Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Етнос

ЕТНОС (від грец. ethnos — народ, група, плем'я) — стійка, історично сформована на певній території спільність людей — плем'я народність, нація,— що мають спільні риси, усталені особливості культури та психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень (самосвідомість), фіксовані у етнонімі.

Етнос постає як соціально-економічний організм, що самовідроджується внаслідок етнічно однорідних шлюбів і передання новим поколінням мови, культури, звичаїв, традицій, віри, процесів природної та штучної (насильницької) асиміляції, міжетнічної інтеграції. Для усталеного існування етноса потребує створення своєї держави.

Термін етнос вперше з'являється у науковій літературі на зламі XVIII - XIX ст. Спочатку його вживають для визначення: а) ранньої стадії в історії людства (Л. Г. Морган); б) історикокультурних провінцій (А. Бастіан); в) просто культурних одиниць (Ж. В. Ляпуж) тощо.

Першу характеристику етнічної термінології, у т. ч. терміна «Етнос», наближену до сучасного розуміння, дав французький антрополог Ж. Денікер наприк. XIX - на поч. XX ст. Він, зокрема, вважав, що під етнічною групою слід розуміти народи, племена, нації. У цей самий час російський етнограф М. М. Могилянський конкретизує й поглиблює зміст терміна «Етнос», використовуючи його для визначення об'єктів етнографічних досліджень.

Український етнограф П. П. Чубинський на практиці закріплює цей підхід до етнографічних проблем. У 1919 р. французький учений Ф. Рено пропонує розмежувати «Етнос» і «великий Етнос»

Німецький соціолог М. Вебер у 1920 р. під етнічними групами пропонував розуміти ті групи людей, які поділяють суб'єктивну віру у спільне походження внаслідок подібності фізичного типу чи звичаїв або внаслідок однакових спогадів про колонізації та міграції. У 20-х pp. російський етнограф С. М. Широкогоров дає наукове визначення терміна «Етнос», у якому вперше враховує об'єктивні й суб'єктивні чинники етногенезу. Етнос він визначає як групу людей, що розмовляють однією мовою, усвідомлюють своє місце, спільне походження, мають певний комплекс звичаїв, особливостей способу життя і відмінності щодо інших етнічних груп.

У 40 - 50-х pp. XX ст. американський антрополог Р. Наролла у своєму тлумаченні терміна «Етнос» зосереджує увагу на врахуванні різних чинників: самосвідомості, усвідомлення спільності походження, форми шлюбносімейних відносин, релігії і особливо мовної тотожності та територіально організаційної окремішності. Канадські соціологи Р. Бретон і М. Пінард, враховуючи суб'єктивний бік проблеми, твердять, що, даючи визначення етноса, слід враховувати емоційні й символічні зв'язки. На думку німецького етнолога В. Мюльмана, етнос — це «єдність, самоусвідомлювана людьми». Тенденція поєднання об'єктивних і суб'єктивних чинників у характеристиці етноса простежується у працях переважної більшості вчених світу — етнологів, антропологів, соціологів.

У 40 - 80-х рр. російські та українські вчені Ю. В. Бромлей, В. К. Борисенко, П. I. Кушнір, В. I. Наулко й інші у визначенні терміна «Етнос» підкреслюють низку інших важливих чинників, зокрема територіальну взаємодію етнічних спільностей для їх функціонування (В. 1. Наулко); роль національної (етнічної) самосвідомості як незаперечної ознаки етноса (П. I. Кушнір); значення для етносу культурної специфіки (М. М. Чебоксаров), обрядів і звичаїв (В. К. Борисенко), а також чинник соціальноекономічної цілісності та безперервності етносоціальних процесів і міжетнічних зв'язків (В. I. Наулко).

ДЖЕРЕЛА:

Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. — М., 1983.; Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. — М., 1991.; Лурье С. В. Историческая этнология: Учебное пособие для вузов. — М., 1998.; Хрисанфонова Е. Н., Перевозчиков И. В. Антропология. — М., 1991.; Чебоксаров Н. Н., Чебоксарова И. А. Народы, расы, культуры. — М., 1971.