Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Фрідман Мілтон

Американський економіст та політолог, відомий своїми роботами з макроекономіки, мікроекономіки, економічної історії, статистики, та своєю позицією захисту вільного капіталізму. У 1976 р. він став лауреатом премії пам'яті Альфреда Нобеля за досягнення у дослідженні споживчого аналізу, розробці грошово-кредитної теорії та демонстрації складності стабілізаційної політики. Був президентом Американської економічної асоціації з 1967 р.

Його дружина Роза Фрідман теж відомий економіст, донька Джот Фрідман — юрист, син Девід Фрідман — професор економіки Чіказького університету.

Народився М. Фрідман 31 липня 1912 р. у Брукліні, Нью-Йорк.

Він був четвертою дитиною і єдиним сином у бідній родині єврейських емігрантів зі Східної Європи Джено Саул та Сари Етель Фрідман, вихідців з містечка Береґсас, Угорщина (нині — містечко Берегове в Закарпатській області, Україна). Через рік після народження Мілтона родина переїхала у невелике місто Ровей, що в 20 милях від Нью-Йорка (штат Нью-Джерсі). Коли Мілтону виповнилося 15 років і він вчився в останньому класі середньої школи, батько помер, і клопоти по забезпеченню його родини лягли на плечі матері та старших сестер.

Ще в школі Фрідман мав глибокий інтерес до математики. У 1928 році він вступив до Рутджерського університету (штат Нью-Джерсі) із правом одержання стипендії і по його закінченні здобув ступінь бакалавра економіки та математики. Інтерес до економічної теорії розбудили в ньому викладачі університету А.Ф. Берні, майбутній директор Федеральної резервної системи США, і Г. Джонс, що став згодом великим авторитетом в області теорії процентної ставки. За рекомендацією Джонса Фрідмену було запропоновано стипендію від економічного факультету Чіказького університету. Одночасно йому пропонували стипендію з прикладної математики від Браунівского університету. Після серйозних вагань Фрідман обрав Чіказький університет і з цього часу цілком присвятив себе заняттям в області економічної теорії.

Улітку 1935 р. Фрідман взяв участь у масштабному проекті емпіричного дослідження споживчого бюджету, проведеного Національним комітетом із природних ресурсів у Вашингтоні (округ Колумбія). Наприкінці 1937 р. він перейшов на роботу до Національноого бюро економічних досліджень (NBER) у Нью-Йорку, де під керівництвом іншого майбутнього Нобелівського лауреата, Саймона Кузнеця, зайнявся дослідженням структури доходів від приватної практики. Результати цієї роботи втілилися в їхній спільній праці «Доходи від незалежної приватної практики» («Income from Independent Professional Practice», 1940 р.). Він ліг в основу дисертації, за якої Фрідман у 1946 р. було визнано гідним ступеня доктора економіки в Колумбійському університеті. Публікацію цієї роботи на 5 років затримали до видавництва суперечки, що виникли при обговоренні висновку авторів про те, що професія медика має монопольний характер і це дозволяє піднімати доходи лікарів вище середнього рівня, встановлюваного конкуренцією. Тут були пріоритетними перші висновки Фрідмана з теорії «людського капіталу» й теорії розподілу доходу. Фрідман уперше ввів розрізнення між постійним і тимчасовим доходом, що складає один з важливих компонентів його теорії споживання.

З 1941 - 1943 рр. Фрідман працював як економіст у міністерстві фінансів, беручи участь у розробці податкової політики на час війни, а з 1943 - 1945 рр. брав участь у роботі дослідницької групи з математичної статистики в Колумбійському університеті, що на замовлення міністерства оборони США збирала статистичні дані по широкому колу суміжних проектів. Заняття Фрідмана в роки Другої Світової війни багато значили для його наукової праці і у деякій мірі сприяли формуванню його поглядів на природу і завдання наукового дослідження. Вони дали йому змогу на досить високому рівні брати участь у виробленні економічної політики уряду, що істотно допомогло йому вирішити ряд власних наукових проблем в майбутньому.

У 1945 - 1946 рр. Фрідман викладав у Мінесотському університеті. У тому ж 1946 році він повертається до Чіказького університету на посаду асистента-професора економіки. У 1962 р. він став професором економіки Чіказького університету, в якому працював до свого офіційного відходу у відставку 1977 р.

У 1947 р. Фрідман брав участь в організованій Фрідріхом фон Гайєком зустрічі в містечку Монт-Пелерін (Швейцарія), на якій зібралися представники ліберальної школи політичної економії, журналісти та політики з усього світу. Створене на цій зустрічі товариство «Монт-Пелерін» мало на меті поширення основних принципів вільного ринку і вільних інститутів. Фрідман був президентом цього товариство в 1970 - 1972 рр.

У 1950 р. Фрідман перебував у Парижі як консультант уряду Сполучених Штатів у справі реалізації плану Маршалла, яким передбачалося відновлення зруйнованою війною економіки країн Західної Європи. Фрідман був радником президентів США Р. Ніксона та Р.Рейгана з економічних питань. Він одним із перших економістів виступив активним прихильником запровадження системи гнучких валютних курсів («курсів, які плавають»). У нарисі «Доводи на користь гнучких валютних курсів» («The Case for Flexible Exchange Rates») Фрідман пророкував, що на введені Бретон-Вудською угодою у 1944 р. вимоги забезпечення стійкості міжнародних валютних відносин фіксовані валютні курси, у кінцевому рахунку, чекає фіаско. Це передбачення Фрідмана, як і його пророкування неминучості ліквідації системи золотого стандарту, фактично здійснилося у 70-і рр.

Мілтон Фрідман є провідним представником Чіказької школи. Його ім'я асоціюється головним чином з монетаристскою доктриною, що принесла йому значну популярність і вплинула на перегляд у 70 - 80-і рр. монетарної політики, що проводиться центральними банками, головним чином у Сполучених Штатах.

Досягнення Фрідмана в області теорії грошей так чи інакше зв'язані з аналізом теорії Дж.М. Кейнса і його послідовників, що виходили з положення про несуттєвий вплив грошей на загальні витрати, споживання і ціни і переконаності в нездатності ринкової економіки автоматично домогтися належної зайнятості і стабільності цін. Критику цих положень Фрідман виклав у статті «Відносна стабільність швидкості звертання грошей і мультиплікатор інвестицій у Сполучених Штатах у 1897 - 1958 рр.», яка була написана в співавторстві з Д. Мейселменом. У ній показано, що номінальні споживчі витрати визначаються скоріше грошовою масою, ніж окремими статтями державного бюджету. Виходячи з визначальної ролі грошей стосовно цін і доходів, Фрідман доводив, що зміни інтенсивності зростання номінальних доходів переважно обумовлені змінами в зростанні грошової маси. Стаття Фрідмана і Д. Мейселмена поклала початок полеміці з кейнсіанцями з питань монетарно-фіскальної політики, що розгорнулася в 60 - 70-і рр. і результатом якої став визначений перегляд монетарної політики в США.

У 1951 р. М. Фрідман нагороджений медаллю Джона Бейтса Кларка. У 1971 р. отримав премію імені Джона Комонса.

На відміну від кейнсіанської доктрини, ключовим пунктом кількісної теорії грошей Фрідмана є положення, що попит на гроші (хоча і не обов'язково стабільний у номінальному вирахуванні) є стабільною функцією незначного числа змінних. Проведений ним аналіз історії розвитку грошової системи США через призму співвідношення між зміною грошової маси і цінами, а також змін у номінальному доході дозволив сформулювати чотири теоретичних постулати, які зводяться до наступних висновків: — щоб домогтися стабільності цін, важливий неінфляційний ріст кількості грошей; — економічний ріст досяжний як при зростаючих, так і при падаючих цінах за умови, що передбачуваний їхній ріст помірний і передбачуваний; — відносини між змінами в кількості грошей і змінами перемінних величин, що впливають на них, залишаються незмінними, незважаючи на розходження в наслідках, що викликав ріст кількості грошей; — головний канал впливу проходить через зміни в грошах до змін у доході, а не навпаки. Зміни росту грошової маси визначають зміни інтенсивності зростання номінальних доходів.

В області міжнародних відносин Фрідман виступає проти економічної допомоги США іншим країнам, вважаючи, що подібна допомога веде до посилення позицій уряду в порівнянні з приватним бізнесом і встановленню централізованого контролю з боку уряду над економікою, що скоріше заважає, ніж сприяє економічному розвиткові. Фрідман помер 16 листопада 2006 р. від серцевого нападу.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000.