Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Терор

Терор (від лат. terror — страх, жах) — політика залякування, насильства, розправа з політичними супротивниками аж до офіційного знищення. До терору вдаються політичні сили, які перебувають при владі, об'єктивно є сильнішим суб'єктом конфлікту і спираються на апарат примусу — армію, контррозвідку, різноманітні служби тощо з метою дестабілізації обстановки, відвернення уваги від певних надзвичайно важливих для суспільства проблем, політичної розправи з опонентами, з метою превентивного залякування громадян, утримання саме такого підпорядкування. Терор як форма збройного насилля використовується у державах з тоталітарним політичним режимом. Як явище державного масштабу Т. був поширений у нацистській Німеччині, СРСР у 30-40-х роках XX ст., це режим Августо Піночета у Чилі, режим апартеїду у Південно-Африканській Республіці, режим Мао Цзедуна в Китаї.

Окремі вчені — політологи до терору зараховують і форму збройного насилля, що його застосовують найбільш екстремістські групи (організації), які не мають влади і таким чином, через залякування, дестабілізацію ситуації в країні або й руйнацію існуючого державного ладу змушують владу піти на відповідні поступки, прийняти їхні умови тощо. Основними формами Т. з боку недержавних структур є замахи і вбивства державних, партійних і громадських діячів, викрадення літаків і кораблів, захоплення заручників, організація вибухів, підпалів, провокування збройних безпорядків тощо. Інші політологи цю форму боротьби називають тероризмом. У цьому значенні тероризм на відміну від Т. — це насилля і залякування, яке використовується слабшим суб'єктом конфлікту щодо сильнішого з метою змусити його діяти відповідно до волі терористів або врахувати їхні вимоги.

Berngard A. Strategia terrorismu. — Warszawa, 1978; Кузнецов Ю. П. Террор как средство политической борьбы экстремистских группировок и некоторых государств. — СПб., 1998, Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі. — Чернівці, 1993.

Г. Зеленько