Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Томиленко Василь

ТОМИЛЕНКО ВАСИЛЬ (р. н. невід. - 1638 р.)

У пору, коли полковники реєстрового козацтва Караїмович і Барабаш по-зрадницькому видавали Івана Сулиму (1635 р.) полякам, гетьманом реєстровиків випало бути Василю Томиленкові. Ніяких свідчень про те, чи мав він щось спільного з цією зрадою, до нас не дійшло. Зате достеменно відомо, що гетьман не хотів далі миритися зі свавіллям польського панства. Маючи чимало фактів, що яскраво засвідчували, наскільки польські магнати й урядовці дозволяють собі виходити поза межі законності, він спорядив до Варшави делегацію, яка б довела до відома уряду й короля, що ж насправді діється в українських землях. Тобто цей гетьман не просто шукав порозуміння з королем, а вимагав від нього та уряду приборкати шляхту, поставити її в рамки закону. Він визнавав Україну в складі Речі Посполитої, але на засадах гідності.

З кого ж складалася ця делегація? З того ж таки заслуженого перед поляками Івана Барабаша, що, як адміністратор, був тоді сотником черкаським, та з Богдана Хмельницького, що був сотником чигиринським. Допомогти їм у цих переговорах зголосився вже відомий нам Адам Кисіль. Але навіть його авторитет, здобутий у розправі з Сулимою, не допоміг: польський уряд не збирався полегшувати ні долі українського селянства, ні долі козацтва. Хоча й обіцяв.

Гетьман Томиленко сподівався, що хоч частину тих обіцянок поляки виконають. Але саме його поміркованість і терплячість дуже не сподобалися козакам, які вже ані на шеляг не вірили польському урядові — і, мусимо визнати, справедливо — й приписували гетьманові пропольські настрої.

Та парадокс становища цього гетьмана полягав у тому, що й поляки вбачали в ньому недруга, настроєного проукраїнськи. А йшлося ж про реєстрових козаків, що їх утримував той-таки польський уряд, і які, за задумом сейму, мали б захищати інтереси польської корони. Отже, як бачимо, ситуація для гетьмана була надзвичайно несприятливою. Зусібіч.

Улітку 1635 р. — за кілька місяців по тому, як Томиленка обрали гетьманом — на березі річки Росави козацтво скликало Велику Раду, в якій брали участь не лише реєстровики, а й представники навколишніх сільських та міських громад. Мав що слухати тут Адам Кисіль, який представляв на раді польський сейм. Козаки висловили йому все, що думали і про польський уряд, і про свого гетьмана Томиленка, який, на їхню думку, слабко обстоював інтереси козацтва.

Але й гетьман, і сенатор розуміли: обстоювати «сильно» — означало розпочинати нове повстання. Оскільки іншого аргументу в тій політичній ситуації українцям не лишалося. Та якщо для Кисіля повстання взагалі було неприйнятним, то для Томиленка виникало питання: «А чи готове до нього козацтво? Чи підтримає це повстання народ?». І відповідь теж була ясною: «Не готове. Не підтримає».

Поки Кисіль їздив з вимогами козаків до Варшави, поки повертався звідти із тими чи тими запевненнями, поки козаки остаточно переконалися, що їхні скарги в столиці Польщі нікого не обходять, минуло... майже два роки. І минули вони, як завжди минали на Запоріжжі, в сутичках із татарами, в морських походах до кримських берегів, у степових дозорах. Проте жодні успіхи на кримському напрямку не спроможні були зарадити головному — розв'язати проблему українсько-польських відносин. Соціальні й релігійні утиски, самочинство і свавілля великопанської шляхти, грабіжницькі закони.

Одне слово, назрівала ще одна велика козацька рада. Напередодні її поляки зайняли хитру позицію: цього разу вони вже не намагалися захистити, виправдати і вберегти гетьмана Томиленка, а навпаки, почали звинувачувати його в тому, що це саме через його не наполегливість і політичну негнучкість козацтво й досі не знаходить спільної мови з польською адміністрацією. Тобто, по суті, Адам Кисіль та його супровід солідаризувалися з антигетьманськи настроєною частиною козаків.

Знову ж таки, парадоксальність ситуації полягала в тому, що антигетьманські настрої і пропольськи й антипольськи налаштованого козацтва співпадали з настроями польської делегації. Яка, за згоди Варшави, підступно жертвувала Томиленком, маючи — наче мічену карту в рукаві — в запасі ще більш пропольски зорієнтированого кандидата на булаву. І це при тому, що ініціаторами скликання Ради виступали козаки, які готові були... повстати проти Польщі, а Томиленко, бачте, стримував їх, радив не поспішати, спочатку ослабити Кримське ханство, а вже тоді...

Слід віддати полякам належне, вони зуміли залучити до участі в Раді, що теж відбулася на річці Росаві (1637 р.), чимало козаків польської орієнтації.

Козацько-селянська зброя часів визвольної війни

Хоч Томиленко досить вправно захищався і таки справді мав певні заслуги перед козацтвом, нічого йому не допомогло. За підтримки поляків, козаки позбавили його гетьманської булави. Гетьманом став Сава Кононович, який ніколи й не приховував своїх польських симпатій.