Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Утопія

УТОПІЯ (грец. + — «місце, якого немає») — фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться. Поняття «утопія» вперше з'явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так в його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство).

Сьогодні «утопія» — літературний жанр, наближений до наукової фантастики. Для нього характерне те, що автор має неабияку переконаність в бездоганності проголошеної ним ідеї.

Протилежним до утопії є жанр — антиутопія («451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері, «1984» Джорджа Орвелла,»Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі та інші).

Світлина до книги «Христіанополіс»

Утопія як жанр літератури зникає в епоху середньовіччя і набуває актуальності в добу Відродження і далі. За 450 - 500 років написано чимало утопічних творів, серед яких

✵ «Утопія» (Томас Мор, 1516)

✵ «Місто Сонця» (Томмазо Кампанелла, 1602)

✵ «Христіанополь» («Фортеця Христа або опис республіки Христіанополь», Йоган Валентин Андрее, 1619)

✵ «Нова Атлантида» (Френсіс Бекон, 1627)

✵ «Історія севарамбів» (Дені Верас, 1675)

✵ «2440 рік» (Луї Мерсьє, 1770)

✵ «Подорож в Ікарію» (Етьєн Кабе, 1840)

✵ «Погляд назад» (Едвард Белламі, 1888)

✵ «Вісті знівідкіля» (Вільям Морріс, 1891)

✵ «Червона зірка» (Олександр Богданов, 1908)

✵ «Сонячна машина» (Володимир Винниченко, 1928)

✵ «Туманність Андромеди» (Єфремов Іван Антонович, 1956)

✵ «Острів» (Олдос Хакслі, 1962)

Шарль Фур'є, вигляд Фаланстера

Худ. Лукас Кранах Старший, Золоте століття з запозиченнями утопічних ідей з Біблії. 1530 р.

З доби Відродження починається процес візуального відтворення утопій, до якого долучились художники. З явились картини і гравюри з фантазійним відтворенням невідомого утопічного острову, міста, країни. Вони були яксвітлинами до книг про утопії, так і самостійними творами. Серед авторів відомі майстри (Лукас Кранах Старший), так і маловідомі чи аноніми (гравюра аноніма до «Утопії» Томаса Мора в виданні 1518 р. та ін.)

Ідея регулярного розпланування утопічного міста привабила і реальнихархітекторів (Філарете, Франческо ді Джорджо Мартіні, Скамоцци, Олександр Леблон).

А ті створили проекти ідеальних міст, а трохи згодом і вибудували подібні міста в різних країнах (місто П'єнца, місто-фортеця Пальма Нуова поблизу Венеції (арх. Вінченцо Скамоцци, 1593 р.), Італія; відбулося розпланування міст Жовква, Броди Україна). Ідея ідеального (утопічного за витоками) міста була підхоплена як гуманістично налаштованими діячами, так і реакційними (теократичні міста єзуїтів у Латинській Америці, які лише номінально підкорялися Папі римському. їх залишки — це й досі видатні пам'ятки доби бароко і пам'ятки химерних намагань перевести в реальність неперевірені і недосконалі ідеї, що обернулись в руках реакціонерів свавіллям, злочином і насиллям.)

Були надруковані і вигадані мапи Утопії (1730 р. тощо.)

Мапа Утопії 1730 р

Початок жанру утопій сягає в історію Стародавньої Греції. Найвідомішим прикладом став твір філософа Платона «Держава». Платон і дав в книзі опис ідеального суспільства з позицій рабовласницької доби. Афіняни зацікавлено спостерігали за Спартою і її суспільним устроєм, несхожим на устрій в Афінах. Але спостереження відкрили ганебні сторони суспільства Спарти, її повальну корупцію, практику хабарів (які брали навіть царі Спарти), систему тотальних доносів, дефіцит вільних громадян, постійну загроза рабських повстань тощо.

Платон добре знав жахи сучасної йому історії рабовласницького періоду (постійна війна полісів, повстання рабів, постійне чекання війни, постійна підготовка до війни тощо). Тому його Держава в уособленні грецького міста-поліса штучно позбавлена майже всіх недоліків сучасних міст. Це місто — механізм. В центрі — Акрополь з агорою. Вулиці — прямі, всі будинки схожі один на одного. Громадяни харчуються в їдальнях. Дозволені праця і нечасті розваги на зразок музики і танців. З полісу вигнано всіх поетів, гуляк, жебраків, індивідуальність особи під підозрою, це не схвалюється і не виховується.

Три групи в «Державі» Платона

Полісне суспільство за Платоновим планом має свою ієрархію — три групи:

✵ Уряд (філософи).

✵ Стражі порядку(карні органи).

✵ Виробники (зневільовані до мурах землероби та ремісники)

Устрій «Держави»

Платон залишає уряд. Урядові функції виконують філософи, що щільно співпрацюють з карними органами. Карним дозволяється бути злими, але не позбавленими філософії (невідомо, де такі візьмуться, де таких виховають. Але в мрії можна вигадати все, що побажаєш). Лише виробникам Платон залишив звичайні людські почуття на зразок різних емоцій, вказавши, однак, що ті жадібні і здатні лише на глупоту. Тому філософи (уряд)важко працюють з карними органами, контролюють, опікають і вистежують виробників, зберігаючи заведений і начебто непорушний лад.

Платон зупинився перед феноменом родини. Вона і тоді була фактом недослідженим, незрозумілим, малокерованим, підвласним якимось своїм законам. Щоби приборкати родину як інститут, Платон запропонував взагалі скасувати її. Дітей, що все одно народжуються, забирають з родин і віддають на виховання Державі.(Це була копія звичаїв Спарти. Дітей вибраковували вже після народження. Каліки і хворі підлягали убивству. Дитину до 7 років залишали з матір'ю для виживання. Потім забирали в особливі табори, де виховували вояків, заохочуючи хитрість, бійки, злочини, навіть вбивства рабів, щоб утримувати тих в покорі). Громадяни Спарти принципово не працювали. Усе виробництво переклали на рабів, яких налічували до 250000. У громадян і вояків підтримували стійкість до бідності, зневагу до болі і слабкості характеру, доноси. Діти мали все це успадкувати і всіляко підтримувати консервативні і бандитські за змістом традиції). Фактично це була націоналізація живих дітей з подальшим їх використанням урядом у власних, не завжди чесних намірах. Воякам (тобто пересічним громадянам Спарти) залишили лише два життєвих сценарії:

✵ воювати до 60 років і випадково не бути вбитим;

✵ померти на війні. Все.

У своїй «Утопії» Томас Мор устами головного героя Рафаїла Гітлодея, критикує несправедливість і безчинства, які існували у тогочасній Англії. На противагу їм він змальовує картину ідеального суспільного устрою на неіснуючому острові Утопія. Там немає приватної власності, немає грошей, майже всі працюють, крім учених і посадових осіб. Усе, що виробляється на острові, люди здають у спільні комори й потім безкоштовно отримують звідти все необхідне для життя.

Худ. Ганс Гольбейн Молодший. Томас Мор

Проте на острові немає зрівнялівки — розподіл усіх благ здійснюється відповідно до заслуг людини перед суспільством. Посадовці обираються народом. Це повинні бути «кришталево чисті» та чесні люди, які мають здібності до управління. Найважливіші питання обговорюються всіма жителями острова.

Їхній розумовий і моральний рівень мусить бути надзвичайно високим.

ДЖЕРЕЛА:

Фрейденберг О. М. Утопия // Вопросы философии, 1990, № 5, с. 141 - 167; Маннхейм К. Идеология и утопия // Маннхейм К. Диагноз нашего времени. — М., 1994. — С. 7 - 276.; Утопия и утопическое мышление: Антология зарубежной литературы / Сост. В. Чаликова. — М.: Прогресс, 1991. — 405 с; Чернышов Ю. Г. Социально-утопические идеи и миф о «золотом веке» в древнем Риме: В 2 ч. Изд. 2-е, испр. и доп. — Новосибирск, изд-во Новосибирского университета, 1994. 176 с.; Русские утопии / Сост. В. Е. Багно. СПб .: Terra Fantastica, 1995. — 351 с ; Аинса Ф. Реконструкция утопии: Эссе / Пред. Федерико Майора; Пер. с франц. Е. Гречаной, И. Стаф; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького РАН. — М.: Наследие — Editions UNESCO, 1999. — 206 с.; Российская утопия: От идеального государства к совершенному обществу Философский век. Альманах. Вып. 12/ Отв. редакторы Т. В. Артемьева, М. И. Микешин. — СПб.: Санкт-Петербургский Центр истории идей, 2000.; Философский век. Альманах. Вып. 13. Российская утопия эпохи Просвещения и традиции мирового утопизмаФилософский век. Альманах. Вып. 13/ Отв. редакторы Т. В. Артемьева, М. И. Микешин. — СПб.: Санкт-Петербургский Центр истории идей, 2000.; Баталов, Эдуард Яковлевич Американская утопия (на английском языке). — М., 1985.; Баталов, Эдуард Яковлевич В мире утопии: Пять диалогов об утопии, утопическом сознании и утопических экспериментах. — М., 1989.; «Утопия и утопическое» — материалы круглого стола // Славяноведение. — 1999. — № 1. — С. 22 - 47.; Утопия и утопическое в славянском мире. — М., 2002.; Геллер Л., Нике М. Утопия в России / Пер. с фр. — СПб.: Гиперион, 2003. — 312 с.; Гуторов В. А. Античная социальная утопия. Л., 1989.; Образ рая: от мифа к утопии. Серия «Symposium», выпуск 31. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество , 2003.; Артемьева Т. В. От славного прошлого к светлому будущему: Философия истории и утопия в России эпохи Просвещения. — СПб.: Алетейя, 2005. — 496 с.; Мартынов Д. Е. К рассмотрению семантической эволюции понятия «утопия» // Вопросы философии. 2009. № .5. С. 162 - 171.; Мортон А. Л. Английская утопия. Пер. О. В. Волкова. — М., 1956.; Мильдон В. Санскрит во льдах, или возвращение из Офира: Очерк рус. лит. утопии и утопического сознания. — М.: РОССПЭН, 2006. — 288 с.