Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Буддизм

БУДДИЗМ («Вчення Просвітленого») — релігійно-філософське вчення (Дгарма) про духовне пробудження (бодгі), яке виникло близько VI ст. до н. е. у Давній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, у подальшому отримав ім'я Будда Шак'ямуні.

Буддизм — одна зі світових релігій, яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії. Найбільше послідовників має у країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Термін «буддизм» створений європейцями у XIX ст.

Вважається, що це одна з найдавніших світових релігій, яка сповідується у багатьох регіонах світу. «Без розуміння буддизму неможливо зрозуміти і великі культури Сходу — індійську, китайську, не говорячи вже про культури Тибету та Монголії, які пронизані духом буддизму до їх останніх основ».

Буддизм виник на північному сході Індії, на території держав Маґадга, Кошала і Вайшалі, де проповідував історичний будда Сіддгартха Ґаутама. Час появи цієї релігії пов'язується із датою смерті Ґаутами, яких у буддійській традиції існує дві — 544 до Р.Х. і 486 до Р.Х.

Перша дата була прийнята ЮНЕСКО як дата заснування буддизму. Проте вона заперечується буддологами, які вважають, що будда помер близько 400 до Р.Х., до походів Александра Македонського в Індію. Відповідно, появу буддизму слід датувати початком ІV ст. до Р.Х., серединою «осьового часу».

Великий Будда Аміда, який медитує, у Камакурі, префектура Канаґава, Японія

Причиною виникнення буддизму називають кризу традиційного ведичного брахманізму у середині 1 тисячоліття до Р.Х. Місце зародження буддизму — північно-східна Індія — була форпостом альтернативних релігійно-філософських рухів, які підтримувалися станом воїнів-кшатріїв для боротьби за владу із жерцями-брахманами. Відповідно, соціальною опорою буддизму в Індії стали воїни, а точніше їхні лідери — правителі раджі. Сам будда Ґаутама також походив зі стану воїнів. Засновником нової релігії був Сідхартха (560480 рр. до н. е.) — син правителя країни Магадха, з роду Сакія. Він зростав у багатствах і розкоші, рано одружився і мав сина.

Офіційна наука брахманів — брахманізм — зустріла реакцію у новій релігії буддизмі. Нові релігії поширилися серед нижчих класів бо не визнавали суспільної нерівності й навіть паріїв приймали за своїх визнавців. Але вищі верстви залишилися при вигідному положенні.

Традиційно-теологічному брахманістичному тлумаченню дхарми буддизм противопоставив свій, у багатьох випадках раціоналістичний підхід до розуміння тодішньої політико-правової думки і ідеології у цілому. Трактування дхарми, як і все світосприйняття раннього буддизму, пронизане проповіддю гуманізму, добрих відносин між людьми, любові до ближнього, ненасильства. Для буддизму притаманна тенденція до зменшення ролі і масштабів покарань. Саме вчення вихваляє законність і законний шлях у житті. Для того, щоб виконувати ці закони, людина повинна знаходитись на певному рівні розвитку. З ростом числа її поборників зміцнювались їх позиції у суспільно-політичному житті. Згодом ідеї буддизму почали сильніше впливати на державну політику і законодавство. Під час правління Ашоки (268 - 232 рр. до н. е.) який об'єднав Індію, буддизм був признаний державною релігією. Пізніше вплив вищезгаданої релігії розповсюдився на інші країни південно-східної Азії.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ БУДДИЗМУ ВИКЛАДЕНІ У ЧОТИРЬОХ ШЛЯХЕТНИХ ІСТИНАХ:

- життя неминуче пов'язане зі стражданнями — дукха або дуккха (санскр. — «страждання», «фрустрація», «дискомфорт»);

- причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод — дуккха самурая (санскр. (samudayo — «виникнення», «походження», «поява»);

- щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття — дуккха ніродга (санскр. (nirodho — «припинення», «згасання», «притамування»);

- і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани) — дуккха ніродга гаміні патіпада марга (санскр. дослівно «шлях»); (gamin! — «той, що веде до», patipada — «шлях», «практика»).

Поруч із великою кількістю шкіл буддизму, існують фундаментальні елементи вчення, які поділяють всі буддисти. Зокрема йдеться про Трілакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

- Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного;

- Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу»;

- Дуккха, страждання як універсальний принцип не пробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання (Ніббана) жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження (Бодгі).

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема у християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування. Спільним для всіх буддійських шкіл є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

Пізніше у межах буддизму Індії виникли два напрями: Хінаяна і Магаяна, кожен з яких пропонує способи пробудження людської свідомості.

Хінаяна — «вузький» (або дослівно — «малий») шлях порятунку, який передбачає певний аскетизм, відлюдництво і був розрахований в основному для практики монахами-бгікшу.

Махаяна — «широкий» (або дослівно — «великий») шлях порятунку, при якому припускається можливість досягнення самадгі та нірвани мирянином, який дотримується обітниці духовного вдосконалення під керівництвом бодгісаттви. На відміну від ченців, мирянам давався більш спрощений етичний кодекс поведінки, який зводився до дотримання п'яти заповідей: 1) відмова від вбивства; 2) відмова від привласнення чужого майна; 3) відмова від надмірного статевого життя; 4) відмова від зловживання довірою, брехні та шахрайства; 5) відмова від речовин, які збуджують свідомість.

Існує кілька десятків течій буддизму, які можна загалом згрупувати у три типи: Нікая, Махаяна та Ваджраяна. З шкіл Нікая до наших часів збереглася лише школаТхеравада. Кожна з гілок буддизму вважає, що вона представляє справжнє вчення Будди; разом з тим в деяких школах вважається, що гнучкий характер буддизму дозволяє йому змінювати формулювання, термінологію та підходи згідно з сучасними обставинами.

Школа Тхеравада, що означає «Вчення старійшин», будує вчення та практику винятково на Палійському каноні. Він вважається найстарішим з існуючих буддійських канонів, його тексти сприймаються як автентичні в усіх гілках буддизму. Практика Тхеравади спирається на розвиток «ґрунтовної уваги», що призводить до розвитку вмілих якостей. Буддизм Нікая, і у тому числі Тхераваду, іноді називають Хінаяною («Ницою колісницею»), хоча це взагалі вважається неввічливим. Тхераваду сьогодні сповідують у Шрі Ланці, М'янмі, Лаосі, Тайланді, частково у В'єтнамі та Малайзії; загалом у світі близько 124 мільйонів людей. В Україні є окремі послідовники Тхеравади, проводяться семінари з Віпассани.

У Махаяні («Великій колісниці») підкреслюється співчуття до всіх та самовідданий ідеал Бодхісаттви. У доповнення до текстів шкіл Нікая, школи Махаяни визнають загалом або частково ряд текстів, записанних біля першого сторіччя нашої ери. Ці пізніші тексти написані на санскриті, та присвячені досягненню стану Будди через слідування шляхом Бодхісаттви протягом незліченних віків. У зв'язку з такими величезними відрізками часу, у деяких школах Махаяни приймається ідея досягнення переродження у «Чистій землі», що не є саме по собі Пробудженням, але як середовище максимально сприяє досягненню Пробудження. Буддизм Махаяни сповідують сьогодні у Китаї, Японії, Кореї та більшій частині В'єтнаму; загалом у світі близько 185 мільйонів людей. В Україні Махаяна представлена послідовниками японської школи Нітірен-Сю (Ніппондзан Мьоходзі) Дзен.

Ваджраяна («Діамантова колісниця») поділяє багато з основних концепцій Махаяни, але разом з тим використовує велику кількість технік, призначених для вдосконалення буддійської практики. Одна з складових Ваджраяни — використання психофізичної енергії як засобу досягнення глибоких станів зосередження та усвідомлення. Ваджраяну сьогодні сповідують в основному у Тібеті, Непалі, Бутані, Монголії, Калмикії, північній Індії, частково у Китаї та Японії; загалом у світі близько 20 мільйонів людей. Найвідомішим духовним лідером Ваджраяни є Далай-лама. В Україні Ваджраяна представлена громадами Карма Каґ'ю.

ДЖЕРЕЛА:

Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000.; Торчинов Е.А.Введение в буддизм. Курс лекций. — СПб.: Амфора, 2005. — 430 с.; Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 996.; Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.;