Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Експансія

ЕКСПАНСІЯ — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі (територіальна, економічна і політична експансія). Прагнення держави до захоплення нових територій, колоній, ринків збуту в інших країнах.

ВИДИ ЕКСПАНСІЇ:

Політична; Воєнна; Економічна; Інформаційна; Культурна; Мовна; Міграційна.

ЕКСПАНСІЯ І УКРАЇНА

Українські землі віддавна були ареною боротьби між різними суб'єктами: центрами експансіонізму і тими, що їм протидіяли. Експансія на теренах України відображена у працях М.Грушевського, С. Рудницького, Ю. Липи та багатьох інших істориків, географів, літописців, хроністів тощо. Україна була і об'єктом спрямування експансії і суб'єктом експансії.

УКРАЇНА ЯК ОБ'ЄКТ ЕКСПАНСІЇ

Землі, які тепер є українськими, а згодом і сама Україна у різні історичні часи зазнавали експансії. Серед народів і країн, що здійснювали експансіоністську політику, були такі: греки, гуни, готи, монголо-татари, Хозарський каганат, Росія (Московія, Російська імперія, СРСР) Угорщина, Польща, Литва, Туреччина, Румунія, Німеччина.

УКРАЇНА ЯК СУБ'ЄКТ ЕКСПАНСІЇ

Давні народи й державні утворення, що існували на українських землях (зокрема кімерійці й скіфи, Руська земля) здійснювали збройну експансію на близькі й далекі території.

Україна у минулому не один раз ставала центром міграційної експансії. З території північно-західної половини України відбулося розселення слов'ян на інші території Євразії, де сформувалися і запанували слов'янські мови і слов'яномовні народи. З української етнічної території розселилися етнічні українці на терени Азії, Америки, Австралії, певних регіонів Європи.

Впродовж багатьох років нам нав'язували чужу історію і чуже світосприйняття. Замінювали біле чорним, мову — «язиком», найкраще — «самим лучшим», а майдани — «площадками», вносячи розбрат між сходом і заходом. А насправді ж справа не у національному складі населення чи мовних вподобаннях. Всі ми українці. Справа у тому, що ми почали цуратися свого, сором'язливо прикриваючи вишиванку модними рубахами чи платтями. Почали шукати та запозичувати у сусідів, замість любити і розвивати своє. Ми майже втратили державність і заплутались у шляхах розвитку, обравши топтання на місці.

ЧИ ПРИЙМЕ ТАКУ УКРАЇНУ ЄВРОПЕЙСЬКА СПІЛЬНОТА?

Як показують дані соціологічних досліджень проведених компанією TNS на замовлення Інституту світової політики з 29 травня по 4 червня європейці мають досить негативні асоціації стосовно України. На прохання назвати три ключові асоціації, 46% європейських респондентів відповіли, що головною асоціацією з Україною для них є війна; 18% вважають, що Україна асоціюється з Росією; 9% назвали бідність, 8% — Київ. А головними перешкодами на шляху до нашої євроінтеграції 35% назвали корупцію, 26% — олігархію, і 22% — бідність.

Виходячи з цих даних складається враження, що Україна сьогодення не сприймається світовою спільнотою ні як перспективний діловий партнер, ні як колиска світової культурної спадщини.

Незважаючи на величезний потенціал, ми, українці, як ніколи далекі сьогодні від інтеграції до Європейського суспільства. Декларативна державна «євроінтеграційна» політика не є ефективною і не приносить відчутних для країни позитивних наслідків. За 23 роки незалежності ми маємо тільки занепад економіки, виснаження ресурсів та стабільну тенденцію до соціально-культурного зубожіння. Влада не справляється з тими обов'язками та відповідальністю, які взяла на себе перед народом України.

Та і самій Європі та європейцям зовсім не до тями, навіщо їм, таким розвиненим та прогресивним, майже сорок три мільйони людей (за оцінкою Державної Служби Статистики України станом на 1 січня 2015 р.), про досягнення та здобутки яких майже нічого невідомо.

Тому зараз дуже важливо винайти шляхи та механізми, які б дозволили Україні та Українцям, без огляду на слабкі дії чи бездіяльність влади, самостійно заявити про Україну, як про перспективного члена європейської спільноти. Як про країну, де царить демократія, де немає місця корупції і нетерпимості. Де живуть чудові, розумні та привітні люди, котрі готові стати європейцями не лише географічно, а й духовно.

Насправді для цього потрібно зовсім не багато. Бо Європа починається із кожного з нас, і саме від кожного з нас залежить майбутнє нашої країни. Євроінтеграція не означає відмову від своєї віри, від своїх звичаїв. Не змушує до одностатевих шлюбів чи легалізації наркотиків. Євроінтеграція — це шлях до сучасного світосприйняття. Шлях, який повинен пройти кожен з нас відмовляючись від корупції, прибираючи за собою сміття, допомагаючи літній людині, поважаючи інших, врешті решт, просто бути Людиною.

ДЖЕРЕЛА:

Науковий інструментарій українознавця. Довідник. — К.: ННДІУВІ, 2012. — 375 с.; Політологічний енциклопедичний словник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. — К.: Генеза, 1997. — 400 с.