Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ VI. Політичні вчення Середньовічної Західної Європи
Християнський неоплатонізм Августина

Августин (354-430 рр.) жив напередодні загибелі Римської держави. У віці 33 років прийняв християнство і став прихильником релігії. Діяльність його єпископом розгорнулася в Африці в Гіппоні, коли загострилася боротьба між селянами і великими землевласниками. Він виступив проти ідеологів селян на захист офіційного християнства. Його вчення склалося у боротьбі проти єретичних течій — маніхеїв, пелагіан та донатистів. Засновником вчення маніхеїв був Мані, розіп’ятий у 277 році. Маніхеї вважали головною метою людини визволення від царства темряви аскетичним шляхом. Вони були противниками приватної власності, держави і державної релігії, розглядали все це як породження злого початку. Августин обґрунтовує ідею єдності світу наріжним каменем всієї своєї філософії. Він відкидає уявлення Аристотеля про вічність матерії і оголошує, що світ створено богом із нічого.

Намагаючись обґрунтувати необхідність підкорення людей церкві, Августин стверджував, що всі люди від першої людини Адама — одержали по спадщині гріховну природу. Тому він приходить до висновку, що людина вільна тільки до схильності до зла, але не до добра. Спасіння можна знайти тільки вірою та особливою милістю бога, котра дається обраним. Виходячи з ідеї поділу всього людства на обраних, тобто передбачених до спасіння і приречених на загибель, Августин обґрунтовує своє вчення про державу у творі «Про державу божую». В ній він намагається довести, що вся історія людства становить собою розвиток двох протилежних держав — «земної», «гріховної», «царства диявола» і «держави божої», що складається із «обранців божих». Августин встановлює етапи в розвитку, з одного боку, «мирської», з другого — «божої» держави. Метою божої держави є вічне життя і поєднання з богом.

Августин визнає, що інститут рабства суперечить розумній природі людини і одночасно заявляє, що рабство встановлено богом як покарання за гріхи. По визначенню Августина, держава — це багато людей, об’єднанних суспільним зв’язком. Держава, що ставить собі завданням тільки задоволення земних цілей, позбавлена правди. По суті така держава нічим не відрізняється від зграї розбійників. Намагаючись всіляко принизити ставлення держави щодо церкви, Августин визнає, що пірат, який заявив Олександру Македонському, що він займається грабіжем у морі на такій же підставі, на якій завойовники грабують всесвіт, був цілком правий. В земній державі править не бог, а диявол. Ця держава після страшного суду засуджена на вічну загибель разом із своїм князем-дияволом. Тільки царство боже, тобто церква, володіє істинною правдою. Він стояв повністю на позиціях захисту держави духовенства, закликав боротись суворо з різною опозицією, що виступала проти існуючого ладу і панівного віровчення.