Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Абсурдизм

Етнічна ідентичність — результат свідомого ототожнення індивіда з етнічною групою. До витоків етнічної ідентичності зараховують історію народу, звичаї, традиції, мову, релігію, символи культури тощо. У структурі етнічної ідентичності саме цінності посідають особливе місце, оскільки вони являють собою частину світогляду спільнот і є своєрідною системою, яка забезпечує ідентичність.

Етнічна ідентичність формується на основі різних матеріальних та духовних символів — архітектурних, літературних, фольклорних, харчових, персоніфікованій героїці, колективних трагедіях народу тощо. Сучасні уявлення про роль та місце Е. і., за деякими спостереженнями, формуються під впливом конкуруючих інтерпретацій діалектики етносу та нації. Серед іншого підвищення ролі етнічного чинника в системі ідентитетів пов'язують з реакцією суспільної свідомості на форсовану глобалізацію та іншими соціальними, економічними і політичними процесами. Зазначається, що Е. і. як суспільний феномен ґрунтується на диспозиції колективних уявлень та відносин, що мають архетипічний поділ за ознаками «свої — чужі». Одна з важливих функцій, що її виконує Е. і., забезпечення інтегрального зв'язку, який трансформується у часову і просторову єдність національного «ми». Разом з тим ця ідентичність виконує і певну захисну функцію від таких негативних проявів, як натиск урбанізації, що веде до уніфікації і стандартизації, макдональдизації тощо. На тлі зазначеного фахівці зауважують появу своєрідного «етнічного парадоксу», сутність якого полягає в тому, що на щораз більшу уніфікацію людство реагує актуалізацією проблеми «відмінностей», наприклад, культурних, цивілізаційних, тендерних, конфесійних, а також етнічних. Спостерігається тенденція до збереження, відродження та експансії Е. і., яка охоплює сферу мовної поведінки, культурних цінностей, народних звичаїв, традиційних вірувань тощо. При цьому дослідники зазначають подвійну роль етнічних ідентитетів, які можуть відігравати як конструктивну і прогресивну, так і деструктивну та реакційну роль. Зокрема, деструктивно-реакційна функція Е. і. пов'язується з такими явищами, як етноцентризм, агресивний етніцизм, ксенофобні почуття до чужинців тощо. Особливо наочно ця деструктивність далася взнаки під час етнічних війн на Балканах та інших «гарячих точках» планети, викликаних конфліктами на етнічному ґрунті. Саме внаслідок такого надмірного та агресивного етніцизму з'явилося таке поняття, як «етнічні чистки».

Якщо говорити про українську ідентичність, то її нині деякі дослідники характеризують як складне явище, де на рівні титульного етносу можна спостерігати феномен так званої подвійної ідентичності — загальноукраїнську та регіональну: «східняки» — «західняки», місцеву — «буковинці», «галичани», «наддніпрянці», «поліщуки» тощо. Подвійність характерна також для представників змішаних шлюбів, діти яких успадковують елементи етнічної ідентичності своїх батьків. Нині для української нації, що відроджує своє етнічне коріння і водночас прагне цивілізованого діалогу з іншими народами, важливо зберегти рівновагу між повагою і гордістю за своє етнічне походження з відчуттям належності до однієї спільноти — української нації, яка формується на полі етнічній основі як сучасна політична реальність, ідентитетами для якої є такі одвічні цінності, як незалежність, державність, мова та культура, на грунті яких формується сучасна українська нація.

Шульга Н. А. Этническая самоидентификация личности. — К., 1996; Майборода О. М. Проблема формування нової ідентичності української нації // Етноси України. Альманах. — Вип. № 1. — К., 2000; Макеев С. Соціологічний аналіз ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — К., 2000 — № 3; Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. — К., 2002.

Л. Шкляр