Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016


Український Союз Хліборобів-Державників (УСХД)

УКРАЇНСЬКИЙ СОЮЗ ХЛІБОРОБІВ ДЕРЖАВНИКІВ (УСХД) — союз, створений як об'єднання українських монархістів заходами В. Липинського і С. Шемета у Відні (1920), а також з участю Д. Дорошенка, М. Кочубея, А. Монтрезора, Л. Сідлецького й О. Скорописа-Йолтуховського. Ця група оголосила «Відозву до українських хліборобів» і почала видавати журнал. У травні 1920 р.

вийшла за редакцією В. Липинського перша книга органу УСХД збірка «Хліборобська Україно», у якій він опублікував також свої «Листи до Братів-Хліборобів», що являли собою виклад гетьманської ідеї і політичної програми (ідеал — класократія із обмеженою монархією).

У грудні 1920 р. члени Ініціативної групи підписали статут і регламент, які визначали орденський характер УСХД з триступеневим членством: співр. присяжні (з Радою присяжних), дійсні й однодумці. Очолював Раду присяжних В. Липинський, членом Ради з 1921 р. був також гетьман П. Скоропадський. У висліді розходжень з берлінським гетьманським центром Липинський проголосив у вересні 1930 р. ліквідацію УСХД і заснував Братство українських класократів- монархістів гетьманців, яке діяло недовгий час. Більшість активних гетьманців не погодилася з рішенням Липинського, і по його смерті (1931) Рада присяжних відновила діяльність під головуванням Й. Мельника. Формально УСХД ліквідовано (без участі П. Скоропадського) на засіданні Ради присяжних у Варшаві 1 липня 1937 р. Замість УСХД гетьманський центр оформив у вересні 1937 р. Український Союз Гетьманців Державників (УСГД).

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1955 - 1995.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 06/02/2024

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.