Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ XIV. Політична думка у Сполучених Штатах Америки в період боротьби за незалежність
Політичне вчення Томаса Джефферсона

Томас Джефферсон (1743-1826) — видатний політичний діяч і мислитель. Життя його насичене багатьма подіями. Він обирався губернатором штату Віргінія, відстоював інтереси США у Франції, займав посади державного секретаря і віце-президента США. У 1800 році був обраний президентом Сполучених Штатів і залишався на цій посаді протягом восьми років. Джефферсон сам стверджував, що він створений природою для «мирних пошуків у науках», що у нього немає амбіції править людьми, бо зайняття це неблагородне і завдає біль». Йдучи у відставку в 1809 році він порівняв себе з «ув’язненим, звільненим від ланцюгів». Просвітитель, демократ, Джефферсон сам висловив бажання залишитись в пам’яті нащадків мислителем. І справді, всесвітнє визнання Джефферсону принесли його політичні й соціальні ідеали, які набагато випередили свій час. Він автор проекту «Декларації незалежності Сполучених Штатів», в якому включив спеціальний пункт, що засуджував рабовласництво як «противне людській природі». Однак під тиском рабовласницьких кіл Півдня цей пункт було вилучено. Джефферсон виступив з різкою критикою політичної концепції Гамільтона та його прихильників щодо їх прагнень до встановлення в США необмеженої диктатури крупної буржуазії.

Джефферсон був прихильником політичного світогляду Монтеск’є, але в процесі боротьби з Гамільтоном та іншими «федералістами» піддав критиці погляди Монтеск’є. У праці «Дух законів» він писав: «Разом з усім світом... я розцінив працю Монтеск’є як таку, що має великі позитивні якості, але зі всіма мислячими людьми я побачив у цьому багато невірних і непримиримих принципів, що ставлять під запитання всю його цінність». Заперечуючи тезу Монтеск’є, що республіка як політична форма правомірна тільки для невеликих країн, Джефферсон, посилаючись на досвід американської республіки, доводив, що для існування республіки якраз життєво необхідна наявність великої території. Джефферсон жваво цікавився питаннями розробки і прийняття Конституції США і в листопаді 1787 року одержав її повний текст. Ставлення його до неї було неоднозначним. Як активний прихильник незалежності Америки, він вітав і схвалював документ, котрий сприяв зміцненню союзу штатів, перетворенню їх в єдину державу. Але з іншого боку, Джефферсон бачив, що Конституція суперечить духові Декларації незалежності і демократичним прагненням американського народу. Він розумів, що повстання Даніеля Шейса у Массачусетсі вплинуло на конвент у Філадельфії 1787 року і не привело до появи деяких антидемократичних положень у Конституції.

В такій обстановці Джефферсон погодився з багатьма положеннями нової Конституції: схвалив утворення центрального уряду, поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, запровадження двопалатного конгресу, в якому вбачав вдале поєднання інтересів великих і малих штатів. Він затвердив право вето, надане президенту, виявив задоволення методом прийняття рішень у конгресі за числом голосів, а не штатів. Однак відсутність білла про права непокоїла Джефферсона. У листі Медисону від 20 грудня 1787 року він стверджував, що відсутність білла про права, концентрація влади в руках федерального уряду створює загрозу політичній свободі і правам держави. Він відстоював принцип самоврядування, вважаючи, що народ сам здатний вирішувати справи громадського управління краще, ніж усі правителі. Найважливішим пунктом білла про права Джефферсон вважав проголошення свободи совісті, наполягав, щоб релігія була визнана приватною справою і щоб це положення затвердила Конституція. Після тривалих дискусій він відмовився від ряду своїх зауважень, схилив на свій бік Медисона, одного з авторів тексту.

Конституції, у питанні щодо білла про права. Медисон вніс проект поправок до Конституції — перших десяти, які забезпечували формально гарантії особистих прав і юридичних свобод.

Основу політичної ідеології Джефферсона складала демократична інтерпретація природно-правової теорії, в трактовці якої він ближче всього наближається до Руссо. Джефферсон із великим співчуттям ставився до політичних поглядів демократичного лівого крила французьких просвітників, зокрема Маблі. Він підкреслював переваги передової французької політичної думки над англійською, що не дає можливості «задумуватись над такими великими безглуздями, як алтар і трон». Джефферсон був гарячим прихильником ідеї народного суверенітету. Сутність його політичної програми зводилася до гасла створення в США демократичної республіки вільних фермерів. Його ідеалом був вільний розвиток дрібновласницького трудового фермерського господарства в умовах демократичної республіки, котру вважав панацеєю від всіх соціальних протиріч і бід.

В праці «Нотатки про Віргінію» Джефферсон оцінює підсумки революції з точки зору їх значення для утвердження в Америці ідеального царства розуму. Він наголошував на тому, що царство розуму може втілитися тільки в егалітарній фермерській республіці, де не буде надто багатих і надто бідних, де кожний володітиме земельною ділянкою, достатньою, щоб забезпечити, нагодувати і одягнути свою сім’ю. Аграрний шлях розвитку, стверджував Джефферсон, виключає можливість масових злиднів, аграрні країни, на відміну від промислових, застраховані від виникнення і розвитку політичної корупції, що стала справжнім лихом у торговельно-промисловій Англії. Тільки аграрні країни можуть уникнути нехтування звичаями і зміцнити моральні основи суспільства. Джефферсон був переконаний, що треба ще багато зробити для розширення політичних прав народу.

Його не задовольняла Конституція Віргінії з тієї причини, що пов’язувала виборче право з володінням власністю. Він виступав гарячим прихильником поширення виборчого права на всіх вільних чоловіків і, безумовно, на всіх учасників збройної боротьби проти англійської тиранії, критикував положення про передачу всієї влади Асамблеї: «Всі урядові функції в одних руках якраз і є ознакою деспотичного уряду. Не легше, якщо вони перебувають в руках кількох осіб, а не когось одного. Сімдесят три (число депутатів віргінської Асамблеї), безсумнівно будуть пригноблювати народ так само, як і один деспот. Виборний деспотизм — це не той уряд, за який ми боролись». Американцям, вважав Джефферсон, треба ще серйозніше думати і експериментувати для утвердження демократичного і ефективного поділу властей. Джефферсон розглядав проблему відмінностей між білою і чорною расами і дійшов висновку, що всі люди наділені природними правами в рівній мірі. Він вимагав надати негритянському народу право на самоврядування, але революційний шлях знищення рабства відкидав. Скасування рабства у південних штатах, де воно набуло господарського розвитку, на думку Джефферсона, мало бути тільки поступовим. У нього не було ніяких сумнівів щодо расової повноцінності індіанців.

Джефферсон — прихильник частих, що здійснюються кожні 20 років, глибоких політичних реформ, здатних привести державний устрій у повну відповідність з потребами нового покоління. «Творець створив землю для живих, а не для мертвих. Влада і права можуть належати лише людям, а не речам, не якійсь матерії, позбавленій волі. Покоління людей може зберігати власні установи, доки його більшість продовжує жити, коли ж воно зникає, на його місце стає інша більшість, котра тримає в своїх руках владу і права, що належали колись попередникам, і може змінити їх закони і установи відповідно до свого характеру». В останні роки життя Джефферсон висунув радикальну програму політичних перетворень, котра у випадку її втілення в життя призвела б до значного розвитку демократичних засад американської держави. На його думку американська революція не дала достатніх прав народу. Революція, доводив він, втілила республіканський принцип далеко не в повній мірі; в революційний період республіканським вважалося усе, що не було монархією, а дійсною основою республіканського правління є рівність усіх громадян в управлінні державою.

Незадоволений республіканськими принципами управління в період утворення США, Джефферсон наполегливо розмірковував над удосконаленням американської демократичної держави. На його думку, необхідно було істотно розширити участь народу в політичному управлінні, для чого скасувати майновий, релігійний та інші цензи. Щоб участь народу в управлінні була не формальною, а реальною, вважав Джефферсон, треба радикально змінити всю американську державну систему. З цією метою американська держава повинна була мати чотириступеневу структуру:

1) загальна федеральна республіка — для вирішення всіх питань, що стосуються зовнішньої і федеральної політики;

2) республіка штату, що відає всіма внутріполітичними питаннями;

3) окружні республіки, зайняті справами та інтересами округів;

4) районні республіки для вирішення дрібних але водночас важливих місцевих питань.

Джефферсон звертав особливу увагу на питання місцевого самоврядування і суворої регламентації прав центрального уряду, федеральної Конституції і конституцій штатів. Його не задовольняла та обстановка, що президент і губернатори штатів обиралися не самим народом, а виборцями і законодавчими зборами. Він вимагав, щоб народу було ввірено і обрання судових органів. В цілому політична ідеологія Джефферсона відображала інтереси трудового фермерства, дрібної буржуазії, була однією з передових політичних думок кінця ХVІІІ ст.