Фізика підготовка до ЗНО комплексне видання

ЕЛЕКТРОДИНАМІКА

4. МАГНІТНЕ ПОЛЕ. ЕЛЕКТРОМАГНІТНА ІНДУКЦІЯ

4.10. САМОІНДУКЦІЯ. ІНДУКТИВНІСТЬ. ЕНЕРГІЯ МАГНІТНОГО ПОЛЯ


Самоіндукція — це явище виникнення електрорушійної сили індукції у провіднику при зміні сили струму в ньому самому.

Якщо в провіднику сила струму збільшується, магнітний потік навколо провідника зростає. Тому виникає вихрове електричне поле, яке протидіє зростанню струму і здійснює при цьому відповідну роботу. Це означає виникнення ЕРС індукції, протилежної за знаком ЕРС джерела.

Якщо в провіднику сила струму зменшується, виникає ЕРС індукції, яка збігається за знаком з ЕРС джерела.

Закон самоіндукції:

L — індуктивність провідника, власна характеристика провідника, яка чисельно дорівнює відношенню магнітного потоку, що виникає навколо провідника, до сили струму в ньому:

Індуктивність провідника чисельно дорівнює ЕРС самоіндукції у провіднику за одиницю часу при зміні сили струму в ньому на одиницю:

Одиниця індуктивності в СІ — генрі (Гн).

Генрі — це індуктивність провідника навколо якого магнітний потік змінюється на 1 Вб при зміні в ньому сили струму на 1 А:

Або:

Генрі — це індуктивність провідника, у якому виникає ЕРС самоіндукції 1 В при зміні сили струму в ньому на 1 А за 1 с.

Індуктивність провідника залежить від його розмірів та форми, наявності феромагнітного осердя. Індуктивність тору (замкненого і вигляді кільця соленоїда) максимально залежить від кількості витків (N) і магнітних властивостей осердя μ:

Генрі — це величезна індуктивність. Індуктивність звичайних обмоток з осердями становить кілька мГн.

Енергія магнітного поля провідника із струмом:

Густина енергії магнітного поля:





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.