Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ І. Історія політичних вчень як наука
Основні завдання курсу історії політичних вчень

Курс історії у вищих навчальних закладах має своїм завданням озброїти студентів знанням історії виникнення і розвитку основних напрямів політичної ідеології на всіх етапах розвитку суспільства, знанням історії появи нових передових політичних ідей. Цей курс повинен на конкретних історичних фактах показати службову роль політичних ідей про державу, право, про політичні організації суспільства в цілому. Політичні погляди, ідеї, теорії виникли в класовому суспільстві. При первіснообщинному устрої, де не було класів, не було держави, не було права, не було політики, — не було і не могло бути політичних і правових поглядів і теорій.

В суспільстві, розділеному на рабів і рабовласників, базис рабовласницького устрою визначав характер політичних ідеалів класів, що борються в суспільстві. Рабовласники могли утримувати в підкоренні великі маси рабів і обездоленого, розореного вільного населення лише шляхом жорстокого терору. Рабовласницька держава, і насамперед його армія, була знаряддям цього придушення. В арсеналі засобів, за допомогою яких рабовласники стародавніх країн — Китаю, Індії, Вавилону, Єгипту, стародавньої Греції та Риму — тримали у вузді рабів, була й ідеологічна зброя. Зрозуміло, що існували суперечності між окремими групами рабовласників, але в корінних питаннях ідеологія рабовласників була єдиною.

На зміну рабовласницькому ладу прийшов феодальний, рабовласницька держава була замінена феодальною. Поглядам феодалів, їх волі стали відповідати політичні і правові установи феодального ладу, основою якого була феодальна власність на землю.

Політичні теорії духовних і світських феодалів створювались і поширювались насамперед для прищеплення трудящим масам думки про непорушність кріпосницьких відносин. Пануючою ідеологією у феодальному суспільстві була релігія. Церква була крупним феодалом, мала величезні земельні багатства, грошові та інші засоби, була монополістом в усіх галузях розумового життя. В ті часи політика і юриспруденція, як і інші науки, перетворилися в прості галузі богослов’я, бо основу цих наук складали ті ж принципи, які розвивали богослови. Догмати церкви одночасно стали й політичними аксіомами, а біблейські тексти мали у будь-якому суді силу закону.

Церква і світські феодали вогнем і мечем боролися проти антифеодальних ідей. На вогнищах інквізиції, в застінках феодальних князів та імператорів гинули ті, хто осмілювався підняти голос протесту проти феодального устрою і релігійного світогляду. Проте ці заходи не зупинили і не могли зупинити прогресивних суспільно-політичних думок, необхідність яких була обумовлена ходою історії.

В міру дальшого розвитку продуктивних сил і перетворення феодальних виробничих відносин в їх гальмо, стали все більше поширюватися нові, передові ідеї і теорії, спрямовані проти феодалізму. Буржуазія, кровно заінтересована у знищенні феодальних порядків і відносин, виступає носієм цих передових ідей, очолює боротьбу з феодальним режимом. Буржуазні ідеологи знімали ореол святості з пануючої в суспільстві релігійної ідеологи, проголосили наявність у людини природних і невідчужуваних прав. Антифеодальні ідеї і теорії мали велике значення в боротьбі проти феодалізму і забезпечили перемогу буржуазних революцій, нових капіталістичних виробничих відносин.

Отже, базис рабовласницького устрою має свої політичні погляди і теорії, базис феодального устрою — свої, капіталістичний — свої, соціалістичний — свої. Звідси витікає, що періодизація історії політичних вчень повинна будуватись стосовно історії суспільства в цілому, тобто до історії зміни одного типу виробничих відносин, одного базису другим. Цим визначається структура курсу історії політичних вчень.