Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Договір про утворення СРСР

Після завершення громадянської війни на території колишньої Російської імперії існувало декілька незалежних радянських держав — РСФСР, Українська РСР, Білоруська РСР, Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Грузинська РСР (у березні 1922 р. три останні республіки об'єдналися у Закавказьку Федерацію — ЗСФСР).

У 1920 - 1921 рр. між республіками встановлюється воєнно-господарський союз (поєднувалися наркомати зовнішньої торгівлі, фінансів, військових і морських справ, шляхів сполучення, праці, пошт і телеграфів).

У 1922 р. був укладений і дипломатичний союз — підписаний протокол про передачу РСФСР іншими республіками прав захисту їхніх інтересів, аж до висновку й підписання від їхнього імені договорів і угод з іноземними державами.

У більшості республік влада належала національним компартіям, що входили до складу єдиної РКП(б), що, безсумнівно, полегшувало процес їхнього об'єднання. До об'єднання стимулювали й економічні обставини — історично сформований поділ праці, економічний взаємозв'язок районів, що складався століттями.

Але, як відзначають багато істориків, що вирішує й головної стала ідея приналежності до єдиної великої держави, що превалювала у розумах і настроях народів, що жили у колишніх Російської імперії.

Зіграли свою роль і спільність історичних доль, міграції, перемішування населення, змішані шлюби, а також — мирна, переважно народна колонізація у Росії, відсутність геноциду, необхідність спільного виживання виниклих політичних режимів у ворожому зовнішнім оточенні.

Об'єднання незалежних радянських республік почало здійснюватися задовго до створення Союзу РСР у військовій, дипломатичній і господарчій галузях. Пошуки нової форми держави були непростими. Утворення Союзу РСР відбувалось у тяжких соціально-економічних умовах, у гострих дискусіях і політичних дебатах, із зіткненням різних концепцій і поглядів. В їх основі лежали принципи об'єднання радянських республік. Юридично ця проблема стосувалася передусім державного суверенітету. Союз держав може бути оформлений як за договором, так і за Конституцією. Але якщо Конституція — це документ єдиної федеративної держави, то союзний договір може закріплювати і таку форму держави, як конфедерація.

Вперше ідею федерації обґрунтували французькі просвітителі Монтеск'є та Руссо. У Росії цю ідею першими висловили декабристи, шукаючи під впливом буржуазних революцій у Європі способи вирішення проблем відносин між Росією та Україною.

Для правлячої партії більшовиків способом вирішення національного питання стала федерація. 11 серпня 1922 р. Оргбюро ЦК РКП (б) створило комісію для підготовки до чергового пленуму ЦК РКП (б) питання про взаємозв'язки республік. До складу комісії увійшли В. Куйбишев (голова), Г. К. Орджонікідзе, X. Г. Раковський, Г. Я. Сокольников, Й. В. Сталін. Ця комісія розробила проект резолюції «Про взаємовідносини РРФСР з незалежними республіками» на основі сталінської ідеї «автономізації». 26 вересня 1922 р. з резолюцією ознайомився В. І. Ленін і запропонував принципово інший спосіб об'єднання — у вигляді федерації незалежних радянських республік.

Пленум ЦК РКП (б) 6 жовтня 1922 р. прийняв постанову «Про взаємовідносини РРФСР з незалежними радянськими соціалістичними республіками», де вищим органом Союзу визначався Всесоюзний з'їзд Рад, який мав утворювати відповідні союзні органи влади і управління.

На підставі цієї постанови було вироблено проекти Декларації про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, які в основному були схвалені на 1-му Всесоюзному з'їзді Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів 30 грудня 1922 р.

На 1-му Всесоюзному з'їзді Рад налічувалося 2215 делегатів, з них від УСРР, БСРР, Закавказької Федерації — лише 488 (37,5%). Отже, за представництвом, а також за національним складом серед делегатів переважали росіяни, що суперечило принципу рівноправності суб'єктів федерації та структурі населення. Рішення на з'їзді ухвалювалися більшістю голосів делегатів. Думки та позиції суб'єктів договору майбутнього союзу до уваги не бралися.

Проект Договору свідчив про те, що радянські республіки, увійшовши на основі добровільності й рівноправності до складу створеного ними союзу держав, повністю зберігали свою державну незалежність. Тобто, де-юре залишалися суверенними державами.

Оскільки на з'їзді між керівництвом союзних республік виникли суперечності щодо взаємовідносин центральних республіканських органів влади, остаточне затвердження Декларації та Договору про утворення СРСР було перенесено на 2-й Всесоюзний з'їзд Рад після доопрацювання і узгоджень на місцях.

Конституційна комісія за основу майбутньої Конституції союзу радянських республік запропонувала проект, поданий Всеросійським ЦВК. У червні 1923 р. відбувалися засідання розширеної комісії ЦВК СРСР. На пропозицію Д. І. Курського до преамбули проекту було введено формулювання: Декларація і Договір про утворення СРСР складають Основний закон — Конституцію Союзу РСР. Так прийняті за основу документи 1-го Всесоюзного з'їзду Рад стали проектом Конституції СРСР, якого належало обговорити у союзних республіках. У запропонованому проекті посилювалась і розширювалася компетенція союзних органів влади.

31 січня 1924 р. 2-й з'їзд Рад СРСР остаточно затвердив Основний закон (Конституцію) СРСР та юридично оформив утворення Союзу РСР як федеративної держави.

Конституція Союзу РСР 1924 р. складалася з двох розділів: Декларації про утворення СРСР та Договору про утворення СРСР. Декларація розкривала сутність національної політики, перелічувала причини об'єднання радянських республік, проголошувала принципи об'єднання. Договір складався з 11 глав, зокрема: про суверенні права союзних республік і про союзне громадянство; про з'їзд Рад СРСР; про Центральний Виконавчий Комітет СРСР; про Президію Центрального Виконавчого Комітету СРСР; Про Раду Народних Комісарів; про Верховний суд; про народні комісаріати СРСР; про Об'єднане державне політичне управління; про союзні республіки та ін.

За Конституцією, СРСР мав свої органи державної влади та управління: з'їзд Рад СРСР, ЦВК СРСР, Президію ЦВК СРСР, РНК СРСР, Верховний суд СРСР, Народні комісаріати СРСР, Об'єднане державне політичне управління (ОДПУ). До відання органів влади і управління СРСР належали: зовнішні відносини і зовнішня торгівля; оголошення війни та укладання миру; організація і керівництво збройними силами; встановлення основ і загального плану народного господарства СРСР; керівництво транспортом і зв'язком; затвердження єдиного державного бюджету і єдиної грошової та кредитної системи; встановлення загальних засад землекористування і землеустрою, а також судоустрою і судочинства, цивільного і кримінального законодавства, законів про працю; встановлення загальних засад народної освіти і охорони здоров'я тощо. Названі вище повноваження органів державної влади і управління Союзу РСР обмежували суверенітет радянських республік. Загалом Конституція закріплювала принципи верховенства загальносоюзних органів та загальносоюзного законодавства.

Право вносити зміни до Конституції СРСР 1924 р. закріплювалося за Всесоюзним з'їздом Рад, а також за ВЦВК та його Президією (але з наступною ратифікацією з'їздом Рад). Зміни до Конституції були викликані передусім розширенням Союзу, входженням до його складу нових республік (Узбецької, Туркменської, Таджицької та ін.), зростанням повноважень центру, звуженням компетенції союзних республік.

ДЖЕРЕЛА:

История СССР: эпоха социализма. Учебное пособие для ист. фак. пед. ин-тов / С. А. Сераев, С. Ф. Найда, В. И. Погудин, Ф. В. Носов; под ред. С. А. Сераева. — М.: Просвещение, 1983.; Карр э. История Советской России. Кн. 1: Том 1 и 2. Большевистская революция. 1917 - 1923. Пер. с англ. / Предисл. Ненарокова А. П. — М.: Прогресс, 1990.; Новейшая история Отечества: ХХ век: Учеб. Для студ. высш. учеб. заведений: В 2 т. / Под ред. А. Ф. Киселева, э. М. Щагина. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. — Т.; Недавний А. Л. Органы государственного управления в СССР. Для ун-тов марксизма-ленинизма. — М.: Мысль, 1967.