Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ)

УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-ФЕДЕРАЛІСТІВ (УПСФ), популярно —есефи) — ліберально-демократична партія, що оформилася у червні 1917 р. з колишніх членів Української Демократично-Радикальної Партії (1905 - 1908 рр.) та Товариства Українських Поступовців (1908 - 1917 рр.), які після з'їзду ТУП 7 - 8 квітня 1917 р. перетворилися на Союз Українських Автономістів-Федералістів, а з вересня на УПСФ.

УПСФ поновила програму Української Демократично-Радикальної Партії й складалася переважно з інтелігенції, яка досі провадила національно-культурну роботу, мавши найкращі з усіх партій фахові кадри. Назва партії скоріше віддавала данину духові часу (соціалізм її був поміркований), фактично ж вона стояла на позиціях консерватизму, а федералізм розуміла як світову форму міждержавних взаємин і децентралізовану адміністративну побудову.

Головою УПСФ був Сергій Єфремов, а до керівних її членів належали: Андрій Ніковський, Ілля Шраг, Олександр Лотоцький, Петро Стебницький, Андрій В'язлов, Іван і 3інаїда Мірні, Василь Біднов, Федір Матушевський, В'ячеслав Прокопович, М. Кушнір, Сергій Шелухин, Максим Славінський. Ольга Андрієвська була секретарем партії.

Органом УПСФ був щоденник «Нова Рада».

За Центральної Ради до урядів Володимира Винниченка входили Сергій Єфремов, Олександр Шульгин, Олександр Лотоцький, Петро Стебницький, Іван Мірний, а до уряду Ввсеволода Голубовича — Сергій Шелухин, В'ячеслав Прокопович, Олександр Лотоцький, Іван Фещенко-Чопівський.

За гетьманату УПСФ брала участь у формуванні Українського Національно-Державного Союзу і Українського Національного Союзу, її члени входили до другого уряду Федора Лизогуба (24 жовтня 1918 р.): Олександр Лотоцький, Петро Стебницький, Андрій В'язлов, Максим Славінський.

За Директорії брали участь в уряді Володимира Чехівського (П. Холодний, О. Шелухин, Іван Огієнко, Михайло Корчинський), Сергія Остапенка (Іван Фещенко-Чопівський, К. Мацієвич, Д. Маркевич, Іван Огієнко, Овксентій Корчак-Чепурківський, Михайло Корчинський, М. Кривецький), Ісаака Мазепи (Іван Огієнко); у травні 1920 есер В'ячеслав Прокопович утворив кабінет міністрів.

На еміграції у Празі 1923 р. УПСФ перейменувалася на Українську Радикально-Демократичну Партію, яку очолив О. Лотоцький. Партійні лідери (М. Славінський, А. Яковлів, О. Шульгин, К. Мацієвич, В. Прокопович, О. Саліковський й ін.) близько співпрацювали з екзильним державним центром УНР.

По Другій світовій війні радикальні демократи не відновили діяльності своєї партії; ідейно близьким до них був Український Національно-Демократичний Союз, створений 1946 р.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк: Молоде життя, 1955 - 1995.; Чмырь С.Г. Украинская партия социалистов-федералистов // Программы политических партий России. Конец XIX - ХХ вв. — М.: РОССПЭН, 1995. — С. 279 - 281, 292.; Чмырь С.Г. Украинская партия социалистов-федералистов // Политические партии России. Конец XIX - первая треть XX века: Энциклопедия. — М.: РОССПЭН, 1996. —С. 642 - 643.; ИВАНИЦКАЯ С.Г. Федеративная идея в программе и тактике Украинской партии социалистов-федералистов // СНГ: проблемы, поиски, решения. Ежегодник научно-образовательного центра по изучению Содружества независимых государств. — М.: РУДН, 2011. — С. 263 - 273.