому грунті попереджуються різноманітні соціальні конфлікти і потрясіння між членами суспільства. При аналізі і інтерпретації політичних систем Д.Істон застосовує кібернетичний принцип вимірювання показників функціонування системи на її, так званому, «вході» (запити і потреби громадян) «виході» (рішення і дії влади).

Д.Істон першим в історії політичної думки запропонував найбільш систематичний підхід у викладі теорії політичних систем у своїх основних працях «Політична система» (1953 р.), «Концептуальна структура для політичного аналізу» (1965 р..), «Системний аналіз політичного життя» (1965 р.). У них він доводить можливість і необхідність існування загальної теорії в політології як теорії політичної системи, розробляє концептуальну структуру цієї теорії, визначає її основні поняття та пропонує методи і способи практичної реалізації теоретичних положень.

Для теоретичного аналізу політичного життя суспільства за вихідну модель учений використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Система зазнає впливу середовища й сама активно впливає на нього для самозбереження і розвитку.

Політична система, вважає Д. Істон, подібна до біологічних систем й існує у навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи — економічна, соціальна, духовно-ідеологічна тощо. Водночас політична система якісно відрізняється від інших суспільних систем. Головним показником відмінності є наявність певних меж між нею та її оточенням.

Тому, завдання науки про політику полягає, насамперед, у кропіткому вивченні переходів, або обмінів, між системою та її оточенням як стабілізуючих, так і дестабілізуючих чинників самого існування та функціонування політичної системи. Основною одиницею аналізу політичної системи суспільства, у зв'язку з цим, Д. Істон визначив взаємодію. Від інших соціальних взаємодій взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем, тобто політична взаємодія, відрізняється тим, що вона спрямована, насамперед, на авторитарний (примусовий) розподіл цінностей у суспільстві.

На основі цього висновку, політичну систему Д. Істон розглядає як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди у межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Здійснюється такий розподіл завдяки владі, що є обов'язковим атрибутом великої суспільно-політичної системи.

Головне призначення політичної системи, згідно концепції Д. Істона, полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примусі більшості членів суспільства погодитися з подібною ситуацією на тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до зростання напруження в системі і навіть до її руйнування.

Розглядаючи взаємодії політичної системи як із навколишнім середовищем, так і внутрішніми структурами самої системи соціуму, Д. Істон розрізняє їх на вході й на виході системи. Аналізуючи накопичений матеріал і кібернетичні принципи вимірювання показників, намагався прогнозувати перспективний розвиток політичних систем:

- на вході - це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовища, або як він стверджував — запити і потреби громадян суспільства;

- на виході — рішення і дії характерні до внутрішніх процесів суспільства, або, на думку Істона — всі рішення і, відповідно, дії влади.

Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо. Вимоги є формою вираження думок і дій індивідів і груп з приводу розподілу цінностей у суспільстві. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи.

Для збереження політичної системи в дії, крім вимог, необхідна й підтримка її суб'єктами та об'єктами політичного життя. Підтримка пов'язує маси людей з політичною системою. Вона охоплює всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі, і проявляється в різних формах: голосуванні на виборах, сплаті податків, дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо.

Найважливішим механізмом відбору вимог і підтримки у сучасному демократичному суспільстві Д. Істон вважає вибори органів влади та інші подібні форми політичного волевиявлення громадян.

Всередині політичної системи відбувається конверсія введених до неї вимог і підтримки — вони трансформуються і переробляються, у результаті чого виходом, тобто продуктом, системи є авторитарні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві та відповідні дії для їх здійснення.

На виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або вищих посадових осіб тощо. Продукт функціонування політичної системи, зауважує Д. Істон, слід відрізняти від результатів або наслідків реалізації прийнятих рішень.

Політична система, за Д. Істоном, це засоби, за допомогою яких вимоги за підтримки суб'єктів і об'єктів політики перетворюються у реальні дії. При цьому політична система забезпечує мобілізацію суспільних ресурсів на досягнення цілей і координацію зусиль членів суспільства у вирішенні політичних, економічних, соціальних і культурних проблем. Механізм функціонування політичної системи має у собі й елементи зворотного зв'язку, через які продукти виходу системи впливають на наступні вимоги й підтримку. Зворотний зв'язок є основним механізмом усунення напруження в суспільстві, але здійснити це можна лише за наявності у влади здатності реагувати на імпульси, що надходять до системи. Нормальне функціонування системи, яка формує власні механізми адаптації та модернізації з притаманними їм специфічними способами й засобами трансформації вимог і підтримки, перетворює політичну систему на певний історичний період у саморегулюючий механізм, що забезпечує її самозбереження.