Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Агресія

АГРЕСІЯ (від лат. Aggressio — напад) — поняття міжнародного права, яке означає протиправне, пряме чи опосередковане, застосування збройної сили однією або групою держав проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави.

Поняття агресії, як збройної інтервенції включає як обов'язкову ознаку першості застосування зброї чи прояву ініціативи (щодо застосування якою-небудь державою озброєної сили першою).

Озброєний напад однієї держави на іншу вважається міжнародним злочином проти світу і безпеки людства. Поняття агресії включає ознаку ініціативи, означає застосування якою-небудь державою сили першою. Здійснювані у порядку самооборони, хоч би і із застосуванням озброєної сили, дії держави, що піддалася нападу, не можуть вважатися актом агресії, так само як колективні дії держав, що робляться відповідно до Статуту ООН для підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки.

Агресія несумісна з міжнародним правом: на підставі підписаних СРСР: Пакту Бріана — Келлоґа від 27 серпня 1928 р.; протоколу Литвинова від 9 лютого 1929 р.; Пакту про ненапад 25 червня 1932 р.; Конвенції «Про визначення агресії» 3 липня 1933 р. Військова агресія, іноді її також називають загарбницька війна — це військовий конфлікт, який ведеться не посилаючись на самооборону, як правило, для приєднання і підкорення територій.

Походження фрази вочевидь сучасне і діаметрально протилежне міжнародному правовому стандарту «хто сильніший, того і право», який існував раніше, за середньовічними та доісторичними уявленнями про право завоювання. З корейської війни на початку 1950 рр., ведення такої військової агресії є злочином відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Конрадін і Фрідріх Баденський у чеканні вироку.

Йоганн Генріх Вільгельм Тишбейн, 1785 р.

Державний Ермітаж, Санкт-Петербург

Можливо, першим випадком військової агресії, вважається кампанія очолювана Конрадом фон Гогенштауфеном у 1268 р. (Рим у липні 1268 р. вітав його як імператора, а повстання, яке розгорілось на його користь у Сицілії підтримували іспанці. Але у вирішальній битві при Тальякоццо, що біля Риму, 23 серпня 1268 р., 3500 — 4000 французських рицарій, перемогло найманців Конрадіна (4500 - 5500 чол.); останній був взятий у полон і виданий Карлу. Его судили як зрадника і разом з Фрідріхом Баденським стратили на ринковій площі у Неаполі (29 жовтня 1268 р.).

Війни, нелегальні з позицій міжнародного права, (наприклад, не з самооборони, або не санкціоновані Радою Безпеки Організації Об'єднаних Націй) можна розглядати як військову агресію; однак це саме по собі, як правило, не являє собою визначення військової агресії; деякі війни можуть бути незаконними, але не агресивними (одним з прикладів є війна щодо врегулювання прикордонної суперечки, де ініціатор має обґрунтовані претензії і обмежені цілі).

Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі, який було скликано після Другої світової війни, назвав застосування військової агресії «по суті злочином... розпочати військову агресію... це не тільки міжнародний злочин, він є вищим міжнародним злочином, відрізняючись тільки від інших військових злочинів у тому, що він містить у собі накопичене зло у цілому». Стаття 39 Статуту Організації Об'єднаних Націй передбачає, що Рада Безпеки ООН визначає наявність будь-якого акту агресії і «виносить рекомендації, чи приймає рішення, щодо заходів які повинні бути прийняті відповідно до статей 41 і 42, для підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки».

Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає злочин агресії, як один з «найбільш серйозних злочинів, що викликають заклопотаність всього міжнародного співтовариства», і передбачає, що злочин підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС). Однак, Римський статут передбачає, що МКС не може здійснювати свою юрисдикцію щодо злочину агресії до тих пір, поки держави — учасниці згодні на визначення злочину і встановлення умов, за яких вони можуть бути притягнуті до відповідальності. На Конференції з перегляду 11 червня 2010 р. загалом 111 держав-учасниць цього Суду на основі консенсусу прийняли резолюцію про визнання визначення злочину та умови для здійснення юрисдикції над цим злочином. Відповідні поправки до статуту, ще не набули чинності станом на 14 травня 2012 р.

Конвенції про визначення агресії: Були підписані дві угоди для визначення агресії у Лондоні 3 і 4 липня 1933 р.

Перша була підписана Чехословаччиною, Румунією, Радянським Союзом, Туреччиною та Югославією, і набула чинності 17 лютого 1934 р., коли вона була ратифікована цими країнами, окрім Туреччини.

Другу угоду підписали Афганістан (20 жовтня 1933 р.) , Естонія (4 грудня) Латвія (4 грудня ), Персія (16 листопада), Польща (16 жовтня), Румунія (16 жовтня), Радянський Союз(16 жовтня) і Туреччина, яка ратифікувала обидва договори 23 березня 1934 р. Фінляндія приєдналася до другої конвенції 31 січня 1934 р. Друга конвенція стала першою зареєстрованою в серії угод Ліги Націй 29 березня 1934 р., у той час коли перша угода була зареєстрована 26 квітня. Коли Литва відмовилася підписати будь-який договір, стороною якого була Польща, вона підписала визначення агресії в окремому договорі з Радянським Союзом 5 липня 1933 р., також у Лондоні, і обмінялися ратифікаціями 14 грудня. Це було зареєстровано у серії договорів 16 квітня 1934 р. Ті хто підписали ці договори, також підписали Пакт Келлога — Бріана, що забороняє агресію, і шукали узгоджене визначення останньої. Чехословаччина, Румунія та Югославія були членами Малої Антанти, і їх підписи стривожили Болгарію, оскільки визначення агресії явно поширюється на підтримку внутрішньої македонської революційної організації. Обидва договори засновували своє визначення на «Звіті Політіса» Комітету з питань безпеки, зробленого 24 березня 1933 р. на Конференції щодо скорочення і обмеження озброєнь, у відповідь на пропозицію радянської делегації. Грецький політик Ніколаос Політіс був за те, щоб «підтримка озброєних банд» вважалася формою агресії. Ратифікації для обох договорів були депоновані у Москві, оскільки угода була насамперед результатом роботи Максима Литвинова, підписанта від радянської сторони.

Конвенція визначає акт агресії наступним чином:

Оголошення війни проти іншої держави. Вторгнення своїх збройних сил, з або без оголошення війни, на територію іншої держави. Атака сухопутними, морськими або повітряними силами, з або без оголошення війни, на територію, морські або повітряні судна іншої держави. Морську блокаду берегів або портів іншої держави. Надання підтримки збройним бандам, сформованим на своїй території, які вторглися на територію іншої держави, або відмова, попри прохання держави, на територію якої відбулося вторгнення, прийняти, на своїй власній території, всі заходи в її силах, щоб позбавити ці групи допомоги або захисту.

Повноваження Ліги за цією Конвенцією виключити члена Ліги, якого було визнано винним в агресії, використана Асамблеєю Ліги Націй лише одного разу, проти самої радянської влади 14 грудня 1939 р. після радянського вторгнення у Фінляндію.

Нюрнберзькі принципи:

У 1945 р. Лондонський Статут Міжнародного військового трибуналу визначив три категорії злочинів, у тому числі злочини проти миру. Це визначення вперше було використано Фінляндією аби переслідувати політичне керівництво під час судових процесів у Фінляндії після війни. Ці принципи стали пізніше називатися Нюрнберзькими принципами.

Нюрнберг — судять нацистських злочинців

У 1950 р. Нюрнберзький трибунал визначив злочини проти миру, у принципі VI, конкретніше принцип VI (а), представлений Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, як:

(I) Планування, підготовка, розв'язання або ведення військової агресії або війни, що порушує міжнародні договори, угоди чи запевнення;

(II) Участь у спільному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-якої з дій, згаданих у пункті ( I).

Нюрнберзький процес: «Правовою основою юрисдикції суду став акт капітуляції Німеччини, політична влада у Німеччині була передана Союзній контрольній раді, яка, маючи верховну владу над Німеччиною, могла вдатися до покарання за порушення міжнародного права і законів війни. Оскільки суд був обмежився порушеннями законів і звичаїв війни, він не мав юрисдикції щодо злочинів, які мали місце до початку війни 1вересня 1939 р.

За скоєння цього злочину, Нюрнберзький трибунал засудив ряд осіб, відповідальних за початок Другої світової війни. Одним з наслідків цього є те, що країни, які починають збройний конфлікт тепер повинні стверджувати, що вони або вдалися до права на самооборону, права на колективну оборону, або — здається — задля застосування кримінального закону загального міжнародного права jus cogens. Після 1945 р., внаслідок цього, формальне оголошення війни стало рідкістю.

У ході судового розгляду, основний обвинувач від США, Роберт Г. Джексон, заявив: «Початок військової агресії, таким чином, це не тільки міжнародний злочин; це вищий міжнародний злочин, що відрізняється від інших військових злочинів лише у тому, що він містить у собі накопичене зло у цілому».

Суддя Верховного суду Вільям О. Дуглас заявив, що союзники були винні у тому, що «вони замінили силу на принцип» у Нюрнберзі. «Я думав, у той час і до цих пір думаю, що Нюрнберзький процес був безпринципним», писав він. «Закон був створений постфактум, щоб задовольнити вимоги часу».

Статут Організації Об'єднаних Націй:

Відповідні положення Статуту Організації Об'єднаних Націй згадуються у RSICC статті 5.2, які включають Нюрнберзькі принципи. Конкретний принцип — Принцип VI-а «Злочини проти миру», який був заснований на положеннях Лондонського Статуту Міжнародного військового трибуналу, створеного у 1945 р. та покладеного в основу судових процесів над військовими злочинцями після Другої світової війни. Положення Статуту, що базуються на Нюрнберзькому Принципі VI .а:

Стаття 1: «Цілями Організації Об'єднаних Націй є: Для підтримання міжнародного миру і безпеки, приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру, і відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагоджувати ті міжнародні суперечки або ситуації, які можуть призвести до порушення миру; Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги, принципу рівноправності і самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення миру у всьому світі».

Міжамериканський договір про взаємну допомогу (Пакт Ріо):

Міжамериканський договір про взаємну допомогу, підписаний у Ріо-де-Жанейро 2 вересня 1947 р., включав у себе чітке визначення агресії. У статті 9 зазначається:

«На додаток до інших актів, які Орган консультації може визнати агресією, нею вважатимуться такі дії:

а. Неспровокований збройний напад з боку держави по відношенню до території, народу, або сухопутних, морських, повітряних сил іншої держави;

б. Вторгнення, збройними силами держави, на територію американської держави, через незаконний перетин кордону, встановленого відповідно до договору, судового рішення або арбітражного рішення, або, за відсутності кордонів таким чином розмежованих, вторгнення в регіон, який знаходиться під ефективною юрисдикцією іншої держави».

Подальше обговорення визначення агресії — ООН почала проводити дискусії щодо визначення агресії у 1950 р., після початку війни у Кореї. Оскільки західні уряди на чолі з Вашингтоном, були за визнання уряду Північної Кореї і Китайської Народної Республіки державами — агресорами, Радянський уряд запропонував сформулювати нову резолюцію ООН, щодо визначення агресії на основі конвенції 1933 р. У результаті, 17 листопада 1950 р., Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 378, в якій говориться, що це питання має визначатися Комісією міжнародного права. Комісія обговорила це питання на сесії у 1951 р. і через великі розбіжності між її членами, вирішила, «що єдиний практично виважений підхід має засновуватися на загальному та абстрактному визначенні (агресії)». Проте, попереднє визначення агресії було прийнято комісією 4 червня 1951 р., в якому говорилося:

«Агресія — це використання сили державою або урядом проти іншої держави або уряду, будь-яким способом, незалежно від зброї, що використовується відкрито чи інакше, за будь-якої причини або в інших цілях, окрім випадків індивідуальної або колективної самооборони або згідно з рішенням, або рекомендацією компетентного органу Організації Об'єднаних Націй».

Резолюція Генеральної Асамблеї номер 3314:

14 грудня 1974 р. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію 3314, яка визначила злочин агресії. Це визначення не є обов'язковим, як наприклад у рамках міжнародного права, хоча воно може відображати звичаєве міжнародне право.

Це визначення розмежовує агресію (що «призводить до міжнародної відповідальності») і військову агресію (яка є «злочином проти міжнародного миру»). Акти агресії визначаються як збройні вторгнення або напади, обстріли, блокади, території незаконне вторгнення військ, використання іншими державами власної території для вчинення актів агресії та залучення збройних нерегулярних сил або найманців для здійснення актів агресії на території інших країн. Військова агресія — це низка дій, вчинених із стійкими намірами. Розмежування, зроблене цим визначенням, між актом агресії і військовою агресією дає зрозуміти, що не кожен акт агресії буде являти собою злочин проти миру, а лише військова агресія. Тим не менш, держави будуть нести відповідальність за акти агресії.

Формулювання визначення зазнало критики з боку багатьох коментаторів. Його положення про використання нерегулярних збройних підрозділів надзвичайно розпливчасте, тому що неясно, який рівень «замученості» викличе за собою відповідальність держави. Крім того, це визначення надто орієнтоване на державу в тому, що за ним лише держави несуть основну відповідальність за вчинення актів агресії. Внутрішні або транснаціональні повстанські групи, такі як ті, що взяли участь у громадянській війні у Сьєрра-Леоне і в югославських війнах, були ключовими гравцями цих конфліктів; незважаючи на це, такі недержавні сторони не підпадають під таке визначення.

Визначення агресії також не охоплює дії міжнародних організацій. Два ключових військових союзи, на момент прийняття ухвали, НАТО і Варшавський договір, були недержавними утвореннями і таким чином були поза межами цього визначення. Крім того, визначення не встановлює відповідальність окремих осіб за акти агресії. Багатьма воно сприймається як занадто загальне, щоб стати основою у конкретній кримінальній справі.

Хоча це визначення агресії часто наводиться супротивниками конфліктів, таких як війни у Косово 1999 р. та Іраку 2003 р., воно не має обов'язкової сили у міжнародному праві. Доктрина Nulla poena sine lege (від лат.: немає покарання без закону) означає, що за відсутності обов'язкового міжнародного права з питання агресії не існує і покарання за вчинення дій, що порушували б це визначення. І тільки нещодавно главам держав були висунуті звинувачення щодо актів, скоєних у воєнний час, — у випадках Слободана Мілошевича у Сербії та Чарльза Тейлора у Ліберії. Тим не менш, обидва були звинувачені у військових злочинах, у порушенні законів і звичаїв війни, а не за «злочин проти міжнародного миру», як це передбачено у визначенні агресії.

Визначення не є обов'язковим для Ради Безпеки. Статут Організації Об'єднаних Націй наділяє Генеральну Асамблею можливістю надавати рекомендації Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй, але вона не може диктувати їх Раді. У резолюції, що супроводжує визначення, йдеться, що вони призначені служити рекомендаціями для Ради Безпеки, щоб допомогти їй «у визначенні, відповідно до Статуту, наявності ознак акту агресії». Рада Безпеки може застосовувати або ігнорувати ці рекомендації, як вважає за потрібне. Юристи, що коментують закони, стверджують, що Визначення агресії не мало «ніякого видимого впливу» на обговорення у Раді Безпеки.

Римський статут Міжнародного кримінального суду:

Основна стаття: Злочин агресії

Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає злочин агресії, як один з найсерйозніших злочинів, що викликає стурбованість міжнародного співтовариства, і передбачається, що злочин підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС). Однак стаття 5.2 Римського статуту говорить, що «Суд здійснює юрисдикцію щодо злочину агресії, як тільки буде прийнято відповідно до статей 121 і 123 визначення цього злочину і умови, в яких Суд здійснює юрисдикцію щодо до цього злочину. Таке положення узгоджується з відповідними положеннями Статуту Організації Об'єднаних Націй». Асамблея держав-учасниць МКС прийняла таке визначення на Конференції у Кампалі 2010 р.

Російська збройна агресія проти України (також Російсько-українська війна) — пряме та опосередковане застосування збройної сили Російською Федерацією проти суверенітету та територіальної цілісності України.

Рішення (резолюції) міжнародних організацій:

✵ ООН — Резолюція Генеральної асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 р. «Про підтримку територіальної цілісності України». Підтверджує окупацію Росією території Криму.

✵ ПАРЄ — Резолюції ПАРЄ від 9 та 10 квітня «Про засудження окупації Росією території Криму та санкції проти Росії». Резолюція від 27 січня 2015 р. «Про гуманітарну ситуацію в Україні та біженців» ця резолюція підтверджує агресію Росії на Донбасі і всесторонню підтримку Росією бойовиків на території Донбасу, засуджує окупацію Росією території Криму. Резолюція ПАРЄ від 25 червня 2015 р. «Про зниклі особи під час конфлікту в Україні» визнає російську агресію в Україні, та повторно підтверджує окупацію Росією Криму.

✵

Олександр Лукашенко і «Нормандська четвірка» у Мінську.

11 лютого 2015 р

Засідання Ради безпеки ООН:

Щодо подій на Сході України скликалась низка засідань Ради безпеки ООН:

1. 22 серпня 2014 р. відбулося екстрене засідання РадБезу ООН щодо загострення ситуації в Україні.

2. 28 серпня 2014 р. відбулося екстрене засідання РадБезу ООН, у зв'язку із масовим заходом, 24 серпня 2014 р. російських військових на територію України. Екстрене засідання було скликано на прохання України та Литви.

3. 12 листопада 2014 р. (щодо загострення подій і активізації бойових дій на Донбасі та засудження псевдовиборів на підконтрольних бойовикам територіях 2 листопада 2014 р. 25 листопада 2014 р., під час телефонної розмови з Президентом України Порошенком П., Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун заявив, що сьогодні весь світ на боці України.

1 липня 2014 р. на 23-й сесії Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва у Європі більшістю голосів ухвалила резолюцію, яка має назву «Очевидне, грубе і невиправлене порушення Гельсінкських принципів Російською Федерацією». У резолюції серед іншого зазначається, що «...починаючи з лютого 2014 р., Російська Федерація у рамках своїх відносин з Україною порушила всі десять гельсинкських принципів.» і що Росія «продовжує порушувати свої міжнародні зобов'язання з наміром висунути такі ж незаконні домагання на східну частину України, як вона вже чинила раніше і загрожує і надалі чинити стосовно інших держав-учасниць». Тому Парламентська асамблея ОБСЄ вважає: військову агресію і різні форми примусу, які спрямовані на утиск властивих суверенітету України прав на догоду власним інтересам Російської Федерації, неспровокованими і заснованими на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах; заявляє про тверду підтримку суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України, як це визначено Конституцією країни і в її міжнародно-визнаних кордонах. Окрім того у зазначеній резолюції міститься заклик до держав-членів ОБСЄ «відмовлятися від визнання насильницької анексії Криму Російською Федерацією» та висловлюється «жаль з приводу збройного втручання, здійснюваного контрольованими Російською Федерацією силами в Україні».

ДЖЕРЕЛА:

Василенко В. А. Російсько-українська війна 2014 року: причини, перебіг та політико-правові оцінки / [Володимир Василенко] // Український. Тиждень, 2014. — № 42. — С. 28 — 42; Сов. энциклопедия, 1986. — 831 с.; Мещеряков Б.Г. Большой психологический словарь [3-е изд.]. / Б.Г.Мещеряков, В.П.Зинченко. — М., 2002.; Шаблінський І. «Агресія» і «насильство» — поняття не тотожні / І. Шаблінський // Політичний менеджмент: наук. журнал / голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський. — 2004. — № 5 (8). — C. 82 - 91.; Лукянов А.В. Теорія міжнародних відносин. Основні поняття. — К., 1999.