Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Фредерікс Володимир Борисович

Володимир Борисович (Адольф Антон Володимир) Фредерікс — російський державний діяч; останній в історії Міністр Імператорського Двору Російської імперії (1897 - 1917 рр.); Канцлер російських Імператорських і Царських орденів; генерал від кавалерії, генерал-ад'ютант; граф (до 1913 р. — барон). Був присутній у Державній раді з 6 травня 1897 р.

Народився в сім'ї петербурзького дворянина, генерала від інфантерії Бориса Андрійовича Фредерікса, що походив із Нарвського міщанського роду, що з першої половини XVIII століття перебував на російській службі і отримав у 1773 р. баронський титул. Отримав домашню освіту.

У 1856 р. вступив до лейб-гвардії Кінного полку і прослужив у ньому до 1871 р. (з 1869 р. — полковник). З 1871 р. — флігель-ад'ютант при імператорі Олександрові II. З 27 липня 1875 - 14 липня 1883 рр. командир лейб-гвардії кінного полку у званні генерал-майора.

З 1881 р. — командир 1-ї бригади 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії. У 1891 - 1893 рр. — шталмейстер Двору. З 1 грудня 1893 - 1897 рр. — помічник міністра імператорського двору й уділів на правах товариша міністра. У 1896 р. — генерал-ад'ютант. З 6 травня 1897 - 28 лютого 1917 рр. (аж до падіння монархії) — міністр імператорського двору (міністерство управляло палацами і земельними володіннями імператорської сім'ї). Одночасно був канцлером російських імператорських і царських орденів. З 14 липня 1897 р. — командувач Імператорської Головної квартири. 6 грудня (тезоіменитство імператора Миколи) 1900 р. проведений в генерали від кавалерії. 4 листопада 1905 р. призначений членом Державної ради з залишенням на всіх колишніх посадах. У роботі ради участі не брав. 23 грудня 1905 р. призначений шефом 4-го ескадрону Кінного лейб-гвардії полку. У 1908 р. обраний почесним жителем міста Новомиколаївська, «зважаючи на його заслуги місту у справі викупу земель у Кабінету Його Величності».

Найвищим рескриптом від 25 березня 1908 р. став кавалером ордена Андрія Первозванного — до 50-річчя «зразкового служіння» (слова найвищого рескрипту).

Найвищим рескриптом від 21 лютого 1913 р. (святкування 300- річчя царювання дому Романових) йому був наданий графський титул.

Був великим домовласником (мав чотири кам'яних будинки в Санкт-Петербурзі) і землевласником (маєтку в Фінляндії і під Гатчиною).

З початком Першої світової війни перебував з Миколою II в Могильові, супроводжував його в усіх поїздках. Користувався винятковою довірою імператора, про що його підлеглий генерал О.О. Мосолов писав: «Моральна самотність, накладена на себе царем з юного віку, була тим більше небезпечною, що Микола II ставився недовірливо навіть до осіб найближчого оточення. Один граф Фредерікс був винятком». Колишній голова Ради міністрів граф С.Ю. Вітте писав про нього у своїх записках: «Сам Фредерікс по частині розуміння справ був зовсім поганий, йому важко було засвоїти не лише міркування, але й найпростіші факти. Його співробітники підучують його як школяра перед всякою всепідданійшою доповіддю».

Володимир Борисович Фредерікс

Найвищою грамотою від 10 квітня 1916 р. був нагороджений діамантами прикрашеними з'єднаними портретами імператорів Олександра II, Олександра III і Миколи II на Андріївській стрічці — на честь 60-річчя служби в лейб-гвардії Кінному полку та 25-річчя служби на вищих посадах у Міністерстві двору.

До моменту Лютневої революції 79-річний хворий старий страждав втратою пам'яті. Впливу на імператора не мав, але користувався його повною довірою. В державні справи не втручався, займався тільки управлінням майном Миколи II через начальника канцелярії Міністерства імператорського двору.

27 - 28 лютого його особняк був одним з перших розграбований і спалений у Петрограді солдатами і натовпом.

2 березня 1917 р. у Пскові своїм підписом скріпив машинописний лист з Актом про зречення Государя Імператора Миколи II від престолу.

5 березня на вимогу Тимчасового уряду висланий з місцеперебування імператора, а 9 березня 1917 р. був заарештований у Гомелі залізничними робітниками. При обшуку у вагоні відібрали печатку міністра, зброю, щоденники і різні документи. За телеграмою О.І. Гучкова і О.Ф. Керенського відправлений у Петроград, доставлений в Таврійський палац. Допитувався Надзвичайної слідчої комісією. 11 березня за рекомендацією лікарів-психіатрів перевезений в Євангельську лікарню. Незабаром був звільнений, жив у Петрограді.

У 1924 р. звернувся до радянського уряду з проханням про виїзд за кордон. Отримавши дозвіл, разом з дочкою виїхав у тому ж році до Фінляндії де і помер 5 липня 1927 р.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000.