Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016


Женевські конвенції

ЖЕНЕВСЬКІ КОНВЕНЦІЇ про захист жертв війни— міжнародні багатосторонні угоди у галузі законів і звичаїв війни, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. Були підписані 12 серпня 1949 р. на Дипломатичній конференції ООН, що засідають у Женеві з 21 квітня - 12 серпня 1949 р. Набрали чинності 21 жовтня 1950 р.

Женевські конвенції включають у себе чотири універсальних міжнародних договори:

1. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у регулярних арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.

2. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли у корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з хворими та пораненими під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих у регулярних арміях.

3. Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яких повинні дотримуватися воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.

4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.

8 червня 1977 р. до Женевських конвенцій під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста були прийняті два Додаткових протоколи: Протокол I, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, і Протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру.

У 2005 р. до Женевської конвенції був прийнятий Додатковий протокол III про введення додаткової відмітної емблеми у вигляді Червоного хреста і Червоного півмісяця.

Женевські конвенції є розвитком міжнародно-правових норм про захист жертв війни, раніше закріплені у Гаазькій конвенції 1899 та 1907 рр. і конвенціях, підписаних у Женеві у 1864, 1906 і 1929 рр.

Женевські конвенції закріпили основний принцип сучасного міжнародного права: війни ведуться проти збройних сил супротивника; військові дії проти цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених тощо забороняються.

Женевські конвенції застосовуються у разі оголошеної війни або будь-якого збройного конфлікту, навіть якщо одна з воюючих сторін не визнає стану війни, і у разі окупації території, навіть якщо ця окупація не зустріне збройного опору.

Учасники Женевських конвенцій зобов'язані дотримуватися їхніх положення, якщо супротивна сторона, не бере участь у Женевських конвенцій, у своїх діях також буде їх дотримуватися. Положення Женевських конвенцій обов'язкові і для нейтральних країн.

Женевські конвенції передбачають обов'язок країн-учасниць розшукувати і карати осіб, які скоїли або наказали вчинити будь-які дії, які порушують положення цих конвенцій. Такі особи підлягають суду країни, на території якої вони вчинили злочини, або суду будь-якої країни — учасниці Женевських конвенцій, якщо вона має докази їхньої винуватості.

Серйозним порушенням Женевських конвенцій вважається навмисне вбивство поранених, хворих, військовополонених і цивільного населення, катування і нелюдяне поводження з ними, включаючи біологічні експерименти, нанесення шкоди здоров'ю, примус військовополонених служити в армії супротивника, взяття заручників, серйозне руйнування майна, що не викликано військовою необхідністю тощо. Особи, винні у серйозних порушеннях Женевських конвенцій, розглядаються як воєнні злочинці і повинні притягатися до кримінальної відповідальності.

Женевські конвенції передбачають порядок розслідування заяв про їхнє порушення і покладають на учасників зобов'язання прийняти закони, які передбачають ефективне кримінальне покарання винних.

До Женевської конвенції приєдналися понад 190 держав, тобто майже всі країни світу.

ДЖЕРЕЛА:

Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р., М., 1969; Курс міжнародного права, т. 5, М., 1969, с. 284 - 90.; Загальна Декларація правами людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної асамблеї від 10 грудня 1948 року.; Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою. Прийнята резолюцією 40/34 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року.; Кодекс поведінки посадових осіб від 17 грудня 1979 року у підтримці правопорядку. Резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН.; Конвенція про права дитини. Прийнята резолюцією 44/25 Генеральної асамблеї від 20 листопада 1989 року. Було здано з 2 вересня 1990 року.; Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських чи принижують гідність і покарання. Прийнята і відкрита для підписання, ратифікацію та приєднання резолюцією 39/46 Генеральної асамблеї від 10 грудня 1984 року. Було здано з: 26 червня 1987 року, згідно із статтею 27; Основні засади застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримки правопорядку. Прийнято восьмим Конгресом Організації Об'єднаних Націй із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками, Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року.; Федеральний закон від 6 лютого 1997 р. N 27-ФЗ «Про внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації» (зі змінами від 20 червня, 7 листопада 2000 р., 7 травня 2002 р., 10 січня, 30 червня, 11 листопада 2003 р., 22 серпня 2004 р., 7 березня 2005 р., 18, 27 липня 2006 р.)





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 06/02/2024

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.