Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Україна

УКРАЇНА — держава у Східній Європі та частково у Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі, друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію. Межує з Білоруссю на Півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною — на Заході, Румунією та Молдовою — на Південному Заході, Росієюна Сході і Північному Сході. На Півдні і Південному Сході омивається Чорним і Азовським морями.

На сучасній території України відомі поселення багатьох археологічних культур, починаючи з доби палеоліту — мустьєрської, гребениківської, кукрецької, трипільської, середньостогівської, ямної, бойових сокир, чорноліської тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення скіфів, давньогрецьких колоністів, готів, але відправним пунктом української слов'янської державності й культури вважається Київська Русь ІХ - ХІІІ ст.

Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство ХІІІ - ХІV ст. Воно було поглинуте сусідніми Литвою та Польщею, об'єднаними з ХVІ ст. у федерацію Річ Посполита. Формування новітньої української нації активізувалося під час Визвольної війни 1648 - 1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Результатом війни стало утворення у Подніпров'ї козацької держави. Через міжусобиці вона після 1667 р. опинилася розділеною між Річчю Посполитою та Московським царством.

У ХVІІІ ст., після приєднання до Московії більшості українських земель, місцева автономія була поступово ліквідована царським урядом. Під час української революції початку ХХ ст. на території України постало де-кілька національних держав: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Кубанська Народна Республіка та інші. Але внаслідок поразки українських визвольних змагань 1917 - 1921 рр. і низки воєн ці держави були захоплені сусідами: Радянською Росією, Польською Республікою, Королівством Румунія і Чехословацькою республікою. На російській території була створена більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), яка 1922 р. увійшла до складу Радянського Союзу. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані Західна Україна та Буджак, а 1954 р. — Крим. Сучасна держава Україна утворилася 24 серпня 1991 р. на основі УРСР у результаті розпаду Радянського Союзу, що скріплено результатом волевиявлення народу України 1 грудня 1991 р.

Україна — унітарна держава. Вона складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Київ — столиця та найбільше місто, і Севастополь. Україна є парламентсько-президентською республікою. Найвищим органом державної влади є Верховна Рада України, а главою держави — Президент України.

За чисельністю населення Україна посідає восьме місце у Європі. За даними останнього перепису населення, що відбувся у 2001 р., в Україні проживає понад 48,4 млн. осіб. З них 77,8 % становлять українці, 17,3 % — росіяни. Частка міського населення становить 67,2 %. Офіційною мовою в Україні є українська. У результаті кількасот літнього зросійщення у східних і південних областях поширена російська мова. Більшість населення належить до християн східного обряду — православних і греко-католиків. Серед інших конфесій представлені: римо-католицизм, протестантизм, іслам.

Україна — промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції й продовольства. Народногосподарський комплекс країни включає такі види промисловості: видобування корисних копалин (вугілля, нафта і газ, залізна і марганцева руда), деякі галузі машинобудування, чорна та кольорова металургія, Україна є потужним виробником електроенергії. Налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником зброї — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй, а також членом понад сорока міжнародних організацій.

Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 р. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руських літописах під 1189 р., 1213 р., 1280 р. і 1282 р., позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII ст. «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я. Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII ст., після постання руської держави Війська Запорозького. У зв'язку з входженням останньої до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я, виступаючи синонімом слова «Малоросія»; ним також позначали Слобожанщину, заселену вихідцями з цього регіону.

У другій половині XIX ст. — початку XX ст., під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці». У 1917 р. була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.

Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна» — антонім слова «чужина». Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «околицю» (рос. окраину) або «прикордоння».

У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «Скіфія», «Сарматія», «Русь», «Рутенія», «Росія», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина» тощо.

Україна розташована у південно-східній частині Європи. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю напівночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на Сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.

Загальна площа України становить 603 628 км², вона становить 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить в Європі). Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20' та 44°23' північної широти і 22°5' і 41°15' східної довготи.

Крайній північний пункт — село Грем'яч (урочище Петрівське) Чернігівської області.

Крайній південний пункт — смт Форос Автономної Республіки Крим.

Крайній західний пункт — село Соломоново Закарпатської області.

Крайній східний пункт — село Рання Зоря Луганської області.

Географічний центр України міститься на північній околиці села Мар'янівка (Шполянський район) Черкаської області.

Згідно з однією із методик вимірювання географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області.

Площа виняткової економічної зони України становить 72658 км².

Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його Хора

Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Чорноморськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6993 км (із них сухопутних 5638 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).

Перші археоантропи на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, понад 900 - 800 тис. р. тому. Люди сучасного типу — Homo sapiens (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40 - 35 тис. р. тому. Це були представники європеоїдної раси, мисливці-збирачі, що мали родову організацію. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець Кам'яна Могила. Понад 10 тис. р. тому відбулося танення льодовика, що сприяло збільшенню населення. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився близький до сучасного ґрунтовий покрив. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: рільництва і скотарства. З появою кераміки наступив неоліт, який на території сучасної України тривав з VII до V - III тис. до н. е.

З кінця У до початку ІІІ тисячоліття до Р. Х. в Україні тривала доба енеоліту. Стала виразнішою господарча спеціалізація за природно-кліматичними зонами: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі.

Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була Трипільська культура (4000 - 2100 рр. до Р. Х.), носії якої були першими, хто на землях сучасної України досяг значних успіхів у розвитку економіки, технологій, освоєнні нових земель — створили поселення-протоміста, зразки монументальної архітектури та вжиткового мистецтва, знакові системи, закарбовану в матеріальних пам'ятниках міфологію, складні суспільні структури.

Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою Ямної культури (2800 - 2300 рр. до Р. Х.) бронзового віку, у носіях якої вчені вбачають аріїв-індоєвропейців. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся.

На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає Катакомбна культура (2300 - 1300 рр. до н. е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською культурою шнуркової кераміки (2300 - 1700 рр. до Р. Х.), що займала територію Північно-Західної України.

Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700 - 1300 рр. до Р. Х.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700 - 1200 рр. до Р. Х.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів. На XII - X ст. до Р. Х. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на Сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

У Х ст. до Р. Х. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. їх витіснили скіфи (VII - III ст. до Р. Х.) які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III ст. до Р. Х. на зміну скіфам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до IV ст. н. е, коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами починаючи з VII ст. до Р. Х. греки засновують у Північному Причорномор'ї свої міста-колонії: Тір, Ольвію, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу.

КИЇВСЬКА РУСЬ

Починаючи з VІІІ ст. українські землі стали центром Руської землі на чолі з полянським Києвом. У 882 р. Київ захопив варязький конунг Олег (882 - 912 рр.), який проголосив його «матір'ю міст руських» й встановив владу варязької династії Рюриковичів.

За князювання княгині Ольги (945 - 965 рр.), її сина Святослава Ігоровича (965 - 972 рр.) і онука Володимира Святославича (980 - 1015 рр.) територія Руської держави була розширена шляхом підкорення Києву сусідніх східнослов'янських, балтських і угро-фінських племен. Це була найбільша держава Європи, площа якої сягала 1,5 млн кв. км. Кордони Київської Русі на півночі пролягали у районах Чудського озера, Фінської затоки Балтійського моря, Ладозького й Онезького озер; на заході — у районі верхів'їв Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної Двіни; на півдні — Сули, Дону, Росі й Південного Бугу; на сході — Волги та її притоки Оки. Землі й етнічні князівства, де раніше правили місцеві князі, передавалися Рюриковичам.

У 988 р. за правління Володимира русини прийняли християнство з Візантії, що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття. Процес феодальної роздробленості у ХІ - ХІІІ ст. призвів до ослаблення Русі. У 1240-х рр. вона була завойована Монгольською імперією.

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до Галицько-Волинської держави. До її складу входили Волинь, Галичина, Берестейщина, Холмщина, Підляшшя, Белжщина, Туріво-Пінщина, Чорна Русь, західна Київщина та Закарпаття. Незалежні князівства у Галичині, де правили Ростиславичі, виникли починаючи з 1084 р. з центрами у Перемишлі, Теребовлі та Звенигороді. У 1141 р. Володимирко Володарович об'єднав їх в єдине Галицьке князівство, яке досягло найбільшого розквіту за правління Ярослава Осмомисла.

У 1199 р. Роман Великий об'єднав Галичину і Волинь в єдину Галицько-волинську державу. У 1245 р. його син і спадкоємець Данило, на часи правління якого припала татаро-монгольська навала, визнав свою залежність від Золотої Орди, проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, і у 1253 р. прийняв знак самодержця — корону короля Русі від папи Інокентія IV. Близько 1256 р., після перемог над монголами Куремси, Данило заснував місто Львів. У 1259 р., через відсутність військової допомоги з Заходу, король був змушений повторно визнати верховенство Орди. Його наступник Лев І постійно брав участь у походах ординців на Польщу і Литву. У 1303 р. Данилів онук король Юрій І домігся створення Галицької митрополії. У 1308 р. держава перейшла до його синів Андрія і Лева II, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди у союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх Юрій II знову визнав себе васалом Золотої Орди.

Хрещення Русі

У 1340 р. його вбивство дало привід Польщі та Литві — сусідам, які мали династичні права на руський престол, — розпочати війну за Галицько-волинську спадщину. У 1392 р. Галичина з Белзькою землею і Холмщиною остаточно увійшла до Польського королівства, а Волинь — до Великого князівства Литовського.

На кінець ХІV ст. українські землі перебували у складі різних держав. Литва ще раніше опанувала землі Києва, Чернігова і Волині. Польща керувала у Галичині і Поділлі. Південна степова Україна перебувала під зверхністю Кримського ханства, утвореного 1447 р., а Закарпаття — Угорщини.

У 1569 р. Литва і Польща об'єдналися у Річ Посполиту для протидії сусідам, у результаті цього центральні українські землі Литви (Київщина, Чернігівщина, Волинь та Поділля) перейшли під польський контроль.

Богдан Хмельницький

Наприкінці ХV ст. на межі кордонів Литви, Московії та Криму, у «диких степах» Запорожжя, з'явилося угруповання вояків, що звали себе козаками.

З ХVІ ст. їхнім військовим осередком стала Січ. Козаки Війська Запорозького формували окремий суспільний стан, що брав участь у війнах на боці Речі Посполитої: Лівонській війні 1558 - 1583 рр., польсько-московській війні 1605 - 1618 рр., Хотинській війні 1620 - 1621 рр., Смоленській війні 1632 - 1634 рр.

Крім цього козаки самовільно ходили з грабіжницькими походами у Молдову, Московію, Крим, Чорноморське узбережжя Болгарії і Малої Азії, а також активно займалися найманством, особливо під час Тридцятирічної війни 1618 - 1648 рр.

Через правовий і соціальний гніт з боку шляхти козаки неодноразово піднімали повстання, найбільшими з яких були повстання Косинського 1591 - 1593 рр., повстання Наливайка 1594 - 1596 рр., повстання Жмайла 1625 р., повстання Федоровича 1630 р., повстання Сулими 1635 р., повстання Павлюка 1637 р. й повстання Острянина 1638 р. Козаки неодноразово відстоювали права українського населення у Речі Посполитій, що зазнавало релігійних та національних утисків.

У 1648 - 1657 рр. козаки під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького підняли велике повстання у Речі Посполитій, результатом якого стало створення у Наддніпрянщині самоврядної української держави — Війська Запорозького або Гетьманщини. У 1654 р. для продовження війни з поляками козацька Україна прийняла протекторат московського царя, а 1656 р., через підписання московитами сепаратного миру, уклала союз із Швецією і Трансільванією.

Полтавська битва

У 1648 - 1657 рр. козаки під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького підняли велике повстання у Речі Посполитій, результатом якого стало створення у Наддніпрянщині самоврядної української держави — Війська Запорозького або Гетьманщини. У 1654 р. для продовження війни з поляками козацька Україна прийняла протекторат московського царя, а 1656 р., через підписання московитами сепаратного миру, уклала союз із Швецією і Трансільванією.

У 1657 р., після обрання новим гетьманом Івана Виговського, всередині України спалахнуло анти гетьманське повстання, що трансформувалося у козацько-московську війну. Незважаючи на перемогу гетьмана під Конотопом у 1659 р., він втратив підтримку козацької старшини через союз із поляками.

Стартував період козацьких міжусобиць — руїни, у результаті якої козацька держава розкололася по Дніпру на Лівобережжя, Правобережжя і Запорожжя. Правобережна Україна опинилася під владою Речі Посполитої, а Лівобережжя і Запорожжя — під впливом Московії.

У 1667 р. цей поділ був затверджений Андрусівським миром. Козацькі намагання об'єднати Україну під проводом гетьмана Петра Дорошенка за допомоги Осмаської імперії у 1672 - 1676 рр. закінчилися поразкою і закріпленням попереднього поділу.

У 1689 р. Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Наприкінці ХVІІ ст. поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити зберегли його на Лівобережжі.

У 1709 р., під час Великої північної війни, козаки під проводом гетьмана Івана Мазепи уклали союз із Швецією, намагаючись визволитися з під московського панування, але зазнали поразки під Полтавою.

У 1710 р. переможені козаки на чолі з гетьманом Пилипом Орликом прийняли у вигнанні першу козацьку Конституцію. Через повстання Мазепи Московська держава, перетворена на Російську імперію, взяла курс на ліквідацію козацької автономії в Україні. У 1754 р. росіяни ліквідували українсько-російський митний кордон і у 1764 р. скасували гетьманство, надавши останньому гетьману Кирилу Розумовському титул фельдмаршала.

У 1775 р. було зруйновано Запорозьку Січ, у 1781 р. ліквідовано козацький устрій в Україні, а у 1783 р. закріпачено українських вільних селян.

Герб Війська

Гетьман Мазепа

Конституція Пилипа Орлика

Гетьман Розумовський

Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 р. українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша отримала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга — решту України.

З кінця ХVІІІ ст., під впливом європейського романтизму і націоналізму на українських землях набув розвитку український національний рух. У 1798 р. Іван Котляревський видав бурлескну поему «Енеїда», головною темою якої було відновлення козацької держави. Цей твір був першим твором української літератури, написаний розмовною українською мовою, й послужив стимулом для відродження українських національних традицій. У 1806 р. було засновано Харківський університет, що став центром українознавчих студій. У 1825 р. була написана «Історія русів», що справила виплив на формування української гуманітарної інтелігенції. У 1834 р. було засновано Київський університет, який так само як і Харківський став одним із українознавчих центрів. У 1840-х рр. збудженням української національної свідомості став Тарас Шевченко, поезія якого набула популярності серед широких верств українського суспільства — від Волині до Кубані.

Українське національне відродження у Росії сприймалося вороже її керівництвом. Російський уряд проводив політику русифікації, спрямовану уніфікацію мовно-національного простору європейської частини імперії. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, а саме Валуєвський циркуляр 1863 р. й Емський указ 1873 р.

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ, УНР, УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ТА ЗУНР

Плакат УНР: «Згинуть наші воріженьки...»

У 1917 р. лютнева революція у Росії повалила монархію і дала початок республіканському Тимчасовому уряду. Відлунням цих подій стало формування 17 березня у Києві Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським. 20 листопада, після більшовицького перевороту у Росії, Центральна Рада як представницький орган України проголосила створення автономної (Української Народної Республіки) (УНР), а 22 січня 1918 р., через спалах українсько-більшовицької війни, проголосила її незалежність. За місяць український уряд уклав у Брест-Литовську договір з Німецькою і Австро-Угорськими імперіями, за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте 29 квітня, у результаті державного перевороту, уряд Центральної Ради замінила військова диктатура гетьмана Павла Скоропадського. Республіка була перейменована на «Українську Державу». Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у Першій світовій війні.

14 грудня повстання Директорії на чолі з Симоном Петлюрою повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. 6 січня 1919 р. вони створили у Харкові маріонеткову державу — Українську Соціалістичну Радянську Республіку, від імені якої розпочали війну. Протягом 1919 - 1920 рр. за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, російські націоналісти за підтримки Великої Британії, Франції та Польщі, українські анархісти на чолі з Нестором Махно й українські партизани. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні.

Українська Центральна Рада

Паралельно з цим, у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини, 19 жовтня 1918 р. українці Галичини, Буковини і Закарпаття проголосили створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові. Проте 1 листопада того ж року її атакувала Польща, розпочавши українсько-польську війну. Нападника підтримували країни Антанти — Велика Британія, Франція, Румунія й Угорщина, а західні українці перебували у міжнародній ізоляції. У пошуках союзника уряд ЗУНР звернувся по допомогу до УНР і 22 січня 1919 р. об'єднався з нею у єдину державу. Проте Директорія була зайнята війною з більшовиками і не могла надіслати військ. У результаті цього, на середину липня 1919 р. поляки окупували Галичину, румуни — Буковину, а чехи — Закарпаття.

У квітні 1920 р. за володіння Західною Україною спалахнула радянсько-польська війна. Вона закінчилася 18 березня 1921 р. Ризьким миром, що закріпив за Польщею право на українські Галичину та Волинь.

УРСР, ГОЛОДОМОР ТА КАРПАТСЬКА УКРАЇНА

30 грудня 1922 р. Українська Радянська Соціалістична Республіка уклала разом із більшовицькими республіками Росії, Білорусі та Закавказзя договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття Конституції СРСР 1936 р. була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.

Пам'ятник жертвам Голодомору в Києві

Протягом 1923 - 1933 рр. уряд СРСР та комуністична партія проводили в Україні курс українізації, спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожості українців до радянської влади. Проте з 1930 р., за ініціативи голови українських комуністів Лазаря Кагановича, стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. У 1933 р. більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс.

У радянській Україні комуністи проводили колективізацію й індустріалізацію.

У 1932 - 1933 рр., з метою колективізації та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, радянська влада організувала штучний голод на території УРСР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали українці, зокрема Кубань. За різними підрахунками, у результаті Голодомору українське населення втратило від 4 млн. до 12 млн. осіб. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей у Наддніпрянщині, Слобожанщині, Запорожжі й Кубані. Голодомор вважається геноцидом й злочином проти людяності.

У 1920 - 1930-ті рр. у західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився у вигляді ОУН.

24 серпня 1939 р. СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад та розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня року німці напали на Польщу з заходу, а 17 вересня Радянський Союз — зі сходу. У результаті цієї операції до УРСР були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями. Після окупації Німеччиною Франції, 28 червня 1940 р. СРСР здійснив операцію супроти Румунії. Завдяки цьому до складу УРСР були повернуті Північна Буковина і Північна Добруджа, але відторгнута частина Придністров'я, що стала частиною Молдовської РСР. 14 липня 1940 р. радянські війська окупували країни Балтії, а 1 червня 1941 р. німці захопили Балкани. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони.

18 грудня 1940 р. Німеччина затвердила план Барбаросса й 22 червня 1941 р. напала на СРСР. Війна між цими державами тривала чотири роки й велася значною мірою на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія. 19 вересня 1941 р. нападники захопили Київ і Правобережжя, 24 жовтня — Харків і Лівобережжя, а червні - липні 1942 р. — Крим і Кубань.

Бійці УПА у Суразьких лісах (грудень 1943)

У лютому 1943 р. СРСР зміг спинити натиск противника під Сталінградом, а у серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після перемоги на Курській дузі. 6 листопада 1943 р. радянські війська захопили Київ, а у квітні - травні 1944 р. встановили радянський контроль над Правобережжям і Кримом.

Українські євреї примушені копати власні могили, Зборів, липень 1941 р.

Наприкінці серпня 1944 р. СРСР зайняв Західну Україну й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. 2 травня радянські війська здобули німецьку столицю Берлін. 8 травня війна скінчилася капітуляцією Німеччини. У результаті перемоги СРСР зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена низка прорадянських режимів.

Остарбайтери

Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями, вивезенням населення. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10 млн жителів України. У цій війні українці воювали переважно на боці СРСР у Червоній армії, певні формування, як то дивізія «Галичина», на боці Німеччини. Частина українців воювала в складі Української Повстанчої армії (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну.

Союзники в Бресті

Руїни Києва

Битва за Дніпро

ВІДЛИГА. ЗАСТІЙ. ПЕРЕБУДОВА

У 1945 р. Українська РСР стала одним із членів-засновників ООН. Перший комп'ютер радянської МЕСМ був побудований у Київському інституті електротехніки і почав функціонувати у 1950 р.

Післявоєнні етнічні чистки відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 р., українці були другими у списку серед дорослих «спецпереселенців», що включає 20 % від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з України та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації.

УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та 28 000 сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль. Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом 1946 - 1947 рр., який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів.

Після смерті Сталіна у 1953 р. Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у 1938 - 1949 рр., Хрущов був глибоко обізнаний з республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У 1954 р. широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради і, зокрема, Крим був переданий з РРФСР до Української РСР.

Вже до 1950 р. республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловості й виробництва. У 1946 - 1950 рр. п'ятирічного плану майже 20 % радянського бюджету було вкладено у радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2 % з 1940 - 1955 рр., у той час як обсяг промислового виробництва зріс у 2,2 рази за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловості та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль у результаті була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет, що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 р. у Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, аби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 р., Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися перші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 1988 - 1990 рр. — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня у Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розвал СРСР і утворили Співдружність незалежних держав (СНД).

Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 - 1999 рр. і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції. Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.

У 1996 р. була ухвалена Конституція України, що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень в руках тодішнього президента Леоніда Кучми. У вересні того ж року було проведено грошову реформу і введено нову валюту — гривню. Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х рр., а з 2000 р. почало відбуватись її зростання, у середньому на 7 % щорічно.

Протестувальники на Майдані Незалежності у перший день Помаранчевої революції

У 2004 р. другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями на користь провладного кандидата Віктора Януковича. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «Помаранчева революція».

Верховний суд України скасував рішення ЦВК про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано Віктора Ющенка.

Янукович повернувся до влади у 2006 р., коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції», що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 р. У 2010 р. Янукович був обраний президентом та сформував новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 р. 11 жовтня 2011 р. Печерський суд міста Києва засудив колишнього прем'єр-міністра України і основного суперника Януковича на президентських виборах, Юлію Тимошенко до семи років ув'язнення.

Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010 - 2013 рр. у численні акції протесту, зокрема «Податковий майдан», «Україна проти Януковича», протести у Врадіївці тощо, а 21 листопада 2013 р. відмова Кабінету міністрів від підписання угоди про асоціацію України з ЄС, запланованої попередньо на час саміту Східного партнерства спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх президентських виборів, що отримали назву — Євромайдан та «Революція гідності»: після приєднання до протестуючих формувань котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. Силовий розгін протестувальників у Києві в ніч на 30 листопада спричинив вихід на вулиці 1 грудня сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників з вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею 18—20 лютого 2014 р., коли у результаті протистояння силовиків та протестувальників у центрі Києва загинуло більше сотні людей, півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти.

Результатом подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 р. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада доручила Олександру Турчинову.

Політична криза спричинила до активізації проросійських колабораціоністів на Півдні та Сході України, в результаті чого протягом березня 2014 р.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь були окуповані Росією, а у травні 2014 р. частину територій Донецької й Луганської областей було захоплено терористами за підтримки Російської Федерації, ці території стали називатися терористами Донецька та Луганська «народні республіки».

ВІЙНА НА СХОДІ УКРАЇНИ

Конфронтація насильства в регіоні розпочалася у середині квітня 2014 р., коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську, Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

Масові захоплення адмінбудівель у Донецькій області були спровоковані силами розвідувально-диверсійних підрозділів збройних сил Російської Федерації, коли російські диверсанти, відкрито застосовуючи зброю, зайняли у Слов'янську та Красному Лимані Донецької області ряд державних установ і будинки силових структур. Вони не тільки постачали зброю, а і безпосередньо допомагали сепаратистам в розхитуванні ситуації.

Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками.

Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України.

Від середини липня 2014 р. Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Україна — унітарна демократична парламентсько-президентська республіка і має багатопартійну політичну систему. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, законодавча, виконавча та судова влади. Виконавча влада представлена Кабінетом Міністрів, центральними органами виконавчої влади та органами виконавчої влади на місцях. Законодавчий орган — парламент — називається «Верховна Рада України». Судова влада представлена Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — системою загальних і спеціалізованих судів різних інстанцій.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Після проголошення Україною своєї незалежності 24 серпня 1991 р. і прийняття нею своєї Конституції 28 червня 1996 р. вона стала президентсько-парламентською республікою. Проте 8 грудня 2004 р., на прохання «політичної сили прем'єр-міністра Януковича» (яка побоювалася приходу Ющенка до влади), депутати ввели радикальні зміни до Конституції: за них проголосували 402 депутати, в тому числі Партія регіонів, Комуністична партія і Соціалістична партія. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Коли Янукович став президентом, він призначив нових суддів Конституційного суду, і 30 вересня 2010 р. Конституційний суд прийняв рішення про скасування Конституції 2004 р. і повернення до Конституції 1996 р. (в результаті чого політична система України обрала більш президентський вигляд). 21 лютого 2014 р. відновлено дію Конституції 2004 р.

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА

Парламент — Верховна Рада України — згідно зі статтею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.

ВИКОНАВЧА ВЛАДА

Президент України згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Порошенко Петро Олексійович — чинний президент України з 7 червня 2014 р.

Уряд України — Кабінет Міністрів України — згідно зі статтею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльності є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням з Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльності Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також в систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України.

СУДОВА ВЛАДА

Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується на принципах територіальності і спеціалізації, а також інстанційності. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного суду України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ:

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Конституційний Суд України є окремим і незалежним від судів загальної юрисдикції.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

У червні 1991 р. Верховна Рада України прийняла концепцію майбутньої Конституції і створила Конституційну комісію. Перший проект був винесений на обговорення у червні 1992 р. Розгляд проекту Основного закону тривав 3 місяці, він пройшов 3 читання. 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію — цей день є офіційним святом — Днем Конституції України. Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів (161 стаття).

Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 р. Українська економіка була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних процесів уряд мав мати власну грошову одиницю. У 1992 р. Україна вийшла з рублевої зони і ввела купоно-карбованці як перехідні розрахункові знаки до введення повноцінної валюти — гривні. Однак, ввести нову грошову одиницю вдалося лише у 1996 р. після деякої стабілізації економічної ситуації.

У жовтні 1994 р. президент держави, Леонід Кучма, запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи. Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 мільйонів у 1994 р. до $3122 мільйонів у 1999 р. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.

Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 р. близько 70 % обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 р. спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 р. він склав 15,8 %. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ

Україна має багатопартійну систему, і станом на 16 червня 2015 р. в країні зареєстровано 242 політичні партії. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс отримати владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. 17 листопада 2011 р. український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.

Станом на грудень 2011 р. в Україні була відсутня політична партія «всеохопного типу». Сучасні українські партії не мають виразника всеохопної національної ідеї, а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованості.

У даний час в українському парламенті є такі політичні фракції: Фракція політичної партії «Народний фронт»; Фракція партії «Блок Петра Порошенка»; Фракція політичної партії «Об'єднання «Самопоміч»; Фракція Радикальної партії Олега Ляшка; Фракція всеукраїнського об'єднання «Батьківщина»

В Україні політична ідеологія представлена націоналістичною (Конгрес українських націоналістів, ВО «Свобода», Українська Національна Асамблея; Українська Національна Консервативна партія тощо), соціалістичною (Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України), екологічною (Партія Зелених України) та іншими течіями. За структурою програм часто виділяють ліві, праві та центристські партії, які також присутні в Україні.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

МЗС України

У 1918 - 1922 рр. Україна мала дипломатичні відносини з Польщею, Німеччиною, Болгарією, Османською імперією, Ватиканом, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Персією, Румунією, Литвою, Латвією, Фінляндією, Естонією, Грузією, Австрією та Чехословаччиною. У 1944 р. у уряді УРСР з'явився пост міністра закордонних справ, у 1945 р. вона стала одним із членів-засновників ООН, а згодом і таких організацій як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку.

До 1991 р. Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Канада, ФРН, США мали консульства у Києві; Болгарія, Куба, Індія та Єгипет — консульства у Одесі. Після 1991 р. Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом з Російською Федерацією і Білоруссю Україна стала засновником Співдружності незалежних держав (СНД). 31 травня 1997 р. президенти Російської Федерації та України підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою.

14 - 15 травня 1999 р. на зустрічі президентів держав Центральної Європи у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши бомбардування Югославії навесні 1999 р. українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні конфлікту на Балканах.

У 1999 - 2001 рр. Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту у Молдові та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії. Україна внесла істотний внесок у миротворчих операціях ООН з 1992 р. Україна в даний час розглядає європейську інтеграцію як свою головну мету у зовнішній політиці, але на практиці зберігає баланс своїх відносин між Європейським Союзом, Сполученими Штатами і Росією. Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом (УПС) з Україною набуло чинності 1 березня 1998 р.

31 січня 1992 р. Україна приєдналася до Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 10 березня 1992 р. стала членом Ради північноатлантичного співробітництва. Україна має тісні відносини з НАТО, хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у 2010 р. цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна — найактивніший член Партнерства заради миру (ПЗМ). Україна є членом таких організацій, як: ООН (з 1945), ВООЗ (з 1948), ЮНЕСКО (з 1954), ОБСЄ (з 1992), ОЧЕС (з 1992), Рада Європи (з 1995), ЦЄІ (з 1996), ГУАМ (з 1997), СДВ (з 2005), СОТ (з 2008).

Також Україна є фактичним членом СНД (з 1991) і має статус спостерігача в таких організаціях, як: РКБМ (з 1999), ЄврАзЕС (з 2002), Франкофонія (з 2006). У 2012 р. Україна очолила Центральноєвропейську ініціативу (ЦЄІ), а у 2013 р. очолювала ОБСЄ. У 2016 - 2017 рр. Україна знову набула статусу непостійного члена Ради Безпеки ООН.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк : Молоде життя, 1955 - 1995.; Літопис Руський. — Київ: Дніпро, 1989. — 591 с.; Історія України : універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев. — Донецьк : БАО, 2008. — 573 с.