Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Шуба Олексій Васильович

Шуба Олексій Васильович (нар. 1950) — народився в с. Бакумівка Миргородського району Полтавської області. Закінчив Лохвицьке педагогічне училище (1969 р.) Полтавської області та філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1978 p.). Кандидат філософських наук (1981 p.), доктор політичних наук (1999 p.), доцент (1990 p.), професор (2003 р.), академік Міжнародної Кадрової Академії (2002 р.).

1988 — 1991 рр. — доцент філософського факультету Київського державного університету імені Т. Шевченка; 1983 — 1988 рр. — заступник директора з науково-методичної роботи Українського центру духовної культури; вчений секретар Центру пам'яткознавства (1994 р.).

Працював в органах державної влади України головним консультантом, головним науковим консультантом Секретаріату Верховної Ради України (1994 — 1997 рр.); завідувачем сектору, заступником завідувача відділу Головного управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України (1997 — 2000 рр.); заступником завідувача відділу Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України (з 2000 р.).

Досліджує питання взаємодії релігії і політики, здійснює наукову експертизу законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів з політико — правових та гуманітарних питань, керує роботою аспірантів та докторантів.

Автор (співавтор) 10 книг та понад 100 публікацій з питань філософії, політології та релігієзнавства, зокрема індивідуальних монографій «Православ'я і національні відносини«(1992) та «Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз)» (1999) та ін.

А. Кудряченко





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.