Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ XXV. Політичні концепції маоїзму
Політичне вчення Мао Цзедуна

Мао Цзедун (1893-1976) — китайський політичний і державний діяч, у 1920 році приєднався до комуністичного руху, протягом 1923-1925 рр. і з 1928 р. член ЦК КПК. З 1928 р. політкомісар 4-го корпусу Китайської Червоної Армії, з 1931 р. голова ЦВК і Раднаркому Китайської радянської республіки. З 1943 р. голова ЦК КПК. У 19491954 рр. голова Центрального уряду, Ради КНР і голова Народно-революційної військової ради КНР. У 1954-1959 рр. голова КНР і голова Державного Комітету оборони. Як голова ЦК КПК був головнокомандуючим збройними силами країни. Політичні погляди Мао Цзедуна формувалися за методом «під червоним прапором» «проти червоного прапора». Зовні вони свідчили про «творче застосування» марксизму-ленінізму до специфічних умов розвитку Китаю. Робилося все це під гаслом реалізації вказівок В. І. Леніна про те, що народам Сходу необхідно знайти свої форми перетворення марксистських ідей в життя. В 1936 р. на VІ пленумі ЦК КПК Мао Цзедун говорив: «Комуністи є прихильниками інтернаціонального вчення — марксизму, однак марксизм ми можемо перетворити в життя тільки з урахуванням конкретних умов нашої країни і через визначену національну форму». А в доповіді на V! пленумі ЦК КПК шостого скликання (жовтень 1938 р.) Мао Цзедун чітко заявив: «Сучасний Китай є продукт всього минулого розвитку Китаю. Ми — прихильники марксистського підходу до історії, ми не можемо відмахуватись від нашого історичного минулого. Ми повинні узагальнити все наше минуле від Конфуція до Сун Ят-Сена, повинні вступити у володіння цими цінностями. Це було великою підмогою для керівництва нашим великим рухом». На VII з’їзді КПК (квітень-червень 1945 р.) ідеї Мао Цзедуна були офіційно проголошені «китаїзованим марксизмом-ленінізмом», «китайським комунізмом», а в Статуті КПК ідеї Мао Цзедуна названі «ідеологічним компасом всієї діяльності партії». Мао Цзедун підвів під своє вчення теоретичну базу.

У «Нотатках про підручник «Політична економія» він зауважив: «В середині ХХ століття центр світової революції перемістився в Китай. Якщо прослідкувати історію минулих революцій, то стане ясно, що центр революції переміщався з Заходу на Схід. У кінці ХVІІІ століття центр революції знаходився у Франції. В той час Франція була центром світового політичного життя. В середині ХІХ століття центр революції перемістився в Німеччину, пролетаріат вийшов на політичну арену, народився марксизм. На початку ХХ століття центр революції перемістився в Росію, народився ленінізм, що становить собою результат дальшого розвитку марксизму. Якби не було ленінізму, не було б перемоги російської революції». А 11 листопада 1959 року на засіданні Військової ради і нараді з міжнародних питань Мао Цзедун заявив, що Китай має бути політичним центром світу, військовим і технічним центром. «Ми повинні підкорити земну кулю». І далі: «Нашим об’єктом є вся земна куля. Про те, як працювати, ми поки говорити не будемо. Що стосується Місяця, Меркурія, Венери — всіх восьми планет, крім Землі, то слід ще буде дослідити їх, побувати на них, якщо на них взагалі можливо побувати. Що стосується роботи і битв, то по-моєму, найважливіше — наша земна куля, де ми створимо могутню державу». І не випадково, з середини 1950-х років маоїсти стали на шлях великодержавного гегемонізму. Уряд КНР почав проводити антирадянську політику, пред’являти територіальні домагання і справи дійшли навіть до збройних конфліктів. Мао Цзедун проголосив СРСР і США ворогами усіх народів.

Маоїзм — ідеологія, яка розглядає вирішення корінних проблем марксизму з позицій застосування сили. Для Мао Цзедуна теорія революції і соціалізму — набір суб’єктивістських постулатів і установок про насильницьке перетворення суспільства в дусі дрібнобуржуазних і казарменних уявлень про соціалізм з метою перетворення Китаю в могутню державу і встановлення її гегемонії на земній кулі. Про це яскраво свідчить «культурна революція», котру здійснили при Мао Цзедуні. 100 млн осіб всіх районів КНР, фактично всі верстви населення, незалежно від соціальної, партійної, професіональної, релігійної належності стали об’єктами нечуваних репресій і переслідувань.

Мао Цзедун по-своєму розумів такі поняття як клас, диктатура пролетаріату, визначення сучасної епохи і т. п. Так, клас, на думку Мао Цзедуна, — це ідеологічна, політична і майнова категорія, що характеризує ставлення групи населення до тієї чи іншої ідеології. З одного боку, Мао Цзедун відносить до пролетаріату всі бідні верстви суспільства, а з другого — включає сюди всіх, «кому нічого втрачати, крім ланцюгів». На цій підставі до пролетаріату в Китаї були віднесені маси бідних селян, декласовані, люмпенпролетарські елементи, що означало ігнорування робітничого класу як реального класу. І не випадково, маоїсти вважали, що класова боротьба в суспільстві має вестись за владу і керівництво партією. За маоїзмом, класова боротьба є законом існування всіх суспільств і тому соціалізму теж властиве соціальне насилля в усіх галузях — політичній, економічній і культурній.

Становлення і розвиток соціалістичного суспільства Мао Цзедун розглядав через призму протиріч між робітничим класом і буржуазією і вважав їх основним протиріччям аж до повної побудови комунізму. Заперечуючи соціалізм як першу фазу комунізму, Мао Цзедун поширював на неї закономірності перехідного періоду від капіталізму до соціалізму і насамперед класову боротьбу і диктатуру пролетаріату. Маоїзм по-своєму трактує диктатуру пролетаріату. Під нею він розуміє особисту владу вождя через механізм влади і управління, що складається з сформованого зверху військово-бюрократичного прошарку в умовах антидемократизму і свавілля. Маоїсти давали різні визначення характеру влади в Китаї — демократична «диктатура народу», «диктатура мас» і т. п. Але головною опорою влади Мао Цзедун завжди вважав армію. Щодо розуміння ролі Компартії в житті суспільства, то маоїсти зводили її до сліпого підкорення волі «великого керманича» і його довіреним особам на місцях. Не допускалось ніякої критики і самокритики, виборності, звітності партійних органів, обговорень внутріпартійних справ, свідомої дисципліни.

У цілому погляди Мао Цзедуна і його прибічників — реалії Китаю і тому з ними слід рахуватись. Як відзначав Цзян Цемінь, голова ЦК КПК, у доповіді ХV з’їзду партії, з’їзд затвердив в якості керівної ідеології партії теорію Ден Сяопина, що включає марксизм- ленінізм, ідеї Мао Цзедуна і теорію Ден Сяопина.