Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ XVIII. Політична ідеологія в Західній Європі першої половини ХІХ століття
Політичні погляди німецьких лібералів Вільгельма фон Гумбольдта і Лоренца Штейна

Німецький лібералізм першої половини ХІХ ст. представляли Фрідріх Дальман, Роберт фон Моль, Карл Роттек, Карл Велькер, Юліус Фрьобель та інші. Загальноєвропейського визнання набули ліберальні ідеї Вільгельма фон Гумбольдта (1767-1835), дипломата, державного діяча Пруссії. Свої політичні погляди з питань політики він виклав у праці «Досвід визначення кордонів у діяльності держави», написаний у 1792 році, де розкриває своє ставлення до держави з позицій гуманістичного індивідуалізму. Його цікавить не стільки держава, скільки людина у співвідношенні з державою, «знайти найбільш сприятливіше для людини становище в державі». Держава, по Гумбольдту, повинна утримуватись «від будь-якого піклування про позитивне благо людини». Вона повинна обмежуватись охороною громадян від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Охорона спокою повинна становити єдину мету держави і єдиний зміст її діяльності. Для визначення мети держави Гумбольдт користується поняттям безпеки. Безпека, на його думку, є такий стан, при котрому належні громадянам права щодо їх особистості або власності, не порушуються ніяким стороннім втручанням.

Метою свого твору Гумбольдт вважав доказ можливості державного устрою, котрий ставив би кінцевою метою «найменшу суму перешкод». Виходячи з цих положень, він висловлюється проти створення установ для допомоги бідним, проти заохочення землеробства, промисловості і торгівлі, проти заходів, спрямованих на приріст народонаселення, на забезпечення продовольством, навіть проти створення установ для відновлення збитків, завданих силами природи. Суспільне виховання Гумбольдт вважав поза межами державної діяльності. Не слід, заявляє він, ні прямо, ні побічно впливати на мораль і характер нації. Шкідливий вплив державної діяльності в названих галузях відбивається, на його думку, в тому, що цим «ослаблюється сила нації», страждає «енергія діяльності і моральний характер людини». Не враховуючи бід простих людей, зв’язаних з експлуатацією, Гумбольдт малює суспільні порядки, засновані на нічим не обмеженій конкуренції власників, як ідеальні, що забезпечують «свободу» і «щастя» громадян. Тому свій ідеал він формулює як «нічим не обмежену свободу розвитку самого себе з усіма властивими індивіду особливостями». На його думку, при широкій урядовій регламентації «преса одноманітності» ляже на всі ланки життя і буде усунена «головна умова розвитку — багатоманітність прагнень». Люди, говорить він, будуть нездатними до самодіяльності і в усьому звикнуть покладатись на уряд, а це потягне за собою ослаблення енергії, занепад народних сил і рутину.

Обмеження державної діяльності, вказує Гумбольдт, необхідне для щастя громадян, що полягає «в свідомості вищого напруження сил». Владолюбиві слуги держави в теорії і на практиці порушують принцип: «ніщо так не сприяє досягненню зрілості до свободи, як сама свобода». У запалі заперечення теорії і практики абсолютиської держави, патерналістської публічної влади, тотальної регламентації життя членів суспільства Гумбольдт іноді припускає явні перебільшення. Так, він вважає, мовби державні закони аморальні і соціально шкідливі, оскільки спрямовують поведінку людей і до того ж їм властива примусова санкція. «Держава, в якій громадяни були б... змушені дотримуватись хоч би найкращих законів, могла б бути спокійною, миролюбною і багатою державою, але вона уявлялась би мені натовпом відгодованих рабів, а не союзом вільних людей, діючих в межах права». Абстрактна постановка питання про державу вигідно відрізняє лібералізм Гумбольдта від багатьох анархістських вчень, від політичного нігілізму різного гатунку. В цьому відношенні ідеї німецького мислителя не втратили своєї актуальності.

Лоренцу Штейну (1815-1890) належить ряд фундаментальних досліджень про суспільство, державу, право, управління. Німецький професор виступив у ролі захисника ідеї надкласової держави, покликаної примирити класові антагонізми. Як вчений, Штейн стоїть на гегельянських позиціях в питаннях суспільства і держави. В своєму визначенні суспільства він надає універсальне значення громадянському суспільству, в якому панує приватна власність. Форму відносин капіталістичного суспільства він зображає як вічну, властиву всім періодам і народам. Лібералізм Штейна яскраво проявився в тому, що він в основу своєї соціально-політичної доктрини поставив питання про індивід, його права, його властивості. Головний мотив, що рухає індивідом, на думку Штейна, є прагнення до самореалізації, суть якої — добування, переробка, виготовлення і примноження благ.

Штейн вказує на властивий капіталістичному суспільству поділ на класи і не заперечує в ньому класової боротьби. Він говорить про те, що розвиток суспільства неминуче приводить до утворення двох станів: робітників, які працюють, і володарів власності. Володіння власністю дає володарям переваги перед робітниками, вони оволодівають і вищою владою в суспільстві. Наслідком цього є залежність тих, хто не володіє власністю, від тих, хто володіє нею. У суспільстві відбувається підкорення одних іншими. Так, Штейн намагається пояснити виникнення і характер експлуатації і утворення державної влади. Виникає боротьба за владу, котра веде за собою суспільні перевороти.

Характеризуючи співвідношення класів в сучасному йому суспільстві, Л. Штейн вказує, що пролетарі, позбавлені власності, усвідомили себе як одне ціле і почали вимагати не тільки рівних політичних прав, але й суспільної рівності, повного знищення власності. Проте в дусі Гегеля, Штейн зображає державу як фактор, що організовує громадянське суспільство. Він намагається представити справу так, що держава не відповідає своєму призначенню, якщо служить інтересам якого-небудь класу, і зображає державу, як надкласову організацію, покликану примирити протилежні інтереси.

У суспільстві, говорить Л. Штейн, з одного боку, виші класи претендують на панування, на «виключність», з другого боку — нижчі висувають свої «односторонні» вимоги. Виникає боротьба, породжується взаємна ненависть. Примирення дає держава, котру Штейн вважає носієм «загальних» інтересів. Штейн «засуджує» липневу монархію у Франції, оскільки мовляв вона поєднала свої інтереси з інтересами імущих класів, тоді як повинна була зайняти самостійну позицію в боротьбі класів, що точилася у Франції.

На його думку, справжнє здійснення ідея держави одержить в монархії і при тому не в абсолютній, а в конституційній, котру він визнає державою, незалежною від суспільних сил. Тільки в конституційній монархії, говорить Л. Штейн, держава знаходить свою самостійність як союз, що піднімається над суспільством. Напівфеодальну юнкерську прусську монархію він намагався представити як «правову» державу. Згідно з його поглядами, шляхом ліберальних поступок можна ослабити революційну активність мас. Штейн відстоював можливість відповідності адміністративної діяльності закону, вимогам конституції. При цьому він виходив з непохитності існуючих відносин буржуазного суспільства.