Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Інститути політичні

Інститути політичні — установи, здатні приймати політичні рішення і втілювати їх у відповідні правові норми та практику державно-політичного і громадського життя. Сукупність таких інститутів, що здійснюють владу і управління суспільством, становить політичну систему тієї чи іншої країни. Центральним елементом політичної системи є держава. Держава — це інституціоналізована форма політики, в якій зосереджені провідні суспільні інтереси. Отже, з інституційного підходу держава — це головна інституція суверенної влади, яка в рамках правових норм і на певній території здійснює управління суспільними процесами. Правові норми та політичні рішення становлять ті необхідні зв'язки між політичними інститутами, які упорядковують їх сукупність у політичній системі суспільства. До політичних інститутів, що перебувають між державою і громадянським суспільством, належать політичні партії.

Важливу інституційну роль у демократичному суспільстві відіграють також профспілки, громадські організації, церква, засоби масової інформації, банківські установи тощо. Не будучи політичними інститутами у прямому розумінні, вони здатні суттєво впливати на політичні процеси в суспільстві і тим самим відігравати роль політичного учасника подій.

Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / І. Ф. Курас, Ф. М. Рудич, Р. В. Балабан, О. В. Клинченко, О. В. Кононенко, В. Г. Кремень та ін.; Редкол.: Ф. М. Рудич (гол.). — К., 1998; В. А. Ребкало, Л. Є. Шкляр. Політичні інститути в процесі реформування системи влади. — К., 2003; Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку: Навч. посіб. / За ред. Ф. М. Рудича. - К., 2002.

Л. Шкляр





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.