Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХХ. Суспільно-політичні російських радикалів ХІХ століття
Політичні ідеї О. І. Герцена

Олександр Іванович Герцен (1812-1870) був найвидатнішим діячем дворянського періоду революційного руху Росії. Народився він у Москві в сім’ї багатого поміщика Яковлева. В дитячі роки одержав хороше виховання вдома у гувернера-француза Бюшо, якобинця, учасника Французької революції, і семінариста Протопопова, який познайомив юного Герцена з свободолюбивими творами Пушкіна і Рилєєва.

Герцену було 14 років, коли відбулося повстання декабристів. Як він писав, «Страта Пестеля і його товаришів остаточно розбудили дитячий сон душі моєї». У 1828 році Герцен і його товариш М. П. Огарьов на Воробйових горах Москви дали клятву віддати все своє життя боротьбі за народну справу.

1829 року Герцен вступив до Московського університету на фізико-математичний факультет і закінчив його в 1833 році, але в 1834 році разом із членами гуртка був заарештований і висланий до Пермі, а звідти — до Вятки і Володимира. У 1840 році Герцену дозволено повернутися до Москви. Він захоплюється гегельянством. 1847 року, після смерті батька, назавжди виїхав за кордон, де познайомився з Прудоном, Гарібальді та іншими представниками європейського радикалізму. Живе у Франції, Швейцарії, Ніцці і Лондоні. Як відзначав Герцен, революція 1848 р. у Франції і розправа, проведена буржуазією над робітничим класом, убили віру в буржуазну демократію. Париж в один рік протверезив мене. Я почав сперечатись з самим Заходом. Кривавий терор буржуазії зруйнував його дрібнобуржуазні ілюзії і змінив погляди на західноєвропейську цивілізацію в цілому.

О. І. Герцен почав ретельно вивчати проблеми історичного розвитку Росії. Написав ряд творів, присвячених російському народу: «Про розвиток революційних ідей в Росії» (1851), «Хрещена власність» (1853), «Старий світ в Росії», (1854), «Російський народ і соціалізм» (1855). У цих працях він розкриває теорію так званого «російського соціалізму». Революційна пропаганда, котру вів О. І. Герцен, викликала ненависть царизму. В 1851 році цар Микола І оголосив його назавжди вигнаним з Російської імперії.

У 1853 році І. О. Герцен організував в Лондоні «Вільну російську типографію» і приступив з 1855 року до видання періодичного журналу «Полярна зірка», а з 1857 року — газети «Колокол». Зі сторінок цих видань він викривав офіційну Росію, котра «починається від імператора і йде від жандарма до жандарма, від чиновника до чиновника, до останнього поліцейського в найдальшому закутку імперії». «Я всіма фібрами своєї душі належу російському народові, я працюю для нього, він працює в мені, і це зовсім не історична ремінісценція, не сліпий інстинкт і не кровний зв’язок, а наслідок того, що я крізь кров і заграву пожеж, темноту народу і цивілізацію царя, бачу величну силу, важливий елемент, що вступає в історію поруч з соціальною революцією, до якої старий світ піде волею чи неволею, якщо він не хоче загинути або закостеніти». Помер О. І. Герцен 9 (21) січня 1870 році в Парижі, похований у Ніцці.

Світогляд О. І. Герцена формувався під впливом російської дійсності, ідей декабристів, визвольної боротьби кріпосних селян проти поміщиків, революційних подій у Західній Європі, творів соціалістів-утопістів. Він виступав проти соціологічних вчень про вічність капіталістичного ладу, стверджував, що суспільство розвивається по висхідній лінії у напрямку до соціалізму. У своїх працях писав про боротьбу класів у суспільстві, часто ототожнював їх із станами, доводив неминучість революції та перемоги в ній трудящих мас. З точки зору мислителя, рабовласницький лад, феодалізм не є наслідками непорозуміння або помилок — усі суспільно-економічні формації виникають закономірно.

Людське суспільство, на думку О. І. Герцена, розвивається за своїми законами, а головною діючою силою є народ. Він перший у домарксистській соціології заявив, що народні маси є творцем історії. Разом з тим О. І. Герцен не заперечував ролі великих людей у розвитку суспільства, зазначав, що особистість формується суспільним середовищем, «геніальні натури майже завжди з’являються, коли вони потрібні».

У «Листах до супротивника», «До старого товариша» та інших працях О. І. Герцен відстоює матеріалістичні тенденції в розумінні історії. Він вважав, що соціалістичне перетворення суспільства повинне початися з економічного перевороту, тобто з передачі землі, знарядь та засобів виробництва у власність суспільства. Економічний переворот, стверджував він, мав велику перевагу перед усіма релігійними та політичними революціями.

Виходячи, в основному, з ідеалістичного тлумачення історичного процесу, Герцен вбачав в історії суспільства, передусім, поступальний розвиток свідомості, спрямований на розумне влаштування життя та досягнення гармоній між особистими і суспільними інтересами. Однак він зазначав, що розвиток суспільства не встигає за розвитком думки, і навіть дійшов висновку, що у життя — свій самостійний шлях розвитку, який не відповідає діалектиці чистого розуму. О. І. Герцен спростував твердження німецьких ідеалістів і слов’янофілів про «богообраність» того чи іншого народу, доводив, що народи рівні між собою, не існує поділу їх на вищі або нижчі. Він підтримував повсталий народ, гостро критикував крупну буржуазію, засуджував звірячу розправу контрреволюції над учасниками червневого повстання 1848 року в Парижі. І водночас, не вірячи у революційний дух російського народу, часто звертався з листами до поміщиків і царя, переконував їх добровільно звільнити селян, надавши їм землю. Під впливом піднесення революційної боротьби трудящих у Росії О. І. Герцен на початку 60-х років ХІХ ст. поступово звільняється від ліберальних ілюзій і стає на бік революційних демократів. Він дійшов висновку, що соціалістичні перетворення в Росії можуть бути здійснені лише з допомогою селянської революції. В 1863 році Герцен привітав збройне повстання в Польщі.

О. І. Герцен іронізував над фур’єристською системою фаланстера, висміював змальований соціалістами-утопістами майбутній суспільний лад. Проте вважав, що сама постановка проблеми соціалізму була фактом великого соціального значення. В листі до В. С. Печеріна від 21 квітня 1853 року він писав: «Всі досьогоднішні вчення ... соціалістів, від Сен-Сімона до Прудона бідні. Це перші белькотання, це читання по складах. Але хто ж не бачить, не чує серцем величезного змісту, що простежується в однобічних спробах?».

На відміну від західноєвропейських соціалістів-утопістів, О. І. Герцен пов’язував соціалізм з класовою боротьбою пригнічених мас за своє визволення. «В експлуататорському суспільстві ми спостерігаємо, з одного боку, працю, злидні, голод, з іншого — капітал, машини, багнети. Для того, щоб змінити таке ганебне становище, соціалізм не має іншого шляху, крім лома та гвинтівки». Герцен разом із Огарьовим висунув теорію російського селянського соціалізму. Шлях до соціалізму в Росії, на його думку, пролягає через визволення селян з наданням їм землі. Він вважав, що селянська община врятує Росію від капіталістичного ладу і зможе привести суспільство безпосередньо до соціалізму. В Росії, замість буржуазної, — за його виразом, «політичної революції», відбудеться «соціальна революція» селянства. Він був переконаний у тому, що така революція зможе встановити в Росії народний уряд, під керівництвом якого трудящі маси побудують соціалізм.

Прихильник селянського соціалізму мріяв про щастя і свободу для всього людства, вважав, що кожний народ має право самостійно вирішувати свою долю. На його думку, прогресивний розвиток суспільства неможливий поза вільним розвитком національностей в економічному, політичному та культурному відношеннях. Він писав про спільність долі всіх слов’янських народів, близькість їх культур, захищав ідею їх добровільного об’єднання. О. І. Герцен стверджував, що утворення Федерації слов’янських народів можливе тільки за умови добровільної згоди та рівноправ’я народів; така Федерація несумісна з царським самодержавством. Разом із тим, він підкреслював, що без підтримки російського народу не буде майбутнього для слов’ян, без Росії вони не розвинуться, а будуть поглинуті прусацтвом. Герцен різко виступав проти шовіністичних і космополітичних ідей у Західній Європі, засуджував прагнення німецьких реакціонерів будь-якими засобами встановити світове панування, агресивну політику німецьких та австрійських мілітаристів в Італії та Угорщині.

Він розвінчував твердження лібералів про те, що у США відсутні вади, притаманні суспільному ладу європейських держав. На думку О. І. Герцена, саме в Америці такі вади дістали більш яскравий вияв, ніж у країнах Західної Європи. У цій країні, зазначив він, так широко застосовується невільницька праця, що рабство стало однією з істотних ознак республіки. О. І. Герцен ясно бачив недоліки і обмеженість буржуазної демократії, буржуазної представницької системи. «На що Єгипет, — зазначив він, — і той в’їхав на верблюдах у представницький млин, підігнаний гарапником». Народ має реально користуватися демократичними правами, але для цього потрібна повна перебудова всього суспільного життя.

Суспільно-політичні погляди О. І. Герцена свідчать, що він піднявся до рівня революційного демократизму. Вперше в Європі проголосив вільне слово нової Росії, що порвала з самодержавством. «Ми з піднятою головою і вільною мовою є захисниками нашої Росії», — гордо говорив він про себе незадовго до смерті. В Росії «Колокол» О. І. Герцена пробуджував і кликав тисячі людей на боротьбу з самодержавством і кріпосництвом.