Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Жандармерія

ЖАНДАРМЕРІЯ (фр. Gendarmerie від gens d'armes — «люди зброї») — різновид військової поліції та орган політичного розшуку. До Французької революції — різновид важкої кавалерії (спочатку — лейб-гвардія).

Жандармами звалися за Середньовіччя важко озброєні лицарі, окрема гвардія французького короля. Під час Французької революції організовано замість скасованої земської поліції — жандармерію в новітньому розумінні, систематично розбудувавши її вже за імперії.

На французьких зразках створено жандармерію і у країнах, у межах яких опинилися українські землі: Австро-Угорщині та Росії.

АВСТРО-УГОРСЬКІ ЖАНДАРМИ:

В Австро-Угорщині створено одностайний корпус жандармерії для всієї держави 1849 р. спочатку як складову частину армії. У 1876 р. її вилучено зі складу армії. Тоді ж, відповідно до двоподілу монархії, постали дві жандармерії: одна для «австрійських коронних країв», а друга — для «країв угорської корони».

Перша — «цісарсько-королівська жандармерія» була врегульована законом про жандармерію з 25 грудня 1894 р., який згодом став основою організації Державної жандармерії ЗОУНР. Згідно з ним, жандармерія підлягала — у військовому і господарсько-адміністраційному та вишкільному відношеннях — своїм військовим зверхникам (старшинам жандармерії). У виконуванні служби безпеки — адміністраційним урядам, а в останній інстанції в усіх справах міністерству крайової оборони. Військовим зверхником жандармерії був інспектор жандармерії у ранзі генерала жандармерії, розміщена на території одного коронного краю, мала свою крайову команду жандармерії; на українських землях — у Львові (ч. 5) для Галичини і у Чернівцях (ч. 13) для Буковини. їм підлягали команди відділів Ж. (на декілька повітів), повітові команди і жандармські станиці — найнижчі організаційні клітини жандармерії (у містах і більших селах). Посередньою ланкою між: крайовими командами і командами відділів були т. зв. експоновані булавні старшини жандармерії; у східній Галичині було їх три: у Львові, Перемишлі і Станиславові.

Жандарми підлягали військовому судівництву. Вони виконували службу на підставі «службової інструкції», користуючись правами військової і цивільної варти. Хоч призначенням жандармерії було стояти на сторожі закону та берегти життя і майно громадян, все таки австрійсько-польська влада у Галичині нерідко зловживала нею для переслідування українського населення. У жандармерії служили також українці, однак їх призначено до служби здебільш між неукраїнським населенням, тоді як на українських землях жандармерія складалася переважно з чужинців, головним чином поляків. Кільканадцять старшин українців, що служили в австрійській жандармерії, майже всі мали службове призначення поза українськими землями.

Подібну організацію мала й угорська королівська жандармерія. Вона відіграла відому роль перед і під час Першої світової війни у переслідуванні закарпатських українців.

ЖАНДАРМЕРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ:

У Російській Імперії діяв окремий корпус жандармерії («отдельный корпус жандармов»), створений Миколою І у 1827 р. Він підлягав міністерству внутрішніх справ із окремим командиром корпусу, штабом і жандармським управлінням. Всю імперію поділено на 8 жандармських округів під командою генералів; їм підлягали губернські, а останнім — міські й повітові управління та окремі команди.

Лише останні виконували службу порядкової поліції, тоді як всі інші частини займалися викриванням і розслідуванням політичних протидержавних дій. Для цього жандармерія користувалася широкими повноваженнями: право періодичних обшуків, арештів тощо.

Основна різниця між жандармерією царської Росії і західних країн полягала у тому, що перша була суто політичною поліцією, тоді як діяльність других зводилася до чинностей порядково-виконавчої служби.

Будучи упривілейованим знаряддям деспотичного режиму, російська жандармерія разом із ославленою «охранкою» (таємною поліцією) здавлювала нещадно всі протирежимні прояви і їх носіїв; була вона також засобом гноблення й русифікації поневолених неросійських народів, а особливо українців.

У відновленій після революції Росії українську державну службу безпеки несли спершу міська та повітова міліція, за гетьманату державна варта, за Директорії знову міліція.

Незалежно від цього, засновано у 1919 р. для тієї ж служби «Кіш для охорони республіканського ладу»; у 1920 р. реорганізовано у жандармерію. У зв'язку з цим видано «Тимчасову загальну інструкцію служби для жандармерії», затверджену військовим міністром УНР 24.09.1920.

ЖАНДАРМЕРІЯ УНР І ЗУНР:

У ЗУНР встановлено 6.11.1918 Радою державних секретарів Корпус Державної Жандармерії. Його організація основувалася на колишньому австрійському законі із 1894 р. В останній інстанції жандармерія підлягала у всіх справах державному секретаріатові військових справ. Команду Державної жандармерії створено у Львові, що пізніше мала осідок у Тернополі, врешті у Станіславі. У кожній з 3 військово-територіальних областей встановлено «експонованого старшину жандармерії.», якому підлягали команди відділів, повітів і станиць. Комендантами Державної Жандармерії були отаман Л. Індишевський, з лютого 1919 р. підполковник О. Красіцький; заступниками останнього були Індишевський, а згодом підполковник Я. Яськевич. «Експонованими старшинами» були сотники: І. Козак (Львів), С. Малинович (Станіслав) та М. Алиськевич (Тернопіль). Інспектором Державної Жандармерії іменовано полковника О. Гаванського.

Реорганізацію Жандармерії проведено законом УНРади з 15.2.1919 р., який змінив частково колишній австрійський закон про Жандармерію, встановлюючи, що Жандармерія підлягає щодо служби публічної безпеки державним повітовим комісарам, а у справах військових, господарсько-адміністраційних, вишколу і контролю служби своїм комендантам; у останній інстанції у всіх справах — державному секретаріатові внутрішніх справ.

Постанови інспектора Жандармерії скасовано, а натомість створено при державному секретаріаті внутрішніх справ «6 відділ Жандармерії і поліції», начальником якого став отаман Ю. Волощук. Скасовано також пости експонованих старшин, але у березні 1919 р. створено такий пост у Дрогобичі, очолений отаманом І. Дичкою. Для вишколу пробних жандармів Команда Державних Жандармів організувала «доповняючий відділ».

У лютому 1919 р. на 23 встановлених відділів Державної Жандармерії було обсаджених повністю 18, а решта частково. Державна Жандармерія перед переходом за Збруч налічувала 6 булавних і 25 сотенних старшин, 1000 професійних жандармів, 400 пробних (австрійських і українських вишколів) та 3000 міліціонерів, що становили доповнення жандармських станиць з уваги на воєнний час. Після ліквідації державного секретаріату внутрішніх справ в червні 1919 Державну Ж. підпорядковано спочатку Начальній Команді УГА, потім Команді Запілля, вкінці Військовій Канцелярії Диктатора ЗОУНР. Після виїзду останнього з України Державна Ж. перейшла в розпорядження і владу Команди Етапу УГА. За Збручем у липні 1919 р. перейменовано Державну Ж. на «Народну Сторожу», щоб не дратувати населення Центральної і Східної України пригадкою про злопам'ятну російську жандармерію. Із професійних і пробних жандармів створено 8 відділів «Народної Сторожі», що несли службу безпеки й допоміжну військову службу в районі розташування УГА. Після катастрофи УГА частина Державної Ж. вступила до Дійової Армії УНР, інші опинилися в полоні або в таборах інтернованих в Чехо-Словаччині. Рішенням державного секретаріату військових справ 24.3.1919 створено при Залізнодорожній військовій управі Залізнодорожну Жандармерію; вона виконувала службу безпеки на залізницях. Жандарми після 1920 р. рукраїнських землях, що після 1920 року опинилися під чужими режимами, існували поліційні формації тих же держав. E УРСР діяла ВЧК, перетворена на ҐПУ, згодом НКВД, а тепер «МВД, як політична поліція та міліція». На українських землях під Польщею роль жандармерії виконувала державна поліція (policja panstwowa), організована на зразок жандармерії. Назва жандармерія залишилася у Польщі лише за військовою жандармерією. На Закарпатті під чехо-словацькою владою діяла жандармерія (ceskoslovenski cetniotvo), організована на зразок колишньої австрійської жандармерії. Угорська жандармерія у 1939 - 1944 рр. під час окупації Закарпаття прославилася побиттям населення і репресіями проти інтелігенції.

Під Румунією подібні дії чинила сільська жандармерія (jandarmerieirurale), що, крім охорони громадської безпеки, виконувала функції кримінальної поліції. У військовому відношенні вона підпорядквувалась Міністерству національної оборони, а у кримінальних справах — юстиції. Румунська жандармерія була поділена на легіони, секції, а на місцях — на станиці.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1955 — 1995. — Т. 2.