Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Евтаназія

ЕВТАНАЗІЯ (грец. — добре + грец. — смерть) — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого у безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

Папа Іван Павло ІІ так визначив термін «евтаназія»: «Евтаназія — це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання».

Термін «евтаназія» вперше вжито Ф. Беконом у XVII ст. для визначення «легкої смерті».

Станом на 2009 р., деякі форми добровільної евтаназії були офіційно дозволені у Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах, Швейцарії, і у деяких штатах США.

ВИДИ ЕВТАНАЗІЇ:

У теорії розглядають два види евтаназії: пасивна евтаназія (зумисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого) і активна евтаназія (введення помираючому ліків або інші дії, котрі викликають швидку смерть). Активною евтаназією часто вважають і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, які вкорочують життя).

Сьогодні про евтаназію говорять не лише стосовно важко хворих осіб, але також у випадку появи на світ дитини із серйозними вадами розвитку — евтаназія новонароджених.

Існує ще один вид евтаназії — соціальна евтаназія, у якій рішення позбавити когось життя залежить від суспільства, яке виходить з міркувань, що кошти, необхідні для лікування безнадійно хворих дорогими препаратами, внаслідок їх евтаназії будуть збережені для лікування тих хворих, які після одужання зможуть повернутися до нормальної робочої діяльності. Така загроза йде з боку економіки, яка керується критерієм «витрати — вигоди».

Як певну альтернативу евтаназії можна розглядати паліативне лікування, яке використовують тоді, коли з терапевтичної точки зору вже нічого не можна вдіяти для того, щоб зупинити хворобу, у лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні застосовувати вже не заради оздоровлення, але з відчуття професійної етики та поваги стосовно пацієнта і в ім'я боротьби за якість життя, яке ще залишається у ньому.

ДЖЕРЕЛА:

Данієлян Т.П. Право людини на евтаназію// Матеріали VI-ї студентської наукової конференції, 2015 — С.54 - 55; Акопов В. И. Этические, правовые и медицинские проблемы эвтаназии // Медицинское право и этика, 2000. — 1. — С. 47 - 55; Ворона В. А. Право на евтаназію як складова права людини на життя / В. А. Ворона // Право України. — Київ, 2010, N 5. — С.199 - 205; Дмитриев Ю. А. Конституционное право человека у Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Право и политика, 2000. — 7. — С.127 - 130; Дмитриев Ю. А., Шленева Е. В. Право человека у Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право, 2000. — 11. — С. 52 - 59; Дж. Рейчелс «Активная и пассивная эвтаназия» // этическая мысль: Науч.-публицист. чтения. 1990.; Фут Ф. эвтаназия // Философские науки. № 6, 1990, — с. 63 - 80.