Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Фукідід

Афінський історик, походив зі знатної афінської родини, яка володіла золотими копальнями у Фракії. Його батько Олор був прямим родичем фракійського царя Олора і знаменитого Мільтіада.

Плутарх переказує, що бачив надгробок Фукідіда серед могил родини Кімона, сина Мільтіада, в Афінах.

Про дитячі роки і роки навчання інформації досить мало. Хоча, відомо про зустріч молодого Фукідіда і Геродота на одному із публічниї читань «Історії». Геродот звернув на нього увагу, (Фукідід не міг стримати сльози від почутого), а потім сказав його батькові, що той має сина, який усім серцем хоче навчатися.

Фукідід був свідком загострення політичних суперечностей між Афінами і Спартою, в основі яких була боротьба за гегемонію у Греції. Як стратег приймав саму активну у Пелопоннеській війні. В 424 р. до н. е., після поразки в битві за Амфіполь, Фукідіда піддають остракізму і проганяють з Афін на 20 років, які майбутній історик проводить у Фракії, біля своїх золотих копалень. Але і за межами Афін, він уважно слідкує за політичними процесами афінського полісу і Греції в цілому.

Свій власний досвід і роздуми над майбутнім Греції, Фукідід поклав в основу праці «Історія Пелопоннеської війни», де описує історичні події до 411 до н. е. ( серія війн за першість в політиці грецького полісу між демократичною Афінською державою і олігархічною Спартою в 431 - 404 рр. до н. е.). В цій праці, яку Фукідід не завершив ( пізніше праця була дописана Ксенофонтом, він же підготував твір до публікації. Справді, Ксенофонт починає свою Грецьку історію з того місця, на якому зупинився Фукідід), основне місце було відведено тим матеріалам, які особисто булі зібрані і проаналізовані Фукідідом. «Історія» побачила світ після смерті автора. Всього було видано 8 книг.

Фукідід був, насамперед, істориком свого часу, який займав в політиці позицію поміркованої олігархії. В « Історії» запропоновано цінний фактичний матеріал про ранній період давньогрецької історії (етнографічний, історико-економічний і соціально-історичний). Він увійшов в першу книгу Фукідіда «Археологія і причини Пелопоннеської війни». Як історіограф автор ставить питання більш об'єктивно проаналізувати події історичного і політичного розвитку грецького суспільства. На основі достовірних фактів, Фукідід намагається зробити аналіз історичного розвитку, запропонувати своє власне бачення причин Пелопоннеської трагедії в подальшій долі як Афінського союзу, так і Афінської держави в цілому. Фукідід вважав, що історик повинен достовірно писати про те, що було насправді. Ті події, що відбувалися, можуть, в деталях чи в цілому, повторюватися в історії у майбутньому. Тому ці знання потрібні, насамперед, політичним діячам для вірного розуміння і вивчення політичного розвитку суспільства (« Глава про методи»). Якщо Геродот часто використовував, деякі, легендарні відомості у своїй історії, то Фукідід строго і ретельно перевіряв факти, відкидав всі сумнівні свідчення. Його критичний метод роботи з джерелами став видатним досягненням античної історіографії.

У молодості Фукідід бував у колі відомих державних діячів, що дало йому найкращу підготовку для написання праці по історії. Фукідід був палким прихильником демократії Перикла, ідеали якої він звеличує в надгробній промові, вкладеній ним у вуста Перикла. Фукідід вважав, що олігархічна конституція 411 р. до н. е. була кращим державним устроєм із усіх, які тільки знали сучасні йому Афіни.

У своїй «Історії» Фукідід не обмежився ретельною і докладною характеристикою воєнних дій. Він дав також опис внутрішнього життя воюючих сторін, у тому числі, взаємин демократичних і олігархічних угрупувань і їх політичних сутичок, змін у політичному ладі у ході війни як у Афінах, так і в Спарті.

Війна мала вибухнути, переконаний Фукідід, навіть якби інциденту з Керкірою не трапилося. Війна виявилася загальногрецькою, вона розколола надвоє всю Грецію, причому демократи, як правило, ставали на бік Афін, а олігархічні уряди підтримували Спарту. Щоб показати могутність Афін, Фукідід дає нарис зростання Афінської держави починаючи з 479 р. до н. е. і до 440 р. до н. е., перекидаючи в такий спосіб міст від своєї праці до історії греко-перських воєн Геродота.

З початку ІІ книги і по розділ, Фукідід описує перший етап війни, названий Десятилітньою (або Архідамовою) війною, аж до Нікіївого миру (421 р. до н. е.). Виклад тут незмінний супроводжується вказівками на «зиму» або «літо», так що рік виявляється розбитим на дві частини. Після 424 р. до н. е., коли Фукідід видалився на вигнання, оповідання про події в Афінах стає менш докладним, а хід дипломатичних переговорів з Персією викладений погано.

За Нікіївим миром наступив період, що завершився сицилійською експедицією, коли війни начебто не було, але учорашні вороги продовжували активно ворогувати з союзниками супротивника. Перемогою при Мантинеї в 418 р. до н. е., яку Фукідід докладно описує, спартанці відновили свій військовий престиж. У «Мелоському діалозі» читачеві пропонуються фактично дві промови, що викладаються паралельно, теза за тезою. Афіняни не роблять обложеним остров'янам ніяких поступок, вони відкрито заявляють, що за законом природи слабкий підкоряється сильнішому, і поки Афіни залишаються володарями морів, Мелос зобов'язаний коритися і сплачувати їм данину.

У VI і VII книгах описана афінська експедиція на Сицилію, починання, з самого початку приречена на невдачу через втечу Алківіада й остаточно загублене очевидною некомпетентністю Нікія. VIII книга — це неповний звіт про Декелейську війну, коли спартанська армія, що базувалася в Аттиці, тримала Афіни в постійній напрузі і відрізала їх від території поза міськими стінами. Тут же розповідається про захоплення влади в Афінах олігархами (411 р. до н. е.) і про підступ Персії під час війни на море в Іонії.

Текст Фукідіда, написаний на аттичному діалекті, стислий, без зайвих прикрас. Часто зустрічаються абстрактні поняття, виражені прикметником або дієприкметником з артиклем середнього роду. Фукідід схильний до протиставлень, однак заради симетричної фрази ніколи не відхиляється від ходу оповідання. Іноді Фукідід забирає слова з їх законного місця, немов для того, щоб заскочити читача зненацька, або змінює конструкцію речення. Результат буває часом різким, але ніколи не виявляється грубим.

Проза Фукідіда — це прекрасно налагоджений інструмент гострого аналітичного розуму. Значна частина «Історії» була написана по гарячих слідах. Однак праця складалася повільно і з великими зусиллями, Фукідід правив і робив вставки, з урахуванням отриманих додатково відомостей або наступних подій. Датувати певні частини «Історії» дуже непросто, висновки найчастіше ненадійні; немає сумніву в тому, що в ній містяться періоди, внесені в чорновий текст, причому деякі— уже після капітуляції Афін (наприклад, ІІ. 65, 12).

Оповідання пересипане промовами, коли контекст виправдує їхню появу. Проза цих промов складна, місцями навіть незрозуміла. Фукідід не міг у точності передати усе, що говорилося афінськими і спартанськими воєначальниками, він і не ставив перед собою такого завдання. Він передає думки діячів у своїй власній манері, а в тих випадках, коли немає можливості удатися до записів або пам'яті, сам складає промову, відповідно випадку. Ці промови вносять у чисто оповідальну працю драматичні ефекти.

Фукідід установив собі дуже суворі правила добору матеріалу, і іноді вони примушували його опустити події, які сучасний історик не могл би залишити осторонь, не викликаючи на себе дорікань. Так, він згадує, що Гіпербол піддався остракізму лише тоді, коли описує смерть цього демагога на Самосі в 411 р. до н. е., і жодним словом не згадує про хитромудрий хід, яким Алківіад домігся вигнання цього політика, в той час коли Гіпербол сам прагнув вигнання Алківіада.

Фукідід не розглядає спеціально економічних проблем, хоча вкладає у вуста Перикла перелік ресурсів, на які могли розраховувати афіняни до початку війни, доводячи таким чином, що в той момент вони були вправі розраховувати на остаточну перемогу. Перикл не міг передбачати мору, після якого афінянам залишалося сподіватися в кращому випадку на нічийний результат.

Не завжди Фукідід приховує свої упередження. Клеона він ненавидів як демагога, а Перикловою міццю захоплювався. Однак до Клеона Фукідід несправедливий. Стратегія, якої притримувався Клеон, досить схожа з рекомендованою Периклом, але Фукідід цього немов не помічає. У тім, потрактування Клеона— виняток, що, безсумнівно, виникає внаслідок аристократичного презирства до вульґарності і дурних манер, а не з заздрості або злості.

Фукідід став одним з перших грецьких істориків, який побачив у соціальній боротьбі важливий фактор розвитку грецьких полісів. Він також з надзвичайною виразністю показав, які численні нещастя несе із собою війна. Своєю «Історією» він немов закликав греків до мирного об'єднання.

Праця Фукідіда знайшла продовжувачів. Найвідомишими з цих продовжувачів — Ксенофонт. У Європі Фукідід став відомий завдяки латинському перекладу Лоренцо Валли й англійського філософа Томаса Гоббса.

Афінський історик, походив зі знатної афінської родини, яка володіла золотими копальнями у Фракії. Його батько Олор був прямим родичем фракійського царя Олора і знаменитого Мільтіада. Плутарх переказує, що бачив надгробок Фукідіда серед могил родини Кімона, сина Мільтіада, в Афінах.

Про дитячі роки і роки навчання інформації досить мало. Хоча, відомо про зустріч молодого Фукідіда і Геродота на одному із публічниї читань «Історії». Геродот звернув на нього увагу, (Фукідід не міг стримати сльози від почутого), а потім сказав його батькові, що той має сина, який усім серцем хоче навчатися.

Фукідід був свідком загострення політичних суперечностей між Афінами і Спартою, в основі яких була боротьба за гегемонію у Греції. Як стратег приймав саму активну у Пелопоннеській війні. В 424 р. до н. е., після поразки в битві за Амфіполь, Фукідіда піддають остракізму і проганяють з Афін на 20 років, які майбутній історик проводить у Фракії, біля своїх золотих копалень. Але і за межами Афін, він уважно слідкує за політичними процесами афінського полісу і Греції в цілому.

Свій власний досвід і роздуми над майбутнім Греції, Фукідід поклав в основу праці «Історія Пелопоннеської війни», де описує історичні події до 411 до н. е. ( серія війн за першість в політиці грецького полісу між демократичною Афінською державою і олігархічною Спартою в 431 - 404 рр. до н. е.). В цій праці, яку Фукідід не завершив ( пізніше праця була дописана Ксенофонтом, він же підготував твір до публікації. Справді, Ксенофонт починає свою Грецьку історію з того місця, на якому зупинився Фукідід), основне місце було відведено тим матеріалам, які особисто булі зібрані і проаналізовані Фукідідом. «Історія» побачила світ після смерті автора. Всього було видано 8 книг.

Фукідід був, насамперед, істориком свого часу, який займав в політиці позицію поміркованої олігархії. В « Історії» запропоновано цінний фактичний матеріал про ранній період давньогрецької історії (етнографічний, історико-економічний і соціально-історичний). Він увійшов в першу книгу Фукідіда «Археологія і причини Пелопоннеської війни». Як історіограф автор ставить питання більш об'єктивно проаналізувати події історичного і політичного розвитку грецького суспільства. На основі достовірних фактів, Фукідід намагається зробити аналіз історичного розвитку, запропонувати своє власне бачення причин Пелопоннеської трагедії в подальшій долі як Афінського союзу, так і Афінської держави в цілому. Фукідід вважав, що історик повинен достовірно писати про те, що було насправді. Ті події, що відбувалися, можуть, в деталях чи в цілому, повторюватися в історії у майбутньому. Тому ці знання потрібні, насамперед, політичним діячам для вірного розуміння і вивчення політичного розвитку суспільства (« Глава про методи»). Якщо Геродот часто використовував, деякі, легендарні відомості у своїй історії, то Фукідід строго і ретельно перевіряв факти, відкидав всі сумнівні свідчення. Його критичний метод роботи з джерелами став видатним досягненням античної історіографії.

У молодості Фукідід бував у колі відомих державних діячів, що дало йому найкращу підготовку для написання праці по історії. Фукідід був палким прихильником демократії Перикла, ідеали якої він звеличує в надгробній промові, вкладеній ним у вуста Перикла. Фукідід вважав, що олігархічна конституція 411 р. до н. е. була кращим державним устроєм із усіх, які тільки знали сучасні йому Афіни.

У своїй «Історії» Фукідід не обмежився ретельною і докладною характеристикою воєнних дій. Він дав також опис внутрішнього життя воюючих сторін, у тому числі, взаємин демократичних і олігархічних угрупувань і їх політичних сутичок, змін у політичному ладі у ході війни як у Афінах, так і в Спарті.

Війна мала вибухнути, переконаний Фукідід, навіть якби інциденту з Керкірою не трапилося. Війна виявилася загальногрецькою, вона розколола надвоє всю Грецію, причому демократи, як правило, ставали на бік Афін, а олігархічні уряди підтримували Спарту. Щоб показати могутність Афін, Фукідід дає нарис зростання Афінської держави починаючи з 479 р. до н. е. і до 440 р. до н. е., перекидаючи в такий спосіб міст від своєї праці до історії греко-перських воєн Геродота.

З початку ІІ книги і по розділ, Фукідід описує перший етап війни, названий Десятилітньою (або Архідамовою) війною, аж до Нікіївого миру (421 р. до н. е.). Виклад тут незмінний супроводжується вказівками на «зиму» або «літо», так що рік виявляється розбитим на дві частини. Після 424 р. до н. е., коли Фукідід видалився на вигнання, оповідання про події в Афінах стає менш докладним, а хід дипломатичних переговорів з Персією викладений погано.

За Нікіївим миром наступив період, що завершився сицилійською експедицією, коли війни начебто не було, але учорашні вороги продовжували активно ворогувати з союзниками супротивника. Перемогою при Мантинеї в 418 р. до н. е., яку Фукідід докладно описує, спартанці відновили свій військовий престиж. У «Мелоському діалозі» читачеві пропонуються фактично дві промови, що викладаються паралельно, теза за тезою. Афіняни не роблять обложеним остров'янам ніяких поступок, вони відкрито заявляють, що за законом природи слабкий підкоряється сильнішому, і поки Афіни залишаються володарями морів, Мелос зобов'язаний коритися і сплачувати їм данину.

У VI і VII книгах описана афінська експедиція на Сицилію, починання, з самого початку приречена на невдачу через втечу Алківіада й остаточно загублене очевидною некомпетентністю Нікія. VIII книга — це неповний звіт про Декелейську війну, коли спартанська армія, що базувалася в Аттиці, тримала Афіни в постійній напрузі і відрізала їх від території поза міськими стінами. Тут же розповідається про захоплення влади в Афінах олігархами (411 р. до н. е.) і про підступ Персії під час війни на море в Іонії. Текст Фукідіда, написаний на аттичному діалекті, стислий, без зайвих прикрас. Часто зустрічаються абстрактні поняття, виражені прикметником або дієприкметником з артиклем середнього роду. Фукідід схильний до протиставлень, однак заради симетричної фрази ніколи не відхиляється від ходу оповідання. Іноді Фукідід забирає слова з їх законного місця, немов для того, щоб заскочити читача зненацька, або змінює конструкцію речення. Результат буває часом різким, але ніколи не виявляється грубим. Проза Фукідіда — це прекрасно налагоджений інструмент гострого аналітичного розуму. Значна частина «Історії» була написана по гарячих слідах. Однак праця складалася повільно і з великими зусиллями, Фукідід правив і робив вставки, з урахуванням отриманих додатково відомостей або наступних подій. Датувати певні частини «Історії» дуже непросто, висновки найчастіше ненадійні; немає сумніву в тому, що в ній містяться періоди, внесені в чорновий текст, причому деякі— уже після капітуляції Афін (наприклад, ІІ. 65, 12).

Оповідання пересипане промовами, коли контекст виправдує їхню появу. Проза цих промов складна, місцями навіть незрозуміла. Фукідід не міг у точності передати усе, що говорилося афінськими і спартанськими воєначальниками, він і не ставив перед собою такого завдання. Він передає думки діячів у своїй власній манері, а в тих випадках, коли немає можливості удатися до записів або пам'яті, сам складає промову, відповідно випадку. Ці промови вносять у чисто оповідальну працю драматичні ефекти.

Фукідід установив собі дуже суворі правила добору матеріалу, і іноді вони примушували його опустити події, які сучасний історик не могл би залишити осторонь, не викликаючи на себе дорікань. Так, він згадує, що Гіпербол піддався остракізму лише тоді, коли описує смерть цього демагога на Самосі в 411 р. до н. е., і жодним словом не згадує про хитромудрий хід, яким Алківіад домігся вигнання цього політика, в той час коли Гіпербол сам прагнув вигнання Алківіада.

Фукідід не розглядає спеціально економічних проблем, хоча вкладає у вуста Перикла перелік ресурсів, на які могли розраховувати афіняни до початку війни, доводячи таким чином, що в той момент вони були вправі розраховувати на остаточну перемогу. Перикл не міг передбачати мору, після якого афінянам залишалося сподіватися в кращому випадку на нічийний результат.

Не завжди Фукідід приховує свої упередження. Клеона він ненавидів як демагога, а Перикловою міццю захоплювався. Однак до Клеона Фукідід несправедливий. Стратегія, якої притримувався Клеон, досить схожа з рекомендованою Периклом, але Фукідід цього немов не помічає. У тім, потрактування Клеона — виняток, що, безсумнівно, виникає внаслідок аристократичного презирства до вульґарності і дурних манер, а не з заздрості або злості.

Фукідід став одним з перших грецьких істориків, який побачив у соціальній боротьбі важливий фактор розвитку грецьких полісів. Він також з надзвичайною виразністю показав, які численні нещастя несе із собою війна. Своєю «Історією» він немов закликав греків до мирного об'єднання.

Праця Фукідіда знайшла продовжувачів. Найвідомишими з цих продовжувачів — Ксенофонт. У Європі Фукідід став відомий завдяки латинському перекладу Лоренцо Валли й англійського філософа Томаса Гоббса.

ДЖЕРЕЛА:

Балух В.О. Історія античної цивілізації. — Т.1. Стародавня Греція: Підручник. — Чернівці: 2007 — 656 с.; Політичні портрети Стародавнього світу. Кн. І. — Антична Греція.: навч. посібник / укл.: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.С. Шачковська. — Умань: ПП Жовтий О.О., 2011. — 635 с.