Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Унія флорентійська

Флорентійський собор — Вселенський собор католицької церкви, скликаний папою Євгенієм IV.

Собор проходив спочатку у Феррарі (1438 - 1439 рр.), далі у Флоренції (1439 - 1442 рр.), закінчився у Римі (1443 - 1445 рр.).

Головним завданням було подолання головних догматичних розбіжностей і ухвала унії між західною (католицькою) і східною церквами.

У липні 1439 р. укладено Флорентійську унію на умовах визнання вищості папи, прийняття догм католицького віровчення із збереженням обрядів східної християнської церкви.

Флорентійська унія укладена на соборі у Флоренції у 1439 р. між східною та західною (Римською) церквами. Візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог був зацікавлений в унії з політичних причин (загроза турків), хоч були між грецькими ієрархами такі, що хотіли унії з релігійних мотивів (патріарх Йосиф II, архієпископ Віссаріон й інші). Сподівана військова допомога Заходу проти турків не була дана, і тому Флорентійська унія у Візантії не мала успіхів. В той же час, головною причиною краху унії являється факт, що підписуючи орос собору, кожна сторона вкладала свій зміст в його текст. За шість місяців до падіння Візантії, Ісидор Київський, ставший на той час патріархом Константинопольским, проголосив Унію в Софіївському Соборі в присутності Імператора, єпископату, і мирян. Проте ця міра разглядалася як тимчасова великою частиною населення Константинополю.

Собор Санта-Марія-дель-Фйоре, де у 1439 р. була підписана Флорентійська унія

У соборі взяли участь візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог, константинопольський патріарх Йосиф II, київський митрополит Ісидор.

Визначним діячем Флорентійської унії був київський митрополит Ісидор, який на Ферраро-Флорентійському соборі представляв Церкву Русі. Повернувшися до Москви (тодішній осідок київської митрополії), Ісидор наразився на опір московського Великого князя і духовенства, бо, мовляв, сам факт унії суперечить правилам Церкви; його заходи не дістали підтримки також серед польської ієрархії. Проте київський князь Олелько Володимирович ставився прихильно до Флорентійської унії. Ісидор, не маючи ширшої підтримки, залишив Русь і жив у Римі. Важливим наслідком унії був розкол Київської митрополії на самопроголошену Московську церкву і канонічну Руську (українсько- білоруську). В останній вплив Флорентійської унії частково тривав до 1501 р. Умови унії стали підставою для Берестейської унії 1596 р.

Де факто рішення Флорентійського собору не скасовано, оскільки досі не було скликано «Вселенського православного собору», який міг би відмінити ті рішення, що були узгоджені на «Флорентійському соборі» (скликанню такого собору перешкоджає РПЦ).

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк: Молоде життя, 1955—1995.; Омельчук В. В. Підготовка і укладення Ферраро-Флорентійської унії та її міжнародно-правове значення / В. В. Омельчук // Юридична наука. — 2013. — № 10. — С. 7 - 17.