Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Меритократія

Меритократія (від лат. meritus — гідний і грецьк. kratos — влада; букв. — влада найбільш обдарованих) — одна з елітарних концепцій у західній політичній науці, основою якої є принцип індивідуальної заслуги у здійсненні політичної влади і соціального управління. Прибічники М. виходять з того, що в умовах НТР управляти повинні особи, які мають особливі здібності і чесноти, високі інтелектуальні якості та кваліфікацію, що відповідає потребам НТР. Відмінними від М. концепціями є «принцип приписування», згідно з яким у минулому до влади приходили завдяки шляхетному походженню або наявності капіталу, та демократії — правління за допомогою організованої більшості.

Ідея М., на думку її прихильників, органічно виходить з класичного принципу лібералізму — «рівності можливостей». Засновником концепції М. є англійський соціолог М. Янг, який у формі технократичної утопії виклав її ідеї в праці «Піднесення меритократії: 1870-2033» (1958). На думку М. Янга, капіталізм поступово трансформується у суспільство, в якому існує принцип висунення на керівні посади з усіх верств суспільства найбільш обдарованих і здібних людей. Ідеї Янга знайшли свій подальший розвиток в американській і західноєвропейській соціологічній та політологічній думці (Д. Белл, Дж. Гелбрейт, З. Бжезинський, Р. Арон та ін.), особливо в теорії постіндустріального суспільства, сформульованій американським соціологом Д. Беллом. Концепція М. виправдовує політичні й економічні привілеї «нової інтелектуальної еліти», яка робить найбільший внесок у добробут усього суспільства. Однак, як зазначають автори концепції М., ця форма правління може також бути джерелом нових соціальних нерівностей.

Миллс Р. Властвующая элита. — М., 1959; Дай Томас Р., Зиглер Хармон Л. Демократия для элиты. — М., 1984.

Р. Марутян