Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Європейський парламент

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ (скор. Європарламент) — законодавчий орган Європейського Союзу, що обирається прямим голосуванням громадянами Європейського Союзу. Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі. Нині парламент складається з 750 членів і 1 головуючого, які представляють найбільший міжнаціональний демократичний електорат у світі (500 мільйонів виборців у 2013 р.).

Починаючи з 1979 р., вибори проводяться кожні п'ять років, тим не менш, з того часу явка на виборах почала падати, а 1999 р. впала нижче, ніж 50%. 2009 р. явка склала 43%, починаючи з 90% у Люксембурзі та Бельгії до 20% у Словаччині. Явка виборців була нижчою 50% в 18 з 27 держав-членів.

Хоча парламент володіє такою законодавчою владою, якої Рада і Комісія не має, він формально не володіє законодавчою ініціативою, на кшталт більшості національних парламентів. Парламент — «перша інституція» ЄС (першим згадується в договорах), і розділяє законодавчі та бюджетні повноваження з Радою (за винятком деяких випадків, коли застосовуються спеціальні законодавчі процедури). Він також розділяє контроль над бюджетом. Зрештою, Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, підзвітний парламенту. Зокрема, парламент обирає голову Комісії та затверджує чи відкидає призначення комісії у цілому. Також парламент, прийнявши резолюцію, може змусити Комісію піти у відставку.

Останні всесоюзні вибори відбулись 2014 р. У січні 2012 р. головою Європарламенту був обраний Мартін Шульц і свої обов'язки він буде виконувати до липня 2014 р. Європарламент засідає у трьох місцях: Брюссель (Бельгія), Люксембург, Страсбург (Франція). Пленарні засідання проходять у Страсбурзі і Брюсселі, у той час, як Люксембург є домом для адміністративних офісів. Засідання Комітету проводяться також у Брюсселі.

✵ разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);

✵ контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;

✵ поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при розв'язанні деяких питань, що належать до розділу «Економічний та монетарний союз») і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень.

Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 р.), своєю чергою, додав парламентові ваги у законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалювання рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції.

З огляду на розширення Союзу, Ніццький договір збільшив граничну кількість місць у парламенті до 732 (Амстердамський договір передбачав не більше ніж 700 депутатів); нове правило набрало чинності для нового складу Європарламенту після виборів у червні 2004 р. Крім того, завдяки перерозподілові депутатських місць між «старими» державами-членами (які втратили 91 місце) та новими державами Союзу вдалося досягти рівноваги між реальною демографічною ситуацією та принципом рівності держав-членів.

ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА:

З кожним новим договором, повноваження Парламенту, з точки зору його ролі в законодавчих процедурах Союзу, розширили. Процедура, яка поступово стає домінуючою — «звичайна законодавча процедура» (колишня назва «процедура спільного ухвалення рішень»), яка забезпечує рівне значення між Парламентом і Радою. Зокрема, відповідно до процедури, Комісія подає пропозицію закону Парламенту і Раді, якщо обидва згодні з текстом, який вони ухвалюють (чи ні) за допомогою послідовних читань, максимум трьох. У першому читанні парламент може направити поправки до Ради, яка може або затвердити текст з тими поправками або відправити назад «спільну позицію». Ця позиція може бути або затверджена парламентом, або він може відхилити текст абсолютною більшістю голосів, або він може внести додаткові поправки також абсолютною більшістю голосів. Якщо Рада не затверджує їх, потім формується «Погоджувальний Комітет». Комітет складається з членів Ради плюс рівне число членів Європарламенту, які прагнуть узгодити компроміс. Після того, як позиція узгоджена, вона повинна бути схвалена парламентом, простою більшістю голосів. Це також сприяє Парламентському мандату як одному з головних демократичних інститутів, який дав свободу дій, щоб мати більше контролю над законодавством в порівнянні з іншими установами (директива Блокештейна 2006 р.).

У деяких інших галузях діють спеціальні законодавчі процедури, це такі галузі як: юстиція та внутрішня політика, бюджет і оподаткування та деякі аспекти в інших галузях політики: такі як фіскальні аспекти екологічної політики. У цих галузях, Рада або Парламент вирішує з приводу законодавчої бази самостійно. Процедура також залежить від того, який тип інституційного акта використовується. Є директиви, які пов'язують держави-члени певними цілями, які вони повинні досягти. Вони роблять це через свої власні закони і, отже, мають простір для маневру в ухваленні рішення. Рішення є інструментом, який орієнтований на конкретну людину або групу людей, яку воно безпосередньо стосується. Установи можуть давати рекомендації, які не є обов'язковими. Існує ще документ, який не відповідає звичайним процедурам, це «письмова декларація», яка використовувалася в Вестмінстерській системі. Учасники можуть підписати декларацію і якщо є більшість, вона направляється Президентові і оголошується на пленарному засіданні перед тим, як направляється в інші установи та офіційно відзначається в протоколі.

КОНТРОЛЮЮЧІ ПОВНОВАЖЕННЯ:

Парламент має також інші повноваження загального нагляду, які були надані їм Маастрихтським договором. Європейський парламент має право створити комітет щодо розслідувань, наприклад щодо синдрому коров'ячого сказу — коров'ячої губчастої енцефалопатії (КГЕ) або щодо секретних в'язниць ЦРУ, які мають назву «Black Site». Пізніше Європейський Парламент створив низьку агентств, одним з яких є Європейське агентство з оцінювання лікарських препаратів (European Medicines Agency, EMA). Парламент має право скликати інституції, які при необхідності дають відповіді на задані питання та беруть участь у Європейському суді, якщо вони порушують законодавство Європейського Союзу. Крім того, в повноваження Парламенту входить призначення членів до Рахункової палати (Європейський суд аудиторів) та президента Європейського центрального банку (ЄЦБ). Президент ЄЦБ також зобов'язаний представляти щорічну доповідь Парламенту.

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Петиції з питань, у межах повноважень ЄС, мають право висувати усі громадяни ЄС. Усі запити надходять у парламентський комітет з петицій, який щорічно розглядає близько 1500 скарг, деякі з яких представлені самими представниками країн у Парламенті. Водночас, як Парламент намагається вирішити більшість проблем як посередник, деякі громадяни, при необхідності, звертаються до суду, щоб вирішити суперечку.

ЄВРОПАРЛАМЕНТ І УКРАЇНА:

У травні 2012 р. президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту під керівництвом Пета Кокса і Олександра Квасневського зі спостереження за розглядом справ екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діє з червня 2012 р. У квітні 2013 р. Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013 р., а у жовтні 2013 р. — до середини листопада 2013. 16 вересня 2014 р. Європейський парламент ратифікував угоду про асоціацію з Україною. За відповідне рішення проголосували «ЗА» 535 депутатів. Перед голосуванням в Європарламенті пройшли дебати за участю всіх політичних груп.

З кінця 2014 р. один з найбільш проукраїнських депутатів Європарламенту поляк Яцек Саріуш-Вольський ініціював чимало законопроектів щодо підтримки ЄС України. Також він виступає за посилення санкцій проти Росії з одночасною допомогою Україні озброєнням.

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний словник. — Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. //за редакцією М.Ф. Головатого та О.В.Антонова. — К,: МАУП, 2006. — 792 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Генеза, 1997. — 400 с.