Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016


Українська національна партія

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ПАРТІЯ — коротко існуюча політична партія Наддніпрянщини утворена у 1890-х рр., що була однією із перших невдалих спроб організувати соціалістичну українську партію у підросійській Україні, які передували утворенню Революційної Української Партії у 1900 р.

В кінці 1890-х група українців з Наддніпрянщини видала в Галичині «Програму Української Національної Партії». В цій програмі були висловлені такі думки:

«З усіх прав, якими визначається кожний нарід, найлегше і безповоротно втрачаються права його суто національні. Нарід, денаціоналізований на кшталт другої народности, дуже рідко піднімає свій національний прапор.

Тим ми, як діти України, як сини свого народу, єсьмо націоналами і перед усім дбаємо о те, щоб дати свойому народові волю національну. Скоро Україна добуде цю волю, зміст національного прапора сам собою переміниться, бо людськість поступає, і довічні ідеали чергуються. Мусимо працювати в дусі такого ідеалу людського ладу, в якому немає місця нації пануючій і нації підвладній, а українська нація в ряд з усякою другою користується однаково ріdним правом. Через те ми маємо бути цілковитими приклонниками федеративного ладу в тих державах, з якими з'єднана українська земля».

Далі ця програма звертається до справ суспільно-політичних, зазначає, що Україна — це край селянський, і робить висновок: «Ми повинні дбати переважно про долю цієї занедбаної більшості і через те повинні бути у справах соціальних перш за все демократами.» (Гермайзе, стр. 25)

ДЖЕРЕЛА:

Феденко, Панас. Український рух у ХХ столітті. Лондон: «Наше Слово». 1959





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 06/02/2024

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.