Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Тутанхамон

ТУТАНХАМОН (1341 - 1323 рр. до н. е.) (фараон із XVIII династії)

Його перше ім'я — Тутанхатон, що означає «Живий образ Атона», тоді як Тутанхамон має значення «Живий образ Амона». Часто ім'я Тутанхамона писалося як Амон-тутанх, відповідно до звичаю розміщувати ім'я божества на першому місці, аби вшанувати його. Відповідно до амарнських листів, він також носив ім'я «Небхепрура». Вірогідно, він же і фараон XVIII династії Ратотіс, який, за античним істориком Манефоном, правив протягом дев'яти років.

При ньому були скасовані реформи Ехнатона, що внесло фараона, правління якого довгий час вважали малозначущим, в число найважливіших діячів давньоєгипетської історії. Він став одним з найвідоміших фараонів і справжнім символом давньоєгипетської цивілізації дякуючи відкриттю його гробниці, єдиної майже не розграбованої єгипетської царської усипальниці.

Відкриття 1922 р. Говардом Картером майже непошкодженої гробниці Тутанхамона мало величезний розголос в тогочасній пресі і поновило публічний інтерес до історії Давнього Єгипту.

Тутанхамон прийшов до влади у віці 8 - 9 років (тронне ім'я — Тутанхатон Хекаиунушема Небхепрура). Він виховувався ще в дусі атомізму — культу бога сонця Атона, введеного в Єгипті Аменхотепом IV, — і спочатку був названий на честь нового бога країни.

Однак реально правління в країні перейшло в руки двох вихователів і регентів неповнолітнього фараона — Мейє і Хоремхеба, минулих соратників Ехнатона, які після смерті цього фараона зрадили вчення свого покровителя «анафеме» (згадки про нього всіляко знищувались, як раніше Тутмос ІІІ знищував згадки про Хатшепсут, саме ім'я Ехнатона стиралося), а самого Ехнатона стали називати не інакше як «Відступник із Ель-Амарни». Мейє був колись верховним сановником (візирем) і одним із апологетів культу Атона, однак при Тутанхамоні він уже був жрецем Амона. Хоремхеб був видатним воєначальником, очевидно, невдоволений тим, що в результаті пацифістської політики Ехнатона від Єгипту відокремилось Східне Середземномор'я.

При Тутанхамоні відбувся не менш різкий, ніж при його попереднику, релігійний та політичний поворот, однак тепер він був ознаменований відродженням традиційної єгипетської культури і поверненням фівського жрецтва до правління країною (але більшість вихідців з військових та середніх верств, які займали високі посади при Ехнатоні, зберегли свій вплив у державних справах — (жреці та військові зуміли, нарешті, вжитися при царському дворі). Ахетатон, столиця Ехнатона, був зруйнований і відданий забуттю, поки не був знайдений в ХІХ ст. наполеонівськими військами і досліджений.

Столиця номінально була повернена у Фіви, однак реально Мемфіс був тим містом, в якому Тутанхамон провів більшу частину правління. Зважаючи на те, що цар вибрав Мемфіс своєю фактичною столицею в некрополі Саккара були споруджені багаточисленні гробниці вельмож, серед яких виділяються усипальниці воєначальника Хоремхеба, казначея і архітектора Майа, відома своїм витонченим рельєфним декором. У Фівах добре збереглася гробниця вельможі Хеві, який був у той час царським намісником Нубії. При Тутанхамоні під керівництвом воєначальника Хоремхеба вперше після зруйнування «єгипетської імперії» Тутмосидів були здійснені успішні військові кампанії в Нубію і близькі до Єгипту області Азії.

Окрім багатьох реставраційних робіт в багатьох святилищах, за наказом Тутанхамона було завершено оздоблення процесіонної колонади Аменхотепа ІІІ в Луксорському храмі, збудований невеликий храм Хорона в Гізі; в Нубії — добудований гігантський храмовий комплекс Аменхотепа ІІІ в Солені, споруджений храм Амона в Кава і святилище самого обожествленного Тутанхамона в Фарасі. Заупокійний храм царя, прикрашений чудовими поліхромними піщаниковими колосами, знаходився у Фівах, неподалік від Мединет Абу; пізніше храм був узурпований наступниками царя — Мейє та Хоремхебом (останній включав Тутанхамона у список єретиків, що підлягали забуттю).

Тутанхамон — фараон Нового царства, що помер в дуже ранньому віці. На момент смерті йому виповнилось 18 (або 19) років. Така рання смерть фараона довгий час вважалась достатньою підставою для того щоб вважати її неприродною. З цього слідувало, що Тутанхамон міг бути вбитий по наказу власного регента Ейє, який став фараоном після його смерті. Однак нові дослідження, проведені в 2005 р., висунули на перший план припущення про смерть Тутанхамона в результаті травми (відкритий перелом ноги).

8 березня 2005 р. провідний єгипетський єгиптолог Захі Хавасс, що очолював дослідження, оголосив результати обстеження мумії Тутанхамона. За 15 хвилин за допомогою КТ Siemens SOMATOM® Emotion 6 було отримано більше 1700 трьохвимірних зображень мумії, які розвіяли більшість усталених припущень стосовно смерті фараона. Слідів черепно-мозкової травми не було знайдено, а тріщина у черепі, очевидно, була результатом дій жреців-парасхитів, котрі обробляли мумію. Також були спростовані результати попередніх рентгенівських досліджень тіла фараона, що приписували йому тяжку ступінь сколіозу. Череп фараона дещо подовжений, що підтверджує його родинний зв'язок з Ехнатоном і протирічить припущенням про наявність у останнього синдрому Морфана. «Багато дослідників раніше вважали, що причиною смерті Тутанхамона могла стати гангрена, швидко прогресуюча після травми ноги, що була спричинена падіння з колісниці або удар копитом коня, чи жирова емболія, вбивство ударом у голову ззаду, отруєння», — відзначається у звіті про дослідження.

Однак, проаналізувши ДНК 11 мумій, включаючи мумію самого Тутанхамона, вчені вивчили ступінь спорідненості між ними, можливі генетичні відхилення та інфекційні хвороби результати свідчать про те, що Тутанхамон був інфікований паразитом plasmodium falciparum, що викликає потенційно смертельні форми малярії. З'ясувалося також, що у фараона було кілька генетичних відхилень, включаючи хворобу кісток і клишоногість. Вчені дійшли висновку, що насправді Тутанхамон був зовсім не величним правителем, як його зазвичай зображували, а молодою, але слабкою людиною, яка не могла ходити без палиць через кісткові хвороби і страждла від клишоногості лівої стопи і олігодактілії (неповна кількість пальців) правої.

Гробниця Тутанхамона розташована в Долині Царів, і це єдина майже не розграбована гробниця, що дійшла до вчених в первозданному вигляді, хоч її двічі відкривали розкрадачі гробниць. Вона була знайдена у 1922 р. двома англійцями — єгиптологом Говардом Картером та археологом лордом Карнарвоном. В гробниці збереглися багаточисленні прикраси, а також саркофаг із 110,4 кг чистого золота, з муміфікованим тілом фараона. В очах істориків Тутанхамон залишався маловідомим другорядним фараоном до початку ХХ століття. Більше того, навіть висловлювалися сумніви щодо реальності його існування. Тому відкриття гробниці Тутанхамона розглядається як найбільша подія за всю історію археології. Але правління Тутанхамона справді не відрізнялось чимось значним, крім відмови від атомізму. 4 листопада 1922 р. було розчищено вхід до гробниці, причому печаті на дверях виявились цілими, що вселяло надію на можливість здійснення найбільшого археологічного відкриття століття. 26 листопада 1922 р. Картер і Карнарвон стали першими людьми за три тисячоліття, що спустилися в гробницю (грабіжники, які могли побувати в гробниці, очевидно, спускалися в неї ще в часи ХХ династії). Після довгих розкопок 16 лютого 1923 р. Картер нарешті спустився в похоронну камеру гробниці де знаходився сам саркофаг фараона. Серед посуду та інших предметів, похованих разом з фараоном, було знайдено багато витворів мистецтва, що мали ознаки впливу мистецтва Амарнського періоду. Володар виявлених скарбів, тоді ще практично невідомий юний правитель Єгипту, відразу викликав до себе підвищену увагу, а феноменальне відкриття не тільки зробило його ім'я загальновідомим, але і викликало чергову хвилю оновленої цікавості до всіх слідів єгипетської цивілізації в сучасному світі. Лорд Джордж Карнарвон, який фінансував розкопки, помер 5 квітня 1923 р. в каїрському готелі «Континенталь» від запалення легень, однак майже одразу виникли містифікації навколо його смерті (говорилося навіть про «зараження крові внаслідок поранення бритвою» або «таємничого укусу москіта»). В наступні роки преса підігрівала чутки про «прокляття фараонів», яке нібито призвело до загибелі першовідкривачів гробниці, налічуючи близько 22 «жертв прокляття», 13 з яких були безпосередньо присутні при відкритті гробниці. В їх числі згадувались і такі відомі спеціалісти, як американський єгиптолог професор Джеймс Генрі Брестед, автор граматики єгипетської мови сер Алан Хендерсон Гардінер, професор Норман де Гарріс Дейвіс.

Однак факти свідчать, що докази «прокляття» були підігнані для досягнення газетної сенсації: абсолютна більшість учасників експедиції Картера досягли похилого віку, а середня тривалість їхнього життя становить 74,4 роки. Так, Дж. Г. Брестеду було вже 70 років, Н. Г. Дейвісу — 71, а А. Гардінеру — 84 роки. Говард Картер, що безпосередньо керував усіма роботами в гробниці, здавалось би, повинен був стати першою жертвою «прокляття фараонів», однак він помер останнім — у 1939 р. у віці 66 років. Одна з популярних теорій, що намагалась проаналізувати загибель учасників експедиції, пов'язує її з грибком або іншим мікроорганізмом, що знаходився в усипальниці, що пояснює, зокрема, той факт, що першим помер астматик лорд Карнарвон.

ДЖЕРЕЛА:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000