Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Етнополітологія

ЕТНОПОЛІТОЛОГІЯ — наука, яка вивчає політичну суб'єктність (шляхи і способи участі у політичному житті суспільства) етнонаціональних утворень (етносів, націй, національних (етнічних) меншин тощо); їх взаємовідносини між собою, з державою та її органами. Етнополітологія як академічна наука та навчальна дисципліна здійснює теоретичне осмислення етнополітичних процесів, закономірностей, тенденцій їх розвитку, у тому числі методологічні й теоретичні засади етнополітики (практичної політики держави щодо регулювання міжнаціональних, міжетнічних відносин).

Етнополітологія пройшла досить складний шлях зародження і розвитку. На Заході вона вже утвердилась як окрема наука і навчальна дисципліна. Будучи наукою про взаємодію етнонаціональної та політичної сфер людського буття та новою дослідницькою концепцією, етнополітологія має власний понятійно-категоріальний апарат, власні предмет та об'єкт дослідження.

Актуальність розвитку етнополітологи як загальної науки, дослідницької концепції та навчальної дисципліни дедалі зростає. Це зумовлено низкою об'єктивних і суб'єктивних, загальних і специфічних чинників. Особливо потрібна етнополітолога для посттоталітарних держав, над якими висить небезпека етнополітичних конфліктів та загроза єдності й територіальної цілісності.

У незалежній Україні етнополітологія перебуває у стані становлення. Вона вбирає у себе, інтегрує і синтезує теоретичні розробки вітчизняних мислителів, котрі творили від часів Київської Русі до 30-х років XX ст. Слід особливо наголосити, що 1997 р. Вища атестаційна комісія (ВАК) України, нарешті, визнала і затвердила етнополітологію та етнодержавознавство як нову спеціальність (23.00.05.). Подальший розвиток етнополітологи як загальної науки, нової дослідницької концепції та навчальної дисципліни сприятиме збереженню і зміцненню етнополітичної стабільності — найважливішого чинника національної безпеки України.

Проте, і на Заході і, тим паче, в Україні етнополітологія лише стає справді загальною, інтегральною наукою, новою дослідницькою концепцією та навчальною дисципліною. На цьому шляху у неї ще багато проблем, перешкод і труднощів. Але попри їх всі, етнополітологія зміцнює своє законне місце серед інших наук про людину, суспільство і людство.

Становлення і розвиток етнополітологи може певною мірою допомогти народам і людству запобігти ескалації етнополітичних конфліктів, зберегти етнополітичну стабільність та зміцнити етнополітичну безпеку.

ПРЕДМЕТ ЕТНОПОЛІТОЛОГИ

Етнополітологія — як дисципліна і предмет розкриває роль і місце національних спільнот в історії людської цивілізації та політичному житті суспільства, їх взаємовідносини між собою, а також із державою, про закономірності етнополітичних процесів, рушійні сили етнічних та національних рухів, про засади та принципи етно-національної політики, шляхи і методи забезпечення етнополітичної стабільності.

Це наука про етнонаціональну політику, провідне місце в якій належить державі.

Слід особливо наголосити на тому, що виникнення та становлення етнополітологи є об'єктивним процесом, оскільки її можна вважати наукою про політику виживання та самореалізації людини як представника певного етносу, етнонаціональних спільнот і людства.

Етнополітологія має власні предмет і об'єкт дослідження.

Предметом етнополітологи є аналіз етнополітичної царини людського буття, виявлення закономірностей і тенденцій розвитку національних процесів, виходу та їх діяльності етнонаціональних спільнот на політичну арену, суперництва й боротьби, співжиття та співпраці між собою та з державою тощо.

Об'єктом етнополітологи є людина, етнонаціональні спільноти (етноси, нації, корінні народи, національні та етнічні меншини); їхні утворення (партії, організації, рухи тощо); націоналізм, який є однією з рушійних сил суспільного розвитку; етнополітична культура, яка визначає ціннісні орієнтації і поведінку широких народних мас, а також держава та її політика в етнонаціональній сфері.

Таким чином, етнополітологія — це не просто сукупність певних частин таких наук, як етнологія, націологія та політологія, а їх природний сплав, унаслідок якого виникла нова, самостійна наука, дослідницька концепція та потенційна навчальна дисципліна з власним предметом і об'єктом дослідження. Вона органічно входить до інтегральної науки про політику в усіх її проявах.

Надзвичайно важливого значення, особливо для нової науки і дослідницької концепції, набуває розробка її власного понятійно-категоріального апарату, адже останній є не лише ключом до розуміння суті відповідних проблем, а й засобом нарощування знань. Останнім часом до етнополітологи увійшло і входить чимало нових понять і категорій.

Етнополітологія користується також термінологічним апаратом багатьох суспільних наук, зокрема, політології, етнології, філософії, державознавства, етнографії, соціології, психології, історії та ін.

Загалом понятійно-категоріальний апарат етнополітологи можна поділити на дві великі групи:загальнонаукові та суто етнополітологічні категорії. Останні, у свою чергу, можуть бути поділені на дві групи: А) ті, вживання яких поступово звужується і Б) ті, які після відповідного уточнення продовжують активно слугувати новій науці.

До групи «А» можна віднести такі поняття як: «марксистсько- ленінська теорія націй», «національна політика КПРС», «капіталістична нація», «соціалістична нація», «злиття націй», «пролетарський інтернаціоналізм», «буржуазний націоналізм» та ін.

До групи «Б» відносяться «нація», «націоналізм», «національна ідея», «національна самосвідомість», «національний інтерес» та багато інших. З нових категорій слід відзначити, перш за все, таю як: «етнополітологія», «етнополітичне мислення», «етнонаціональна політика», «політизована етнічність», «етнополітичний ренесанс», «етнополітичний конфлікт», «етнополітична стабільність», «етнополітична культура» та багато інших.

СТРУКТУРА ЕТНОПОЛІТИКИ:

1. Історія етнополітичної думки, де вивчаються основні етапи зародження і розвитку етнополітичної думки з часів Стародавньої Греції і Риму та Київської Русі до сучасних зарубіжних і вітчизняних етнополітичних концепцій і теорій.

2. Теоретико-методологічні засади, де висвітлюються теоретико-концептуальні та методологічні основи аналізу етнополітичних процесів, з'ясовуються їх закономірності й тенденції відпрацьовується понятійно — термінологічний апарат, визначаються функції, цілі і завдання етнополітологи тощо.

3. Теорія етнічності, де всебічно аналізуються етнічні форми існування людства, а також концепції етнічності, індивідуальної і групової етнічної ідентичності, етнічної стратифікації, етнічної мобілізації та багатьох інших.

4. Теорія нації, де досліджуються вітчизняні та західні теорії нації, зокрема психологічна, культурологічна, етнічна, політична та ін., з'ясовуються взаємовідносини між нацією, особою, етнічністю, класом і людством, між їхніми інтересами і цінностями, вивчається місце і роль національної ідеї, в тому числі й української, в суспільно-політичному житті.

5. Теорія етніцизму, де вивчається / точніше — ще має вивчатись / природа, сутність і характер етніцизму, умови і наслідки

його піднесення і послаблення, місце і роль цього дивовижного феномену в житті окремих етносів, націй і людства в цілому.

6. Теорія націоналізму, де всебічно досліджується природа, характер, типи і різновиди націоналізму, в тому числі й українського, причини і наслідки його вибуху та занепаду, місце і роль цього надзвичайно складного й суперечливого феномену в суспільно-політичному розвитку.

7. Теорія етнонаціональної політики, де розглядаються причини й наслідки політизації етнічностей, їх місце і роль на політичній арені, аналізуються зміст і характер, цілі і завдання, типи і види стнонацю-нальної політики, ії основні засади і принципи, зокрема, рівноправності й самовизначення народів, суверенітету, вивчаються спільне і особливе етнонаціональної політики в Україні.

8. Теорія національно — державного устрою, де дається порівняльній аналіз форм устрою поліетнічних держав, з'ясовуються достоїнства і вразливі місця унітарного та федеративного устрою держав, вивчається світовий досвід вирішення етнополітичних проблем, розглядаються принципи побудови і функціонування конфедерації', співдружності та співтовариства держав тощо.

9. Теорія етнополітичних конфліктів, де аналізуються причини виникнення, природа і характер етнополітичних конфліктів, вивчаються методи їх прогнозування, запобігання екскалації та врегулювання, ведуться пошуки досягнення, збереження і зміцнення етнополітичної стабільності.

Можуть бути й інші варіанти структури етнополітологи, але на сьогодні ця структура здається найбільш оптимальною.

ДЖЕРЕЛА:

Антонюк О. Етнополітологія як наука та її зв'язок з етнополітикою // Персонал. — 2004. —N 81; Абдулатипов Р. Г. Этнополитология. — СПб., 2004; Картунов О. В. Вступ до етнополітологи: Наук.-навч. посіб. — К., 1999; Марченко Г. И. этнополитология как наука // Социально-политический журнал. — 1994. — № 3/6; Содохин А. П. этнология: Учебник. — М., 2000; Тощенко Ж. Г. Социология: Общий курс. — 2-е изд., доп. и перераб. — М., 2001.