Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Національний характер

Національний характер — це сукупність соціально-психологічних рис (національно-психологічних настанов, стереотипів), властивих національній спільноті на певному етапі розвитку, які втілюються в її ціннісному ставленні до оточуючого світу, а також у культурі, традиціях, звичаях, обрядах. Національний характер — це своєрідне, специфічне сполучення загальнолюдських рис, конкретних історичних та соціально-економічних умов буття нації, що виявляються в ціннісному ставленні до навколишнього світу. Н. х. є провідним елементом у структурі національної психології, впливає на зміст усіх її елементів. Категорію Н. х. вперше ввели у науковий обіг в XVIII ст. І. Кант та Д. Юм. Цим поняттям оперували також Г. Гегель, Й. Гердер, К. Гельвецій та інші мислителі. Для позначення специфічних психологічних властивостей етносу Лазарус і Штейнгаль вживали поняття «дух народу». Фундаментальна праця В. Вундта «Психологія народів» присвячена специфічним особливостям глибинних шарів психологічного життя різних людських спільнот. Українські мислителі теж звертались до особливостей української національної ментальності, психології та етнопсихології (М. Костомаров, В. Липинський, В. Щербаківський, Ю. Липа, Д. Чижевський, І. Мірчук, Б. Крупницький, О. Потебня, Я. Ярема, П. Федченко). Проблемам національного характеру в межах етнопсихології на українському ґрунті присвячено роботи О. Кульчицького, Б. Цимбалістого. В. Яніва, М. Шлемкевича та ін. Проблема дослідження Н. х. є комплексною, потребує спільних зусиль філософів, соціологів, політологів, істориків, етнографів. У минулому проблемі Н. х. у гуманітарному знанні майже не приділялося уваги, що завдало шкоди теорії і практиці міжнаціональних відносин. На формування рис Н. х. важливий вплив мають такі фактори: соціальні, економічні, історичні, географічні. Зі зміною обставин змінюються і риси Н. х. Проте зміна їх відбувається не так швидко. Окремі риси Н. х. є консервативними, і зміна їх відбувається поступово. Потрібен такий методологічний підхід до виявлення суті Н. х., який би об'єктивно розкривав зміст феномену. Нерідко при аналізі Н. х. оцінюють чисто кількісно, перелічуючи ті чи інші риси, властивості Н. х., твердячи, наприклад, що один народ терплячий, інший хоробрий, працелюбний. За такого підходу відбувається протиставлення одного народу іншому. Відомо, що працьовитість є загальнолюдською рисою, але в силу різних обставин у різноманітних народів формуються неоднакові ціннісні установки до праці, набуваючи певних рис Н. х. (позитивних чи негативних). Доброта, щедрість, задушевність, гумор, працьовитість — усе це риси українського національного характеру, але водночас це і загальнолюдські цінності, просякнуті національним буттям українського народу і відображені в його культурі. В культурі народу, традиціях, звичаях та обрядах розкривається суть Н. х.

Гнатенко П. І. Національний характер. — Д., 1992; Гнатенко П. І. Український національний характер. — К., 1994; Медвідь Ф. М. Національна самосвідомість: деякі питання становлення // Национальная психология: Тезисы докладов и выступлений на межрегиональной научно-теоретической конференции. — Д., 1992; Медвідь Ф. М. Український етнос: екологічні реалії і перспективи // Церква і соціальні проблеми. Екологія, економіка і християнська мораль: українська дійсність і перспективи. — Львів, 2000.

Ф. Медвідь