Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Демократичний централізм

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦЕНТРАЛІЗМ — принцип побудови політичної партії ленінського типу для виконання головної мети цієї партії — захоплення влади у державі, у політикумі якої ця партія займає безумовну меншість.

Основні принципи демократичного централізму сформульовані Леніним у його брошурі «Що робити?» (1902), розвивають централізовано-ієрархічний принцип побудови партії і держави. Принцип демократичного централізму, як наріжний, був покладений в основний керуючий документ — Статут КПРС і проіснував разом з ним до розпаду побудованого за цим принципом тоталітарної держави СРСР.

Офіційно, за Леніним, Статутом КПРС, демократичний централізм базується на чотирьох засадах:

✵ Виборність усіх партійних посад та органів знизу-доверху

✵ Звітність вищих партійних органів перед нижчими

✵ Партійна дисципліна — обов'язкове підпорядкування меншості рішенням більшості

✵ Обов'язковість виконання членами партії рішень вищих партійних органів.

ВТІЛЕННЯ У СРСР:

Леніну вдалося провести свої ідеї на ІІ з’їзді РСДРП (1903), розколоти партію на дві (більшовики та меншовики) і таким чином створики партію революціонерів-підпільників-змовників-заколотників, що строго підкорюється його авторитету вождя та дисципліні. Та поступово витіснити з керівнцтва більшовиків прихильників більш демократичного устрію партії. Після приходу до влади Й. В. Сталіна розвиток і практичне втілення демократичного централізму призвело до:

✵ централізації (узурпації) влади у вищих керуючих органах (Політбюро ЦК КПРС) та партійному апараті (партноменклатури, партійної бюрократії);

✵ керівництві ними нижчих органів, політичному диктаті;

✵ довічна (на все життя) та абсолютна влада вождя-диктатора (Й. Сталіна);

✵ повна відсутність або придушення свободи слова та критики. «Звітність» верхів низам існувала у «звітній доповіді ЦК» черговому партійному з'їзду раз у п'ять років.;

✵ кооптації членів нижчих органів до вищих замість виборів;

✵ одноосібний контроль фінансових потоків, партійної каси;

✵ святе збереження партійної таємниці, яка стає навіть вище державної таємниці;

✵ а принцип «підпорядкування меншості більшості» — призвело у 1930-х рр. до повалення «старої ленінської гвардії» («більшовиків») масою нових кадрів «сталінського призиву», вигнання з партії та з держави тих, хто створив революцію, показових судових процесів над ними; безсудних масових розстрілів та індивідуальних терористичних вбивств (як наприклад вбивство Троцького).

Втілення на практиці та панування демократичного централізму у купі з так званою «диктатурою пролетаріату» (диктатура однієї партії — РСДРП(б) — ВКП(б) — КПРС, а точніше її керівництва та її карних органів ВЧК-ОГПУ-НКВС) стало умовою формування і важливою складовою тоталітарної держави у СРСР.

Після смерті Сталіна партія і радянська держава продовжили існування та функціонування на засадах демократичного централізму. Коротка так звана «Хрущовська політична відлига» наприкінці 1950-х - початку 1960-х рр. ознаменувалася пропагандистською тезою М. С. Хрущова та ліберального крила керівництва КПРС про «порушення Сталіним норм партійної демократії» та «поверненням до ленінських норм». Але ця спроба поміркованої лібералізації зазнала швидкої поразки з боку консервативної партноменклатури і реставрації сталінських принципів побудови Партії та держави.

У 1977 р. ці принципи доповнилися новою («брежнєвською») редакцією Конституції СРСР, де головною новацією була славнозвісна Стаття 6 про центральну та керівну роль КПРС у державі. У такому вигляді політичний устрій КПРС СРСР проіснував до його повної деградації та розппаду у 1991 р.

ДЖЕРЕЛА:

Буржуазна соціологія на межі XX століття / Відп. ред. В. Н. Іванов. — М., 1986.; Вятр Е. Соціологія політичних відносин. — М., 1989.; Історія політичних і правових навчань / Відп. ред. В. С. Нерсесянц. — М., 1991.