Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Українська радикальна партія

УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ (УРП; спершу Русько-Українська радикальна партія — РУРП, а з 1926 р. Українська соціалістично-радикальна партія — УСРП) — перша українська політична партія на території України, заснована 4 жовтня 1890 у Львові на базі радикальних молодіжних (драгоманівських) гуртків, що постали в Галичині в кінці 1870-х рр. під впливом Михайла Драгоманова.

Голови (лідери) партії: Іван Франко (до 1898 р.), Михайло Павлик (до 1914 р.), Микола Лагодинський (до 1919 р.), Лев Бачинський (1930 р.; довгий час найвпливовіший діяч УРП.), Іван Макух.

Визначними членами партії були, крім згаданих: Іван Блажкевич, Кирило Трильовський (найпопулярніший її діяч), М.Коберський, Д.Ладика, В.Лисий, Михайло Матчак, Осип Назарук (до 1922 - 1923 рр.), О.Павлів, І.Попович, Матвій Стахів, С.Жук та інші.

З УРП були пов'язані визнані письменники: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Осип Маковей, Денис Лукіянович.

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Северина Даниловича, Кирила Трильовського й інших на І з'їзді, що відбувався 4 - 5 жовтня 1890 р. у Львові під головуванням І.Франка.

З'їзд схвалив програму партії, яку підготували Іван Франко, Северин Данилович, Михайло Павлик.

РУРП була першою українською політичною партією європейського зразка — з суцільною програмою, масовою організацією і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і всеукраїнську єдність (соборність всіх українських земель). Проголошувалася головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила би рахуватися влада.

Радикальний рух прагнув до секуляризації українського громадського й культурного життя та поборював Українську греко-католицьку церкву й духовенство, яке тоді відігравало провідну роль в Галичині.

У 1895 р. на IV з'їзді було прийнято Доповнення до Програми РУРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. На тому ж з'їзді РУРП склала під впливом Юліана Бачинського заяву про політичну самостійність українського народу.

У 1895 р. від неї обрано 3 послів до Галицького сейму, а у 1897 р. — двох до віденського парламенту (Т.Окуневський, Р.Яросевич).

На з'їзді 1897 р. висунула постанову про підготову селянського страйку. У зв'язку з виборами УРП влаштувала масові селянські віча за загальне виборче право.

РУРП організувала селян і робітників, закладала кооперативи (народні спілки), проголошувала гасло політичної боротьби власними силами народу, виховувала діячів із селян і робітників, організувала жіноцтво. Мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру».

Драгоманов вважав заснування партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя УРП. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціації в радикальному русі. З 1895 р. у партії змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці. Цей процес згодом призвів до розламів в УРП.

У 1899 р. з партії вийшли соціалісти-марксисти та радикальні народовці: Микола Ганкевич, Юліан Бачинський, Роман Яросевич, Семен Вітик й інші заснували Українську соціал-демократичну партію.

Володимир Охримович, Євген Левицький, В'ячеслав Будзиновський, Теофіл Окуневський, Іван Франко й інші створили разом з більшістю народовців Українську націонал-демократичну партію (НДП).

РУРП стала фактично партією селян. Після УНДП вона була найсильнішою українською партією в Галичині; разом з УНДП утворила в українському політичному русі неофіційну двопартійну систему, в якій відігравала роль лівої опозиції щодо центристської УНДП.

У віденському парламенті вона мала (1911) 5 послів (Л.Бачинський, В. Стефаник, К.Трильовський, М.Лагодинський, П.Лаврук); у Галицькому сеймі (1913) — 6.

У 1904 р. — була прийнята нова програма РУРП.

У 1900-х рр. завдяки діячам УРП (зокрема К.Трильовському) створено пожежно-руханкову організацію «Січ», а у 1913 р. — парамілітарне товариство Українські січові стрільці (УСС).

З проголошенням ЗУНР УРП увійшла до Української Національної Ради; члени Державного Секретаріату від неї були: Дмитро Вітовський — секретар військових справ й Іван Макух — внутрішніх справ; Лев Бачинський був віце-президентом УНРади. Після упадку української держави УРП створила коаліцію з Українською народною трудовою партією в Міжпартійній Раді у Львові.

На першому по війні (1 квітня 1923 р.) і на наступних з'їздах доповнено програму, за якою УРП визначала себе як організацію працюючих мас України, що стоїть на соціалістичних позиціях, які прагне здійснити в українській незалежній державі з республіканським устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціалізації всіх засобів продукції. УРП відмежувалася від Української соціал-демократичної партії (УСДП), яка з 1923 р. орієнтувалася на радянську Україну.

У 1925 р. з'їзд УРП ухвалив постанову проти співпраці з українськими «буржуазними партіями», засудив колоніальну політику більшовиків супроти України, проголосив гасло: «Вся земля селянам без викупу».

У 1926 р., після приєднання до УРП волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську соціалістично-радикальну партію, а у квітні 1931 р. вступила до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

Партія бойкотувала (спільно з усіма політичними організаціями Галичини) вибори до польського сейму 1922 р. До виборів 1928 р. пішла самостійно (здобула 11 мандатів до сейму і 3 до сенату), а у 1930 р. виступила у виборах спільно зУНДО (поділ мандатів в пропорції 1:3); посли УРП творили в сеймі і сенаті окремий клуб. Дальші вибори УРП бойкотувала з причини недемократичності виборчої системи.

У 1934 р. партія мала 20 000 членів.

УРП заснувала свої організації — молоді «Каменярі» і Союз українських працюючих жінок — «Жіноча Громада»; під її впливом було видавництво і народний університет «Самоосвіта» (1930—1939 рр.); партійно-політичну літературу видавало видавництво «Громада» (1922 - 1939 рр.).

Пресові органи: «Народ» (1890 - 1895 рр. і 1918 р.), «Хлібороб» (1891—1895 рр.), «Громадський Голос» (1892 - 1939 рр.) та ін.

По Другій світовій війні УСРП відновила у 1946 р. свою діяльність на еміграції і у 1948 р. взяла участь у створенні Української національної ради. У 1950 р. об'єдналася з УСДП й іншими соціалістичними партіями в Українську соціалістичну партію.

Лідерами УСРП на еміграції були Матвій Стахів, В. Лисий та ін.

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 р. 125-річчя створення РУРП відзначатиметься на державному рівні.

ДЖЕРЕЛА:

Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія. — 2005. — 488 с.; Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник. — Львів: Тріада плюс. — 2004. — 528 с.; Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного. — К.: Арістей. — 2006. — 432 с.