Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Варшавський договір (Польша - Україна, 21 квітня 1921 р.)

ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР — міждержавний договір Польщі і Української Народної Республіки, згідно з яким в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу, Симон Петлюра погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці Збруч і далі по Прип'яті до її гирла. Згідно з договором польський уряд Юзефа Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. До Польщі мала відійти Східна Галичина та 5 повітів Волині, тобто територія, що належала Австро-Угорщині і Росії.

Симон Петлюра, перед яким стояла дилема або втратити все, або пожертвувати частиною і через союз з Польщею 1) вибороти для України незалежність; 2) отримати підтримку держав Антанти; 3) об'єднати сили УНР та Польщі для боротьби проти головної загрози — більшовицької експансії.

Ця угода мала символічне значення для УНР. Попри це, уряд Симона Петлюри мусив піти на великі поступки, бо визнавалися уже де-факто встановлені кордони по межі розташуванням польських військ в Україні — по річці Збруч.

Це означало тимчасове зречення від великих етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини. Такий крок уряду Симона Петлюри оцінили вкрай негативно деякі українські політики того часу і більшістю населення окупованих Польщею територій.

21 квітня 1921 р. було підписано політичну конвенцію. За нею Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України, гарантувались національно-культурні права українського населення у Польщі і польського в Україні:

«Уряд Речі Посполитої Польської, з одного боку, і уряд Української Народної Республіки, з другого, у глибокому переконанні, що кожний народ має природне право на самостійне вирішення своєї долі та визнання своїх відносин із сусідами, однаково натхненні бажанням утвердити принцип миролюбного, дружнього співіснування з метою благополуччя і розвитку обох народів, погодилися на такі рішення:

Визнаючи право України на незалежне державне існування у кордонах, які на півночі, сході і півдні визначаються на основі договорів між УНР і відповідно сусідами, що з нею межують, Річ Посполита Польська визнає верховною владою УНР Директорію незалежної Української Народної Республіки з головним отаманом паном Симоном Петлюрою на чолі.

Кордони між РПП і УНР визначатимуться таким чином: на півночі від Дністра вздовж р. Збруч, а далі уздовж колишнього кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вижгрудка, а від Вижгрудка на північ по Кременецьких пагорбах, а потім по лінії на схід від Здолбунова, вздовж східних адміністративних кордонів Ровенського повіту, а далі на північ вздовж кордону колишньої губернії Мінської до перетину його р. Прип'ять, а потім Прип'яттю до її гирла. Що стосується Ровенського, Дубенського і частини Кременецького повітів, які тепер належать РПП, то щодо них пізніше буде укладено більш точну угоду.

Український уряд зобов'язується не укладати будь-яких міжнародних договорів, спрямованих проти Польщі. Ці ж зобов'язання бере на себе уряд РПП стосовно УНР.

Права національно-культурні, які уряд Української Народної Республіки забезпечить громадянам польської національності на території Української Народної Республіки, будуть не меншою мірою забезпечені громадянам національності української у межах Річі Посполитої і навпаки.

Аграрна справа на Україні буде розв'язана конституативно. Дочасу скликання конституанти юридичне становище землевласників польської національності на Україні визначається згодою між Річчю Польською Посполитою і Українською Народною Республікою.

Умова ця зіставляється таємно Сергій Шелухін, як фахівець правових питань, неодноразово наголошував про юридично неграмотне складання договору: з боку УНР він був підписаний міністром закордонних справ А.Лівицьким (одним ним, від імені уряду І.Мазепи), який не мав юридичного права підписувати договір.

Адже згідно з постановою Директорії від 15 листопада 1919 р. уповноваженими у міжнародних справах були Ф.Швець і О.Макарченко. З іншого боку, Варшавський договір передбачав надання повноважень лише одній особі — С.Петлюрі. У ньому зазначалось, що Річ Посполита визнає Директорію незалежної УНР на чолі з головним отаманом С.Петлюрою як верховну владу в Українській Народній Республіці, яка відповідала Конституції 28 січня 1919 р., а також вказував на «намагання С.Петлюри знищити цю Конституцію, скасувати Директорію, перетворити її у фікцію та утворити своє єдиновладдя».

По-перше: Доказом цього була видана нова Конституція УНР за підписом С.Петлюри, яка, на переконання С.Шелухіна, суперечила чинному законодавству. Відповідно до її норм, С.Петлюра виступав єдиним джерелом верховної влади та наділявся широкими законодавчими, адміністративними та судовими повноваженнями.

По-друге, Варшавський договір між УНР і Польщею був укладений із врахуванням інтересів виключно польської сторони, адже Польща визнала лише право України на незалежне державне існування. За таких обставин, мова йшла виключно про визнання тільки права на державність, а не про українську державність, як існуючу правову реальність. Польська сторона постійно вживала усталену термінологію при назві держави — «Польський уряд РПП». Натомість, українська сторона як державно-правову назву використовувала одночасно декілька термінів, наприклад «уряд УНР», а то й просто «Україна». Відповідно до тексту договору, С.Петлюра і його уряд зобов'язалися не укладати жодних угод проти РПП, а уряд РПП — жодних договорів проти України, але не проти Української Народної Республіки. Правоту позиції С.Шелухіна підтвердив і той факт, що на переговорах у Ризі, якби це не оцінювалося, був укладений радянсько-польський договір проти УНР, так і проти С.Петлюри.

По-третє, визнання держави як суб'єкта міжнародного права, включає й визнання всіх її структурних елементів, у тому числі й народу. Натомість, у договорі від 21 квітня 1920 р. не тільки про народний суверенітет, а й взагалі про український народ навіть не згадується. Його трактували виключно як об'єкт договору, щоб розпоряджатися ним, як «безвольним та безсловесним, безправним і недієздатним».

Радянський плакат 1920 р.

Радянська влада поширювала ідею, що Петлюра продав Україну Польщі.

Прем'єр-міністр І.Мазепа, який не знав про його підготовку, згодом відзначав: «Варшавський договір був для мене повною несподіванкою. Було ясно, що цей договір міг бути підписаний тільки в умовах, коли польський «союзник» міг диктувати свою волю представникам У.Н.Р.». Без погодження з міністрами й ще трьома членами Директорії А.Лівицький не мав права одноосібно підписувати цей договір, який мав таємний характер і був опублікований лише у 1926 р.

Використовуючи значний фактичний матеріал, С.Шелухін показав, як нехтування правових норм політичною елітою України, насамперед у реалізації зовнішньополітичного курсу, призвело до занепаду української державності на початку XX ст. Варшавський договір С.Шелухін вважав антиукраїнським: «Цей договір від початку до кінця б'є по пучуттях честі й гідності національної, по доброму імені й по інтересах української нації, живе тіло якої він ріже холоднокровно і шматує так, як це можуть робити тільки вороги життя, існування, свободи і розвитку українського народу».

Пізніше, у жовтні 1920 р., по закінченні польсько-радянської війни, польський уряд визнав УСРР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 р., що фактично анулював Варшавський договір. Цей радянсько-польський договір був укладений як проти УНР, так і проти С.Петлюри.

ДЖЕРЕЛА:

Дещинський Л. Міжнародні відносини України: історія і сучасність: Навч.посіб. / Л.Дещинський, А.Панюк. — Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2001. — 424 с.; Карр э. История Советской России: Большевитская революция 1917 - 1923 / э.Карр. — М.: Прогресс, 1990. — Кн.1. — Т.1 — 2. — 208 с.; Савченко В.А. Симон Петлюра / В.А. Савченко. — Харьков: Фолио, 2004. — 415 с.; Турчин Я. Б. Варшавський Договір 1920 Р. в оцінках С.Шелухіна // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць — 2012, Вип.58.; Шелухін С. Варшавський договір між Поляками й С.Петлюрою 21 квітня 1920 року / С.Шелухін. — Прага: Нова Україна, 1926. — 40 с.; Шелухін С. Варшавський договір між Поляками й С.Петлюрою 21 квітня 1920 року / С.Шелухін. — Прага: Нова Україна, 1926. — 40 с.; Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів / Пер. з пол. / М.Сивицький. — В 2 т. — К.: Видавництво ім. О.Теліги, 2005. — Т.1. — 344 с. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914 - 1923 рр. / В.Верига. — Жовква: Місіонер, 1998. — Т.2. — 502 с.; Центральний державний архів вищих органів влади та управління у Києві. — Ф.3695. — Оп.1. — Спр.80.; Шелухін С. Варшавський договір між Поляками й С.Петлюрою 21 квітня 1920 року / С.Шелухін. — Прага: Нова Україна, 1926. — 40 с.; Гетьманчук М. Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920 - 1939 рр. / М. Гетьманчук. — Львів: Світ, 1998. — 428 с.