Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Активність політична

АКТИВНІСТЬ ПОЛІТИЧНА (від лат. activus — діяльний) — одна з форм суспільної активності, мислення й діяльності соціальних суб'єктів, які мають на меті впливати на прийняття політичних рішень, реалізацію потреб та інтересів. Активність політична властива як для індивідів, що беруть участь у політиці, так і для народних мас; буває усвідомленою і стихійною.

Кожна сучасна держава, здійснюючи національну політику, намагається заручитися підтримкою якомога більшої кількості громадян.

Навіть диктаторські та тоталітарні режими, які насправді надзвичайно обмежують можливість участі громадян у політичному житті, намагаються створити ілюзію активності політичної, примушуючи всіх суб'єктів політичної дії брати участь у різноманітних політичних акціях. Демократичні держави вбачають у розвитку активності політичної одну з основних умов здійснення своєї національної політики, досягнення й забезпечення політичної стабільності у цілому.

Активністю політичною позначена діяльність професійних політиків, у тому числі депутатів, чиновників різних ланок, лідерів політичних партій, організацій та їх членів, самих партій, націй та інших соціальних спільностей, аж до політики держав.

РОЗРІЗНЯЮТЬ ТАКІ ФОРМИ АКТИВНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ: міжнародна (дипломатична, громадська); суспільна (регіональна, місцева, колективна); особистісна (відставка, голодування, абсентеїзм тощо). Найпростішими формами активності політичної є участь у голосуванні, мітингах та демонстраціях. Участь у політичному житті характеризується низьким ступенем залучення до політичного життя. Високий передбачає організаційну участь у проведенні політичних кампаній, звернення з письмовими та усними заявами до державних та політичних органів, роботу у партійних та інших політичних організаціях, виступи у засобах масової інформації з політичних проблем. Серед факторів, які впливають на активність політичну, політологи називають рівень освіти та ступінь успіху. Особи, які мають вищу освіту і високі доходи, як правило, виявляють вищу політичну активність порівняно з тими, хто закінчив тільки школу і має нижчі доходи. Важливим фактором особистості є її політична культура.

Активність політична може бути легітимною, тобто законною, і нелегітимною, незаконною. У першому випадку мається на увазі діяльність офіційних політиків — від президента до лідера первинного осередку зареєстрованої партії та її членів. Сюди входять активність легальної опозиції та санкціонована активність самодіяльних організацій громадян. У другому випадку — це політична діяльність «непримиренної опозиції», екстремістських організацій тощо. За своїм змістом вона може бути: конструктивною й деструктивною; прогресивною, що веде до створення інноваційних, демократичних форм політичного життя, об'єднує суспільство і відображає його корінні інтереси; консервативною, що сприяє збереженню статусу-кво й водночас збалансованості у суспільстві у стосунках соціальних груп, окремих громадян і забезпеченню стабільності діяльності організацій та інститутів; реакційною (радикальний націоналізм, сепаратизм, екстремізм), що стримує поступальний розвиток соціуму і послаблює соціальні зв'язки.

В основі політичної активності, як правило, лежать неординарні психологічні та соціальні якості політичного суб'єкта (сильна воля, характер, холеричний і сангвінічний тип темпераменту) або, за іншою класифікацією, — екстравертність, завищені домагання. Активний громадянин, звичайно, керується такими мотивами: визначитися, «вибитися у люди», домогтися певних благ, підвищити професіоналізм влади, поліпшити соціальну практику. Активну особистість найчастіше характеризують такі риси, як розум, вміння зорієнтуватися, швидкісна реакція, мобільність. У її свідомості обов'язково наявні приватні або суспільні інтереси, ідеали, еталони громадської поведінки, моральна позиція, а також завищене почуття власної гідності та справедливості.

Серед факторів політичної активності виокремлюють макрофактори (панівні світові тенденції, що звільняють чи закріпачують людину, характер політичного режиму, морально-політичне становище у країні); фактори середнього рівня (добробут окремої особи, взаємовідносини у колективі, сімейний стан); мікрофактори (освіта, минулий досвід, воля, мотиви, темперамент, самоідентифікація з референтною групою).

Існує досить суперечливий зв'язок між активністю політичною громадян та ефективністю діяльності політичної системи. Різке збільшення кількості громадян і соціальних груп, залучених до політичної діяльності, що проявляється у збільшенні кількості партій та масових рухів, у політизації етнічних груп, страйках, політичних демонстраціях, призводить до зниження ефективності функціонування політичної системи і навіть може її паралізувати. І навпаки, політична активність громадян допомагає підвищити ефективність діяльності політичної системи, якщо вона проявляється в інституційних формах, регулюється правовими та політичними нормами, має свідомий характер.

ДЖЕРЕЛА:

Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. — 426 с. 2.; Головатий М.Ф. Політична психологія. — К.: МАУП, 2001. — 136 с.; Макеєв С. Сучасна Україна: громадська свідомість і політична участь населення // Політична думка. — 2000. — № 2. — С. 10 - 16.