Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Філософія політики

Філософія політики — галузь політичної науки, завданням якої є вивчення сутності, поняття, цінності та значення політики, її ролі в житті людини і суспільства, нації і держави, у долі народів і людства загалом. Так можна коротко охарактеризувати предметне поле цієї нової для нашого освітянського простору й досить вагомої у європейському і світовому контексті навчальної дисципліни.

Об'єктом дослідження Ф. п. є політика як практична та теоретична діяльність в усіх її аспектах, що вивчається у курсах багатьох гуманітарних дисциплін, зокрема, соціальної філософії, філософії історії, правознавства, політичної соціології, психології політики, політології тощо. Кожна з них аналізує політику під своїм кутом зору й згідно зі своїм предметним полем. Ф. п. синтезує знання про політику, здобуте у лоні кожного з цих напрямів, зводить його до єдиного знаменника, розглядає політику як цілісний феномен, роз'яснює її сутність і поліфункціональність, і передусім — в орієнтації на людину.

Як наука Ф. п. має свій категоріальний каркас, за допомогою якого відтворюється багатоаспектне політичне буття (причинні зв'язки, фактори розвитку, закономірності функціонування, ролі в житті людини і суспільства) у його взаємодії з усіма складниками суспільного буття. Ці категорії змістово-збігаються з відповідними категоріями соціальної філософії, політології, політичної соціології та інших наук про політику. Водночас вони мають свою неповторну специфіку, зумовлену насамперед загальною установкою на осмислення сенсу й призначення політики як цілісного феномену.

М. Михальченко





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.