Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Етнічна меншина

Під етнічною меншиною розуміють групу людей, яка відрізняється за своєю етнічною належністю від більшості населення держави.

Поряд з терміном «етнічна меншина» часто використовують термін «національна меншина». У Законі України «Про національні меншини» (прийнятому 25 червня 1992 р.) зазначено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за походженням, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Національні меншини, що проживають в Україні, — це частини етносів, основне ядро яких зосереджене поза межами нашої держави, як правило, у формі самостійних етнополітичних організмів.

На жаль, у міжнародному праві єдиного поняття етнічної меншини досі не вироблено. У різних країнах його вживають у різних значеннях. У деяких країнах під етнічними меншинами розуміють усі народи, крім найчисленнішого, в інших — лише іммігрантські групи на відміну від корінних етносів. У деяких мусульманських державах під національними меншинами розуміють усіх, хто не сповідує державну релігію.

Особливістю національного складу населення України є його багатонаціональність. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 p., на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей. Дані щодо найчисленніших національностей, які мешкають в Україні.

Як видно з таблиці, у національному складі населення України більшість становлять українці (37 541,7 тис. чол., або 77,8 % загальної кількості населення). Найчисленніша меншина — росіяни — на дату перепису налічувала 8334,1 тис. чол., або 17,3 %.

Кожна меншина має власні актуальні проблеми, які виникають залежно від того, компактно чи ні проживають її представники (а відтак проблеми, наприклад, угорців і росіян значно різняться), наскільки прийнятними є умови імміграційного законодавства в країні, де проживає переважна частина того чи того народу (приміром, євреї чи поляки), наскільки ущемленими у своїх правах вони себе відчувають (тут значну роль відіграє питання задоволення політичних, матеріальних, релігійних, культурних, мовних потреб, які майже завжди розглядаються в комплексі, адже мова і релігія є визначальними соціальними чинниками для ідентифікації себе з якимось із народів).

Вимоги всіх національних меншин здебільшого зосереджуються навколо задоволення національно-культурних потреб — матеріального забезпечення розвитку національних культур, у тому числі функціонування національної преси та культурно-освітніх закладів.

Меншини мають різні товариства, які намагаються забезпечити культурно-освітні запити їх представників. Наприкінці 2001 р. було створено Конгрес національних громад, який опікується соціальними проблемами, питаннями освіти й законодавчої бази існування національних громад.

Із 2001 р. в Україні з метою підвищення ефективності здійснення державної політики у сфері міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин відновлено Державний комітет у справах національностей та міграцій.

ДЖЕРЕЛА:

Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: монографія / Г.В. Касьянов. — К.: Либідь, 1999. — 352 с.; Україна. Закони. Про національні меншини в Україні: закон України // Відомості Верховної Ради. — 25 червня 1992. — № 36. — 530 с.; Проект Закону «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України» № 7615 від 06.06.2005,; Потеряйко Г.В. Особливості етнонаціональної структури поліетнічних держав / Г.В. Потеряйко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Філософія. Політологія. — Вип. 68 - 69. — К., 2004. — С. 54 - 57.; Галушко К. Народи, етноси, нації: популярне видання / К. Галушко. — К.: Темпора, 2008. — 72 с.;. Вавринчук М.П. Етнополітична безпека в системі національної безпеки України на етапі сучасного державотворення: монографія / М.П. Вавринчук. — К.: Правова єдність, 2009. — 288 с.; Антонюк О.В. Основи етнополітики: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.В. Антонюк. — К.: МАУП, 2005. — 432 с.